WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнство, як релігія до Володимира - Реферат

Християнство, як релігія до Володимира - Реферат

братів Кирила і Мефодія був покладений початок слов'янської писемності. Як переконливо довів Карташов, Хазарська місія (861р.) свв. Костянтина Філософа і Мефодія перебуває в тісному зв'язку з нападом русів на Константинополь у 860 р. Т.ч. руські християни вже до початку існування власної епископії мали на руках більшість богослужбових книг і майже усі Св. Писання рідною мовою, що у величезному ступені сприяло розвитку початків християнства, закладених свв. братами.
Про раннє поширення писемності на Русі свідчить і договір князя Олега з Візантією, датований 911 роком, що дає підстави говорити про існування вже в той час при київських князях особливої канцелярії, де зберігалися і письмові документи.
Подальше поширення віри Христової по Руській землі засвідчено насамперед знаменитим договором князя Ігоря з Візантією, укладеним у 944 році.
Його цінність полягає в тому, що він дає виразне уявлення, наскільки вже християнська громада в Києві в середині X століття була численна по своєму складі і користалася величезним впливом у державному житті Русі.
У цьому договорі християни виступають не тільки як рівноправні його учасники, але і стоять у ньому на першому місці. Слід зазначити також, щов договорі мова йде аж ніяк не про всіх християн у Києві, а лише про тих, що займали вищі державні посади в Давньоруській державі, мали повноваження укладати міжнародні угоди і чия присяга вважалася необхідною, поряд із присягою самого київського князя.
Відповідно до літопису, цю присягу руські християни принесли в церкві св. пророка Ілії, що у тексті договору названа соборною. Така вказівка дала можливість ряду дослідників висловити припущення, що в Києві в той час, крім неї, існували й інші християнські храми. А літописне повідомлення про те, що вона стояла поблизу князівського палацу і будинків дружинників, робить цілком припустимою думку про терпиме відношення до християн і самого князя Ігоря (ПВЛ, с. 38 - 39).
Після смерті Ігоря († 945) до повноліття Святослава правителькою стає св. кн. Ольга, що з'явилася, по слову літописця, попередницею св. князя Володимира.
В основі найдавніших руських джерел, що оповідають про духовні подвиги св. Ольги, лежить церковний переказ, що виник, очевидно, вже в X столітті, але у своєму первісному вигляді до нас не дійшов. Але саме воно став тим здобутком, що поклав початок південнослов'янському короткому житію рівноапостольної княгині і літописної повісті про неї.
Час правління св. Ольги відображає істотно новий етап в історичному і релігійному житті руського народу. Літописців дивувало в ній і те, що, залишившись удовою, вона, усупереч язичеським звичаям, не вийшла другий раз заміж.
У літописній розповіді розповідається про подорож св. Ольги в Константинополь в 957 році, і про її водохрещення там.
Примітно, що при водохрещенні Ольга була наречена християнським ім'ям Олена. Цілком імовірно, що це ім'я їй було дано на честь св. рівноап. Олени, матері Костянтина Великого, яка багато для поширення віри в Римській імперії. Не випадково саме з її працями всі руські письмові джерела справедливо порівнюють духовні подвиги княгині Ольги.
Руські джерела свідчать про те, що св. Ольга, прийнявши щиру віру Христову в Константинополі, не тільки сама все наступне життя залишалося вірною охоронницею цієї дорогоцінної святині, але і невпинно старалася для поширення її істини між своїми підданими.
Першою її турботою було бажання звернути до Христа свого власного сина - майбутнього правителя Русі - Святослава. І незважаючи на те, що він відмовлявся, св. княгиня, не примушуючи і продовжуючи любити його, як щира християнка, зі смиренністю молилася за сина, з надією повторюючи:"Воля Божа так буде.
Під час своїх численних місіонерських подорожей, проповідуючи слово Божие, "яко щира учениця Христова й единоревнительница апостолів", св. княгиня удостоїлася бачити, як багато хто з її підданих, слухаючи їй, "люб'язно приймали від вуст її слово Боже і хрестилися"
Це переказ, що зберігся в народній пам'яті і записаний в XVI столітті. Саме в духовній боротьбі, збройна св. Хрестом Господнім і всеперемагаючою силою слова Божого, вона розтрощувала в серцях своїх підданих, що приймали водохрещення, ідолів і кумирів. Але проводити політику християнізації, займатися храмобудівництвом Ольга могла тільки в межах своїх особистих палаців і маєтків, тому що в той час ще сильні були позиції язичників, яким співчував войовничий Святослав.
Велика заслуга св. Ольги і на іншім поприщі її земного служіння. Займаючись вихованням своїх онуків, вона перша посіяла насіння віри Христової в серце майбутнього хрестителя Русі св. кн. Володимира. І саме ці наставляння і її святе життя одна з головних причин, що спонукали св. князя звернутися до Христу.
Коли ж настали її остання година у цьому житті, св. Ольга, знаючи про язичество сина Святослава, "заповіла не творити тризни над собою" і заповідала поховати її по християнському закону. Під час похорону плакали і син її, і онуки, і "людье вси", тобто не тільки християни, але і язичники.
Період, що відокремлює кончину св. Ольги († 969) від водохрещення Русі при св. кн. Володимирі, характеризується в історії нашого християнства настанням язичеської реакції.
У найвищу фазу загострення відносин офіційного язичества і християнства, що розвивається, після деякого затишку в часи "лагідного і милостивого" Ярополка й Олега, Київська Русь вступає з воцарінням їхнього молодшого брата Володимира (978р.). "Володимир був ще дитиною, коли вмерла Ольга, і менше інших братів підпав під її вплив; потім він, теж ще в дитинстві, повезений був у Новгород, де християнство було менш відомо, чим у Києві, і виріс там під впливом старої віри".
Loading...

 
 

Цікаве