WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Боротьба за Українську Помісну Православну Церкву - Реферат

Боротьба за Українську Помісну Православну Церкву - Реферат

змоги протистояти цьому процесові, московська патріархія зчинила ґвалт. Втрату свого панування в Західній Україні вона намагається представити як переслідування православ'я в цілому. Хоча насправді йдеться лише про владу саме московської патріархії, котра, як відомо, трималася там на багнетах радянського карального апарату. Тим не менше вона безупинно кричить про "преследования православных со стороны греко-католиков в Западной Украине" (тобто реституцію конфіскованого у 1946 р. за допомогою НКВС на користь РПЦ майна греко-католиків). І навіть сам патріарх Олексій II говорить про стурбованість станом справ РПЦ у Західній Україні.
Проте якщо в Галичині РПЦ не має реальних важелів впливу, то відсутністю Помісної Української Православної Церкви на 10 році незалежності України ми завдячуємо саме Московському Патріархатові.По-перше, було накладено анафему на Патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета, аби дискредитувати саму ідею окремої української церкви та привнести розкол до лав українських віруючих. Анафеми завжди були в руках синоду РПЦ лише зброєю проти противників його влади. І можна говорити не тільки про декабристів, Гришку Отрепьева, Омеляна Пугачева чи Івана Мазепу, котрі ніколи ані словом, ані справою не виступали проти Бога. Тому жодна з інших православних церков світу не визнала цих анафем. Гетьман Мазепа взагалі був одним з найбільших в українській історії меценатів церкви. Через це імператор Олександр ІІ потрапив у незручне становище, коли під час свого перебування в Києві відвідав заснований Мазепою військовий Микільський собор. Сором був такий, що з наказу імператора Синод РПЦ у 1869 р. тихо зняв анафему з українського гетьмана. Щоправда, і до цього чин анафеми на Мазепу двічі перероблявся, аби якось приховати її цілком політичний підтекст. Можна пригадати також ім'я видатного російського письменника Льва Толстого, котрий ставив під сумнів особливе значення церкви як проміжної ланки між віруючим і Богом, за що синодом РПЦ був відлучений від церкви.
По-друге, коли стало зрозуміло, що об'єднання українських віруючих в межах єдиної церкви, визнаної Вселенським православ'ям, стає реальним, Московський Патріархат ініціював заходи на зрив переговорного процесу. Найболючішим ударом стало виведення із процесу переговорів УПЦ (МП). Адже без її участі формування Помісної Української Православної Церкви було б неповним.
По-третє, РПЦ повела масштабну атаку на всіх, хто міг би сприяти об'єднанню українських церков та визнанню їх канонічності. Йдеться, головним чином, про Вселенського Патріарха Варфоломія І (Константинопольського), котрий закликав до православних українців: "Об'єднайтеся, і Вас визнає весь світ". РПЦ негайно розпочала пропагандистський наступ проти Варфоломія І з метою його дискредитації. Досить навести хоча б "титулування" Вселенського Патріарха (першого серед рівних у світовому православ'ї), котрі містяться в російських православних виданнях:
"стамбульский патриарх, мнящий себя "восточным папой", "троянський кінь" православ'я... Синод РПЦ після відомих "естонських подій" 2000 р. повідомив своїм спеціальним визначенням, що патріарх Варфоломій І "фактично оголосив війну Російській церкві".13 Після недавньої зустрічі Варфоломія І з президентом Л.Кучмою, російська православна агенція "Радонеж" навіть заявила, що "Константинопольський Патріарх і Український Президент готуються до спільної атаки на православ'я в Україні".14 Все це є кроками в формуванні суспільної думки, котра засуджувала б Варфоломія. Програму створення так званого "поля осуждения" його діяльності ніхто не приховує, її неважко знайти навіть в Інтернеті.
Натомість РПЦ пропонує українцям каяття за своє бажання мати власну церкву. Мовляв, іншого виходу із "греха раскола" не існує: спершу каяття і об'єднання всіх віруючих "в одной церковной ограде" (звичайно РПЦ), а потім порушення питання про статус Української Православної Церкви перед Московським Патріархатом. І там вже якось воно буде. Тому Московський Патріархат старанно воює проти Варфоломія І і всіх, хто міг би допомогти Україні без участі Москви створити власну канонічну церкву. Україна - це "канонічна територія" РПЦ, і тільки московський патріарх надасть (чи не надасть) визнання Українській церкві.
Ціна цих пропозицій, що називається, лежить на поверхні. Кілька років у Москві відкладали Архієрейський Собор РПЦ спеціально щоб не розглядати "українське питання". Нарешті, влітку 2000 р. цей собор відбувся, але про автономію для Української церкви попри обіцянки навіть не натякали. Мовляв, УПЦ (МП) про автономію не просила, бо задоволена своїм сучасним псевдоавтономним статусом "при збереженні канонічної єдності з Московським Патріархатом".15
Проте УПЦ (МП) ніколи не звернеться до Москви із "незручними" для неї проханнями, оскільки українською вона є лише за назвою. Так би мовити, для маскування. Інакше не можна зрозуміти наявність у її лавах таких єпископів, як єпископ Тульчинський і Брацлавський УПЦ (МП) Іполіт, котрому належать наступні слова:
"Якщо очевидною є неприйнятність самої ідеї автокефалії в Україні, фактичне відступництво Константинопольського Патріарха Варфоломія, то ми зобов'язані прямо про це свідчити. А замість цього ми постійно виправдовуємося, говоримо, що "ми не проти автокефалії, але тільки не зараз". Така позиція є двозначною і тому слабкою... Ми, будучи більшістю, боїмося називати речі своїми іменами, боїмося цих "бандеро-мазепинців", які, по суті, є тією ж сектою, причому аж ніяк не найбільш численною".16
І ще:
"Православна сила, до якої я відношу і себе, виступає категорично проти самої ідеї автокефалії в Україні... Ми бачимо Україну яскравою, самобутньою, неповторною, але невід'ємною частиною російського світу. Найтісніший союз єдиновірних і єдинокровних Великої, Малої та Білої Русі є єдиним гарантом відродження православної цивілізації у світовому масштабі..."17
Отже, як бачимо, формально одержавши "незалежність в управлінні", УПЦ (МП) фактично віщає українському народові з позицій московських інтересів. Та й чи може бути інакше, якщо РПЦ та її "українська філія" УПЦ (МП) настільки тісно пов'язані з російською державною владою? Предстоятель УПЦ (МП) митрополит Володимир (Сабодан) - постійний член Синоду РПЦ. Його портрет завжди на першому місці серед членів Синоду. Як митрополит УПЦ (МП) він виступає лише в Україні, а за її межами "перетворюється" на митрополита Київської митрополії РПЦ. Саме в такій якості Сабодан був представлений в Єрусалимі під час відзначення 2000-ліття Різдва Христового, коли разом з іншими московськими попами оточував Єльцина.
"Українськість" УПЦ (МП) добре видно з її шанування в якості святого відомого різаниною киян в 1169 р. князя Олександра Боголюбського. Свого часу він поділився награбованим у Києві з
Loading...

 
 

Цікаве