WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Боротьба за Українську Помісну Православну Церкву - Реферат

Боротьба за Українську Помісну Православну Церкву - Реферат

існування Церкви, бо, на жаль, ми не живемо в імператорський період і єпископа зовнішніх справ у Церкві немає, ні Костянтина Великого, ні царя".
Докладно вивчивши програми партій та виборчих блоків, ці "аналітики" прийшли до парадоксального висновку: підтримати КПУ. Мовляв, хоча комуністи й "не підстроюються під Церкву", однак "в них залишилась якась принциповість, можливо неправильна, як заблужденіе (так втексті - авт.), а все ж принциповість". Зате в усіх інших партіях лідери і члени були комуністами, але зрадили цю ідею.
Дивна логіка. А як же більшовицькі злочини проти людства і переслідування Церкви? А фізичне знищення православних і руйнування храмів? Тим більше, що сучасні комуністи в жодному документі не відмовляються від тієї політики, котру вони проводили у 1920-1980-х рр. Але "інформаційні аналітики" УПЦ (МП) згодні на їх повернення до влади:
"Це буде існування як в радянські часи. Зате такі штучні утворення, як КП, УАПЦ розлетяться як картонні домівки, а УГКЦ буде затиснута в Галичині... Буде одне стадо і один пастир" Покажемо разом "како может Православных вера".
Отже, ладні терпіти нові комуністичні гоніння, аби лише за допомогою їх влади відновити духовну монополію Московського Патріархату. І разом з цим реанімувати СРСР.
Наостанок зауважимо, що створення цього Союзу наводиться як одне з досягнень першоієрарха УПЦ (МП) Володимира у виданнях на честь його 65-річчя.4 Проте деякі моменти в діяльності "православних братчиків" викликають сумніви щодо справжнього їх керівника. Зокрема, центр Союзу православних братств знаходиться у Москві (вул. Даниловський вал, 13-А), а від єпархій України до нього входять організації з чітким ідеологічним спрямуванням:
"Русская община Ивано-Франковской области", "Всероссийская партия монархического центра" (м. Київ), братство Преподобного Серафіма Саровського донських козаків (станиця Луганська Луганської області), "Одесское Черноморское казачество" та інші. Навіть серед власне релігійних організацій Союзу переважають такі, що нічим не пов'язані з українським православ'ям: "Русское Богословское общество Святого Праведника Иоанна Кронштадского" (м. Одеса), "Братство Святого Благоверного князя Александра Невского" (Луганська обл.), "Братство Святых Новомучеников и исповедников Российских" (м. Київ), "Братство Казанской иконы Божией Матери" (м. Київ)... Усі вони прикривають свою політичну сутність церковними образами. Значно відвертіші у своїх цілях російські учасники цього Союзу православних братств. Із звіту про діяльність братства з Санкт-Петербургу:
"Наше братство носит название "Державной иконы Божией Матери". Брошюру "Покровительство Божией Матери над Россией" составил Н.К. Симаков, мы ее раздаем по храмам и соборам".5
Складається враження, що у своїй діяльності в Україні Союз православних братств керується прямими настановами Москви, а не першоієрарха УПЦ (МП). Саме тому дискредитація української державності посідає провідне місце серед їх цілей. Та й що говорити про черниць і "православних братчиків", коли навіть вище духовенство УПЦ (МП) не обирає засобів у боротьбі за об'єднання православних віруючих в одній імперії. 13 вересня 1998 р. новопризначений єпископ Кіровоградський і Олександрівський УПЦ (МП) Пантелеймон у Свято-Покровській церкві м. Олександрії заборонив хору співати духовний гімн "Боже Великий Єдиний, нам Україну храни", а також виголошувати проповіді українською мовою. Між іншим, формально кожен прихід вільний сам обирати мову служіння. Найбільш одіозна особа в ієрархії - митрополит Одеський Агафангел у своєму виступі в газеті "Русь православная" у вересні 2000 р. взагалі назвав українське населення в Одеській області "переселенцами". Отож, українці стали переселенцями на власній землі!
При цьому всьому московська патріархія разом із своєю "українською філією" УПЦ претендує на монополію в організації духовного життя в Україні, "віщаючи" з позицій російських інтересів. Якби нам хтось розповів, що, наприклад, у суверенній Болгарії православна церква перебуває під владою Московського Патріархату, безкарно веде антиболгарську й антидержавну пропаганду, пропагує розвал болгарської держави і возз'єднання з державою "старшого православного брата" в ім'я могутності православного панславізму, то ми подумали б, що маємо справу з божевільною людиною. Але РПЦ продовжує "працювати" в Україні, залишаючись на пострадянських теренах однією з найвпливовіших сил щодо реанімації СРСР у вигляді Великої Росії.
І не лише в Україні. Тільки-но комуністи перемогли на виборах у Молдові, як Олексій II разом із російським президентом Путіним мав розмову з лідером молдавських комуністів Вороновим. Після цього новообраний президент Молдови Воронов проголосив наміри приєднати свою країну до державного союзу Росії та Білорусі .- основи нового СРСР.
В обмін на використання РПЦ як "троянського коня" російської великодержавної політики Кремль не залишає без уваги проблем щодо поліпшення матеріального забезпечення церковного керівництва, влаштування їх побуту. Патріарху Олексію II за наказом Єльцина виділити охоронців, кремлівський спецзв'язок і два "членовози" - броньованих урядових ЗІЛи. Зокрема, особисту охорону патріарха в поїздках за кордон складають вісім представників департаменту по боротьбі з тероризмом ФСБ Росії. Між іншим, у 1950-х рр. генерал Г.Карпов так само піклувався від імені держави та партії про патріарха Олексія І:
"...бажано, щоб патріарх Олексій якомога довше перебував на чолі Православної Церкви, і тому рада просила 4-е управління при Міністерстві охорони здоров'я СРСР приділяти більше уваги нагляду за станом його здоров'я".6 Як бачимо, спадкоємність виражена яскраво.
* * *
Чи не найважливішим напрямом "соработничества" між РПЦ і державною владою Росії здавна була боротьба з Українською церквою (дивися додаток №2). Адже вона завжди була безпосереднім учасником історичного процесу, впливала на багато важливих і значимих у житті народу подій, дбала насамперед про духовні потреби нації, її єдність і монолітність. У найтяжчі для українського народу часи розрухи і бездержавності саме духовні провідники, видатні діячі української церкви, допомагали зберегти в душах пастви прабатьківську віру, а з нею - і свою національну ідентичність. Тому невипадково, що наступ на українські права завжди розпочинався з наступу на церкву. РПЦ тягнулася до своєї духовної монополії хоча б у межах слов'янського православного світу і Російської імперії. Відкидалися будь-які згадки про змагання України за державність, її окремішну історію, культуру, а відтак - церковне життя. Спеціальні настанови по церкві видавалися для усунення не те що української мови, а навіть вимови, котра відрізняється від "чистого российского слога". Московська синодальна цензура
Loading...

 
 

Цікаве