WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Чинники котрі сприяли великому церковному розколуЧинники котрі сприяли великому церковному розколу - Курсова робота

Чинники котрі сприяли великому церковному розколуЧинники котрі сприяли великому церковному розколу - Курсова робота

них у святій тайні покаяння, але особисто не заплатили за них, не спокутували їх, тобто не цілком задовольнили Боже правосуддя. Для подібних душ нема місця ні в пеклі, ні в раю. Пекло не може бути місцем для них, бо вони вмерли у вірі й благодаті, розрішені були від гріхів та вічної кари за них[32, С.38]. До раю вони не можуть відразу попасти тому, що за ними рахується борг, який перешкоджає їм увійти у вічну оселю. За вченням римської Церкви, вони попадають у чистилище, в місце затримки, де сплачують борг, що лишився за ними у вигляді очисних мук чистилища. Цими муками вони особисто приносять задоволення правосуддю Божому і цим очищають себе від гріхів.
Отже, між праведним ігрішним станом душі, між праведниками, що здобули рай, і грішниками, які йдуть до пекла, римські богослови вводять ще третій стан душі померлого, коли вона бореться зі злом уже після смерті, і в залежності від закінчення цієї боротьби, від її результату, йде або в рай, або в пекло. Цей третій стан душі померлого для продовження боротьби зі злом вимагав, розуміється якогось нейтрального місця, яким і є в римській догматиці чистилище.
Вчення Климента Александрійського, на якого також посилаються римо-католицькі богослови: "Ми говоримо, що вогонь освячує не тіла, а душі грішників, вогонь не всепожираючий і звичайний, а духовний, що проймає душу, яка проходить крізь нього". Цілком ясно тут мова йде про вогонь благодатний, освячуючий, про який, вказуючи на Спасителя, вчив і святий Іоанн Предтеча: "Той хреститиме вас Духом Святим і вогнем" (Мф. 3,11).
Римські богослови посилаються ще на святого Григорія Богослова, ніби він навчав про очисний вогонь, коли писав: "Нехай ці (що перебувають у нерозкаянні), коли хочуть, ідуть нашим шляхом і
Христовим, а коли ж ні, - то своїм. Можливо, вони там будуть охрещені останнім, найтруднішим і тривалим хрещенням вогню, який пожирає речовину, як сіно, і нищить суєтність всякого гріха". І в іншому місці читаємо: "Знаю вогонь очисний, який кинути на землю (Лк. 12,49) прийшов Христос, і Сам, відповідно, іменується вогнем (Євр. 12,29) Він нищить речовину і злі навички; чому Христос і хоче, щоб цей вогонь скоріше загорівся (Лк. 12,49); бо хоче прискорити благодіяння, коли і вугілля вогненне дає нам на поміч (Іс. 47,14).
Про католицьке твердження, ніби між померлими в загробному житті є й такі, які перебувають неначе між праведними і грішними, в "Православному сповіданні віри кафоличної і апостольської Церкви Східної" говориться: "Такого роду людей нема. Але те безсумнівне, що багато з грішників визволяються з гріховних уз, тільки не покаянням або сповіддю, а за благодіяння людей, які живуть, за молитви, які підносить за них Церква, і особливо за безкровну Жертву, яку Церква щоденно приносить".
На закінчення наведемо вчення Православної Церкви про загробне життя і долю, яка чекає душі померлих: "Немає по смерті середнього розряду людей між тими, що спасаються, відходять на неба, і тими, що загибають, відходять до пекла; нема середнього, особливого місця, де були б душі тих, що покаялися перед смертю, за яких вона (Церква) молиться, - а всі вони відходять також до пекла, звідкіль тільки вони можуть визволитися за молитви Церкви". Тому Православна Церква рішуче заперечує вогонь чистилищний, вогонь у властивому розумінні слова, який нібито очищає душі грішників [30, С.27]
Висновки
Виходячи із загальної мети та завдання роботи, автор приходить до наступних висновків. Що ставлення західної і східної частини християнства до третьої особи Святої Трійці - Бога Духа Святого (так зване filiogue - "і Сина") остаточно закріпила вже століттями визріваючий розкол в християнстві на католиків і православних. Ряд нових догматів, які визнаються лише Римо-Католицькою Церквою (щодо пріоритету особи Римського папи в Церкві, чистилища, філіокве, маріології та інші), закріпили і ще більше поглибили розбіжності між католицизмом та православ'ям.
Всі ці нововведення в Західній, Римо-Католицькій Церкві виникли на ґрунті неправильного погляду на відношення розуму до Слова Божого. Шукаючи в Святому Письмі і Священному Переданні виправдання для наперед поставлених схоластично-логічних побудов, яким надається значення догматів віри, латинські богослови відступили, між іншим, і від загальноцерковного вчення [9, С. 46].
Окрім цього, між Західною і Східною Церквами виникли суперечки богословського характеру. Східна Церква дотримувалася Нікейського Символу Віри, а в Західній Церкві до Нікейського Символу Віри був зроблений додаток про те, що Святий Дух походить не від одного Бога-Отця, але і від Сина і назвали це принципом філіокве (і від Сина). Цей додаток був затверджений на Толедському церковному соборі в 587 році. Догмат про чистилище, визнаний в 1439 році на Флорентійському соборі. А у 1870 році набув юридичної чинності за рішенням І Ватиканського собору у Ватикані догмат про непомильність Папи римського.
Крім того, Східна Церква засуджувала уживання прісного хліба під час причащання, піст у суботу, пропущення "Алілуя" під час великого посту, виступала проти целібату прийнятого у Західній Церкві та інші.
Отже, було багато причин, які сприяли розколові у 1054 році. З цього часу Західна християнська Церква стала називатися Католицькою, що означає Вселенська. Східна християнська Церква одержала назву Православної, що повинно було підкреслювати правильність її принципів.
Нововведення Західної Церкви принципово не сумісні з позицією Східної Церкви, оскільки вони не мають основ у Святому Письмі та Священному Переданні.
Список використаних джерел та літератури
Джерела
1. Біблія, або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. -К.: Українське Біблійне Товариство, 1992.
2. Блаженний Августин. Послание к Виталу Карфагенському Малиновський Н. Православное догматическое богословие,- Т.3. - Ставрополь - Губернський: Типографія Георгія Трусова . 1903.
3. Іриней Ліонський, св. Против ересей.-М:Благовест.1999 .
4. Кодекс Канонів Східних Церков .- Рим; 1993.
5. Енцикліка. Папи Пія XII " Божа Церква", 1923.
6. Енцикліка. Папи Пія XII " Світлий вінець", 1943.
Список використаної літератури
7. Булгаков С. Православие. Очерки учения Православной Церкви. - М., 1962. - 105 с.
8. Арсеньев Н. А. Православная Церковь и западное христианство - М.,1924.
9. Лужницький Леонід. Догматика. - Львів, 1924. - 273 с.
10. Малиновсышй Н. Православное догматическое богословие. - М: "Сергиев Пасад", 1909. - 256 с.
11. Морев И. В защиту веры, особенно православной. - М., 1993. -86с.
12. Огицкий Д., Козлов М. Православие и западное христианство. - М, 1999. - 175 с.
13. Творения святого Єпифания Кипрского. - Ч. 5. - М., 1968. -1298с.
14. Фельми К.X. Введение в современное Православное богословие. - М., 1999. - 295 с.
Loading...

 
 

Цікаве