WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Чинники котрі сприяли великому церковному розколуЧинники котрі сприяли великому церковному розколу - Курсова робота

Чинники котрі сприяли великому церковному розколуЧинники котрі сприяли великому церковному розколу - Курсова робота

Макарій Олександрійський навчає, що "душі померлого протягом двох днів після смерті дозволяється разом з ангелами, які знаходяться при ній, залишатися на землі де вона хоче. На третій день, шостий і дев'ятий дні за велінням Спасителя вона возноситься на небо для поклоніння Богові, і тоді праведний Суддя визначає їй певну долю до останнього суду".
Загробна відплата після окремого суду не є остаточна і повна. Слова Спасителя свідчать, що тільки після загального воскресіння і суду праведники і грішники остаточно унаслідують приготоване їммісце: одні життя вічне, а другі - муку вічну; "І вийдуть ті, що чинили добро, у воскресіння життя, а ті, що чинили зло, у воскресіння суду" (Іоан.5,29). І святий апостол Павло каже: "Всім бо нам явитися треба перед судилищем Христовим, щоб кожний прийняв за те, що з тілом учинив, або добре, або зле" (2 Кор.5,10).
У згоді з Святим Письмом про майбутнє загробне життя вчать святі отці та учителі Церкви. Не входячи у подробиці цього захованого і таємничого предмету, а тільки додержуючись одкровення, вони коротко показують нам двоякий стан душі у загробному житті, тобто праведникам - рай, а грішникам - пекло [28, С.185]
Загробне блаженств душ праведників, а також мучення душ грішників, згідно з повчанням Святого Письма, уявляється так. По-перше, душі праведників, відразу після виходу з цього життя, нагороджуються за подвиги цього життя блаженством. Однак цей стан не є остаточний. Повна слава і блаженство кожного по його заслугах (1 Кор.3,8) настане тільки після загального воскресіння і загального суду, коли прийде Праведний Суддя в призначений день (Діян.17,38) і оголосить присуд остаточний, і вироки його не зміняться (Мф.25,46).
А доля душ грішників після окремого суду, також не вирішується назавжди і остаточно, а тимчасово: для одних - відповідно до запеклості та вічної нерозкаяності у злі, а для других - відповідно до надії на помилування від Бога і життя вічне (Филип.2,10-11, 1 Петр.3,18-19). До других належать ті грішники, які на землі не принесли плодів достойних покаяння, але відійшли в загробне життя з насінням віри та благочестя. Тому вони і не терплять таких страждань, яких зазнають нерозкаяні грішники, і залишаються з можливістю одержати допомогу від Церкви, Так бо навчає святий апостол Іоанн: "Коли хто бачить, що брат грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і Бог дасть йому життя, тим, що грішать на смерть. Є гріх на смерть; не про цей кажу, щоб молився" (1 Іоан.5,16).
Таким чином, у житті загробному в'язні пекла дістануть помилування не за власне покаяння, а за добродіяння людей, які живуть, за молитви, які Церква підносить за померлих в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, що взяв на Себе гріхи всього світу і дав нам правдиве обіцяння: "Коли чого попросите в ім'я Моє, Я зроблю" (Іоанн. 14,14).
У "Посланні східних патріархів" знаходимо таке вчення про загробну долю роду людського: "віруємо, що душі померлих блаженствують або мучаться відповідно до діл своїх. Розлучившися з тілами, вони відразу переходять або до радості, або до печалі й суму; проте вони не почувають ні повного блаженства, ні повного мучення. Бо повне блаженство чи повне мучення кожен одержить після загального воскресіння, коли душа з'єднається з тілом в якому вона жила доброчесно або порочно. Душі людей, які впали в смертні гріхи і при смерті не зневірилися, але ще до розлучення з цим життям покаялися, тільки не встигли принести ніяких плодів покаяння,... сходять у пекло і терплять кару за вчинені ними гріхи, не позбавляючись ,проте, надії на полегшення від них. Полегшення ж вони одержують, з безмежної милості, за молитвами священників і добрі діла, які робляться за померлих, а особливо силою безкровної Жертви". Так вчить Православна Церква про загробне життя і долю душ померлих.
На відміну від цього вчення Православної Церкви про загробне життя і про можливість за гробом для деяких душ визволитися від пекельних мук через молитви Церкви, на Заході, в римсько-католицькій Церкві виникло вчення про те, що душі грішників, які померли у вірі, але не встигли відбути за свої гріхи належної тимчасової кари, зовсім не попадають у пекло і не зазнають пекельного мучення. Вони відходять у третє місце між раєм і пеклом. Там вони терплять від так званого мучительного вогню і цим вони особисто приносять задоволення правосуддю Божому, поки очистяться від своїх гріховних плям і безперешкодно ввійдуть у Царство Небесне [35, С.54].
Думка про чистилище (purgatorium), вірніше про вогонь, який очищає грішників, зачеплена була в перше ще в александрійській школі на початку III столітті Климентом і Орігеном. Однак вчення цих церковних письменників про очисний вогонь різко відрізнялося від вчення римської Церкви За Климентом Александрійським, очисний вогонь не є звичайним всепожираючим вогнем. Це - вогонь, який не тіла, а душі, - вогонь духовний, що проникає в душу, яка проходить крізь нього
За Орігеном очисний вогонь не можна визначати, як вогонь матеріальний. Оріген уподібнює природу людського гріха до природи речових предметів, але таких, що не підлягають знищення вогнем, як дрова, сіно і солома, згадувані в посланні святого апостола Павла до коринтян (І Кор.3,12-13). На підставі цього вчення Оріген висловлює свої погляди на різні ступені діяння очисного вогню в загробному житті. Вчення Орігена було засуджено на п'ятому Вселенському Соборі (553р.).Ті з святих Отців і вчителів Церкви, на яких посилаються римо-католицькі богослови, говорять тільки про можливість для померлих грішників переходити зі стану кари в інший, кращий блаженніший стан через молитви за них та жертви Церкви, але ніхто з Отців не згадує ні про чистилище, ні про вогонь чистилищний.
Римські богослови в своїй аргументації вчення про чистилище часто посилаються на блаженного Августина і святого Григорія Великого, в яких зустрічаються згадки про вогонь чистилищний. Але і в святого Григорія і в блаженного Августина не було твердої думки про чистилище. Як один, так і другий, міркуючи про майбутні покарання вогнем, признаються, що це тільки їхня думка, за якою інші не повинні йти, бо і самі вони ще не цілком певні, чи справедливе те, що вони говорять і повчають про майбутні тимчасові кари. Чистилище зайняло самостійне місце між раєм і пеклом, а після флорентійського і триденського соборів це вчення стало догматом римської Церкви.
За римським догматом про чистилище, жоден гріх не може бути остаточно прощеним, і відпущеним, - навіть при найщирішому розкаянні в ньому, - якщо винуватець його не потерпить належної кари тут на землі, де він живе, або ж у майбутньому загробному житті - в чистилищі. Трапляється багато випадків, коли з добрим і благочестивими властивостями душі покидають цей світ, не вспівши відбути за свої гріхи належної тимчасової кари. Вони переходять в загробне життя з гріхами, бо, хоч і дістали розрішення від
Loading...

 
 

Цікаве