WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Проповідь - Реферат

Проповідь - Реферат

буддійський монах, якого зустрів репортер в Індії.
- Хто ти, чоловіче, що йдеш на колінах?
- Я великий грішник,- відповів. Йду вже тисячу кілометрів на колінах, а ще маю двісті пройти, щоб обмити свою душу в святій річці Гангес. Зрадіє тоді серце моє.
Інший монах йде і, що третій крок, то падає чолом до землі. Хоче змити свої гріхи. Лише раз на 144 роки індуси обходять свій святий рік, який визначається особливим укладенням планет на небозводі. Під час останнього святого року 67 мільйонів індусів взяло участь у ритуальній купелі в річці Гангес, щоб очиститися зі своїх гріхів. Преса подавала інформацію про сина, котрий цілий місяць
ніс у кошику на плечах свою стареньку 92-літню маму, щоб також могла очиститися від своїх гріхів...
Ми так далеко не мусимо йти. Та ж маємо святу ріку не Гангес, а наш Йордан, в якому обмиваємо свою душу, тобто святу Тайну Покаяння - сповідь.
Тільки крихта доброї волі з нашого боку, тільки те, одне-однісіньке: "Отче, я згрішив" (Лк 15, 21) - І вже Бог прощає, вже вливає в душу освячаючу ласку. Саме на цьому полягає наше нове народження з висот. Треба нам народитись наново. І в цьому нашому духовному з висот відродженні до нового життя в Христі, до життя нашого традиційного християнського, нехай нам благословить Бог. Амінь.
Про святе Причастя
Господь наш Ісус Христос виконав свою земну місію і мав відійти до свого Небесного Отця та, побачивши, що його учні засумували, сказав до них: "Не полишу вас сиротами" (Ів 14, 18). В такий предивний і одночасно простий спосіб залишився з нами.
У війську захворів один вояк, втратив свідомість і в безнадійному стані лежав у шпиталі. Приїхав батько і застав на лікарняному ліжку свого недужого сина. Стояв біля нього і в розпуці не знав, що робити. Дивився на сина, а той навіть не подавав ознак життя. Тоді закликав сильним голосом: "Сину мій любий, то я, твій батько, приїхав з дому. Ось маєш хліб, мама спекла, їж, сину". І сталося диво: непритомний кілька днів вояк відкриває очі, впізнає тата. Останками сил намагається сісти, батько йому допомагає. Витягає руки по той хліб, що мама спекла, бере його і хапливо починає їсти...У такий чудесний спосіб оздоровився хлопець.
Саме такий хліб, хліб життя дав нам Син Чоловічий, коли говорив: "Я є хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме - житиме повіки. А хліб, що я йому дам, - це тіло моє, за життя світу" (їв 6, 51). Притому додав: "Коли не будете їсти цього хліба - життя не будете мати в собі. Про яке життя йде мова? Очевидно, про те важливіше, друге наше життя: життя душі, ласки, життя надприродне, Боже. Коли його не будемо живити, підсилювати тим хлібом життя, що з неба зійшов, то його не будемо мати в собі. Тому так часто Церква наша пригадує нам слова Божого Серця: "Прийдіть до мене всі обтяжені, струджені, я вас потішу, зміцню, укріплю і заспокою" (Мт 11, 28).
Запитуємо себе: що ж спонукало Сина Божого, що зволив залишитись з нами по всі дні нашого життя аж до кінця світу в такий предивний спосіб? Відповідає його апостол євангеліст св. Іван Богослов, що це любов його склонила. "Так Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав" (їв 3, 16). А Він, щоб нам доказати свою любов, приходить до нас, як маленька немічна дитина в Вифлеємській стаєнці. Хотів стати одним з нас, щоб ми не боялися його Божого безмежного маєстату. У виді такої маленької дитини Син Божий приймає людське тіло і приходить до нас. Заради нас людей і нашого спасіння сходив Він землю Палестинську вздовж і впоперек. Пра-цював, страждав, навчав, зціляв наші недуги, бо так нас полюбив, а яка вдячність від того - знаємо...
Чи є можливою така любов, чи хтось би за нас віддав життя своє з любові? Може, хтось і знайшовся б, що б віддав життя, але за своїх друзів. Син Божий віддав своє життя за нас, коли ми були не його приятелями, а недругами.
Для Бога немає нічого неможливого. Поки пішов на люту смерть, взяв у свої руки хліб і сказав: "Беріть, їжте, це - моє тіло" (Мт 26, 26) Він - хліб живий, що з неба зійшов. При цьому наказав, коли не будете їсти цього хліба, не будете споживати Його, не будете живити своїх безсмертних душ, не будете мати життя в собі. Він нас постійно закликає, щоб приходили і користали з його запрошення.
При вході до однієї святині є напис: "Я - життя, а ви не шукаєте мене. Я - шлях, дорога, а ви не йдете за мною. Я - світло, а ви не бачите мене. Я - істина, правда, а ви не вірите мені. Я - вчитель, а ви не слухаєте Мене. Я - ваш Господь, а ви непокірні супроти мене. Я - ваш Бог, а ви не молитесь до мене. Якщо ви нещасливі, то не докоряйте мені за це".
Нічого більше не бажає Син Божий, як ділити з нами долю і недолю. Він знав, що без хліба нам буде тяжко на цьому світі. Тому скрив себе під видом хліба, щоб бути нашою силою. Здавалося б, що люди будуть радо горнутися до нього, а тим часом багато стороняться його.
Писав французький письменник Лєжув, що не раз можна наслухатися нападів на св. Причастя, але я бачив обличчя вмираючих, що променіли надією в хвилі смерти, після прийняття св. Причастя. Я бачив промінь віри, що яснів у церквах на обличчях молоденьких дівчаток, які повертались від Господньої Трапези. Я бачив важко терплячу матір, яка віднайшла спокій у св. Причасті і з усмішкою говорила про свої терпіння. Святим мусить бути те, що таким блиском випромінють лиця людей.
Св. Франціск Салезій каже, що хто більше запрацьований і об-тяжений, той потребує поживнішого корму, хто трудніше має життя, тим більше повинен шукати підтримки в Євхаристійного Ісуса. Святе Причастя є для досконалих, щоб витримали в досконалості. Святе Причастя є для сильних, щоб не послабли. Святе Причастя є для здорових, щоб не захворіли, а для хворих, щоб виздоровіли.
Співаємо в нашій Літургії: "Христос - моя сила", але не раз ми критичним оком дивимося на тих, хто часто приймає св. Причастя.
Так було з капітаном Марбо. Кожного дня був присутній на Службі Божій, причащався, а при цьому був дуже нервовий і нестриманий. Кричав, сварився зі своїми підопічними хлопцями. Одного разу моряки почали його обмовляти. Стояли і говорили між собою, як він може щодня причащатися і бути таким лютим... Не зауважили вони і не бачили, що за їхніми плечима стоїть капітан і це все слухає. Коли оглянувся котрийсь і побачив капітана, то можемо собі уявити його стан. Капітан, усміхнувшись, сказав: "Хлопці, маєте щастя, що я кожного дня приймаю Євхаристійного Ісуса. Христос є моєю силою, бо якби не щоденне св. Причастя, я би вас давно всіх повикидав за борт".
Сказав колись псалмопівець: "Прибите, мов трава, в'яне, моє серце, бо я забуваю їстихліб мій" (Пс 101, 5). Може, тому в сучасному світі є стільки зів'ялих сердець і заскорублих душ, що не мають життя в собі? Коли хочемо мати життя в собі, нехай Євхаристійний Ісус буде часткою нашої поживи. Коли ми слабі, немічні, коли нас тягне до злого, і ми вже не маємо сили боротися зі злом у собі і коло себе, повернімо до практики перших християн. У
Loading...

 
 

Цікаве