WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Чинники котрі сприяли великому церковному розколуЧинники котрі сприяли великому церковному розколу - Курсова робота

Чинники котрі сприяли великому церковному розколуЧинники котрі сприяли великому церковному розколу - Курсова робота

небезпекою заміни Христа людиною, заміни Церкви, цього великого живого організму, Папою [8, С. 17].
Історія нам чітко показала, як постійно і наполегливо на протязі віків, наростало це прагнення римського єпископа до головування у всесвіті, як виросла, плекана духом гордині і тілесним розумінням Церкви, плекана інтригами і політикою, теорія папства.
Східна Церква сповідує догмат про походженняСвятого Духа самими словами Господа Ісуса Христа, які сказав Він апостолам: "А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, - Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене" (Іоан. 15,26). Що ж може бути чистіше від цього сповідання? Самі бо слова Ісуса Христа: "Що від Отця походить" святі Отці другого Вселенського Собору постановили в Символі Віри "Що від Отця походить", полишаючи на здоровий розсуд кожного християнина розуміти їх так, як вони говорять [13, С.89].
Апостоли через покладання рук подають Святого Духа (Діян. 8,17). Марк Ефеський на Флорентійському Соборі, звернув увагу членів Західної Церкви, які змагалися з ним на склад слів Символу: віруємо "і в Духа Святого, Господа Животворящего, що від Отця походить, що з Отцем і Сином однакове поклоніння і слава" міркує: "Тут слід зважати на намір святих Отців. Адже наведені слова становлять розвиток соборного богословія. Соборові цьому бажано було ясно показати образ єднання Святого Духа з Отцем і Сином. І як відмінно визначає він присвоєння Духа Святого Отцеві і Синові. Якби так говорить Він: Дух Святий цими Отцями з'єднується з Отцем і Сином, як "що від Отця походить, що з Отцем і Сином однаковий поклін і слава", тобто рівночасний і єдиноістотний. Коли б собор визнавав його походження від обох то чому не сказав: "від Отця і Сина походить, і з Ним однаковий поклін і слава"? Так слід було б сказати, коли б такою була думка Собору.
Оскільки у першому випадку Отці не згадали про Сина, коли хотіли показати рівночесність і единоістотність, то очевидно, що вони не визнавали походження Духа Святого і від Сина; інакше бо вони не пропустили б цього, а надто тоді, коли творили виклад догмату. І що цей виклад є найдосконаліший, а не напівдосконалий, це видно з того, що жоден з наступних соборів не зробив на це пояснення нового з'ясування, і не додав походження від Отця і Сина. Всупереч цьому всі собори своїми постановами заборонили це. Але Флорентійський собор визнав додаток - "і Сина" [20, С.35]. Тому - то Східна Церква і не визнала цього собору правильним, як такого, що суперечить і Слову Божому, і семи Вселенським Соборам, рівновизнаним і Східною і Західною Церквами.
3. Вчення про чистилище
Первісна християнська Церква протягом кількох століть від часу свого заснування обіймала собою всі різноманітні християнські громади, які існували в різних країнах світу. Ці громади своєю сукупністю становили єдину і нероздільну цілісність. У всіх цих громадах були одні й ті самі основи віри, одні й ті самі догмати, моральні підвалини християнського життя, таїнства і основні правила церковного благоустрою. Лише з п'ятого століття в римській Церкві почали з'являтися деякі церковні відміни, які в одинадцятому столітті призвели до остаточного розриву, відпаду римської Церкви від Церкви Вселенської.
Відірвана від Вселенської єдності, від голосу всієї Церкви, висловлюваного на вселенських соборах, римська Церква поступово замінила його голосом однієї людини - папи. Допустивши різні новини у віровченні, представники римської Церкви, поставлені понад вселенські собори, почали запроваджувати нове вчення, нові догмати.
Всі ці нововведення в західній, римсько-католицькій Церкві виникли на ґрунті неправильного погляду на відношення розуму до Слова Божого. Шукаючи в Святому Письмі і Священному Передати виправдання для наперед поставлених схоластично-логічних побудов, яким надається значення догматів віри, латинські богослови відступили, між іншим, і від загально церковного вчення про загробну долю чоловіка. Про це і буде наша мова далі [9, С.46]
За навчанням Святого Письма, життя людей на землі становить тільки передсвітанковий час ранку великого дня вічності, як про це свідчить апостол Павло: "Належить бо тлінному цьому", - що нас так би мовити, пригнічує, - "вдягтися в нетління" (1 Кор. 15,53).
Отже, Провидінням Божим усі люди призначені для вічності. До неї вони входять дверима смерті, як про це богословствує архиепископ Тверський Амвросій: "Вічність - слово незбагненне для обмеженого людського розуму. Тільки вічний розум може осягнути увесь її простір. Наставляйте віки на віки, складайте тисячі й тисячі років, облічуйте часи й роки всього створеного під сонцем, - і все це ще не вічність. Вічність море незмірне, його границь не обіймає око смертне, це безодня, в яку не прозирає погляд створений. Коли постаріє і згорнеться небо як одяг; коли сонце померкне, як вугілля згасле, коли зорі спадуть з неба як листя з дерева; коли всі племена й народи поляжуть під сокирою часу, як лягає трава під косою хлібороба; коли промине земля, коли час, стомившись у льоті своєму, спиниться і впаде перед престолом Творця часу; все це не становитиме навіть єдиної краплини в небосяжному океані вічності. Вічність це - початок без кінця, простір без меж, час без часу, життя без смерті. Там тисячі літ - день один, і день один - тисячі літ; там одна мить є вічність, і вічність - одна мить. Там протечуть віки - і вічність також буде, і літа її не оскудіють. Отака вічність, і в оце неоглядне море ми мчимо по ріці скороминущого часу. Отака вічність, і в оцю країну безсмертя ми вступаємо воротами смерті".
Коли рід людський проходить воротами смерті, в країні безсмертя, в країні вічності, за словами апостола Павла, його відразу чекає окремий суд Божий: "Призначено людям раз умерти, а потім суд" (Євр.9,27); а за словами Спасителя, - суд з визначенням заслуженої долі в раю або ж у пеклі: "І підуть ці на муку вічну, а праведники - на життя вічне" (Мф.25,46). Рай призначено для синів слави, а для синів гніву, синів відлучення - пекло, в яке вони увійдуть, щоб випити до останньої краплі всю чашу небесного гніву.
Православна Церква навчає про загробне життя, що душі людські після розлучення з тілом приводяться до Господа Бога на суд. На відміну від загального, останнього - страшного суду, він називається окремим приватним судом, бо відбувається не урочисто перед лицем усього світу і має на меті визначити долю душі не на всю вічність, як суд останній, а тільки до загального воскресіння [10, С.83].
Окремий суд Божий над душами померлих попереджається перевіркою або випробовуванням їх у так званих митарствах. Через них душі, згідно з вченням Православної Церкви, проходять у повітряних просторах у супроводі ангелів. Так злі духи, перебувають у своїй ділянці (Єфес.6,12), затримують їх і викривають усі гріхи вчинені померлими протягом земного життя.
Святий
Loading...

 
 

Цікаве