WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Проповідь - Реферат

Проповідь - Реферат

запізно. Ми сьогодні ще впоїзді нашого життя. Ми їдемо. І прийшли сьогодні на реколекції, щоб багато справ, які є в нашому житті, врешті полагодити.
Щоб не було колись каяття без вороття. В одного відомого англійського письменника несподівано помирає молода дружина. Він тільки тепер розуміє, як мало приділяв їй часу і уваги, бо був завжди зайнятий своїми справами. Плаче тепер, побивається. Цілує свою померлу дружину: "Ти мені така дорога, я тебе так любив, але я ніколи не мав часу сказати тобі про це! О! Якби я мав ще хоч кілька хвилин, щоб тобі сказати, як я тебе любив!"
Запізно. Вже не скаже. А хоч скаже, то вже не поможе, бо не почує вона того.
Не один в годині смерті скаже: "Мій Боже, коли б я ще мав хоч кілька годин, щоб міг ще піти до церкви помолитися, і врешті, по-людськи висповідатися! Щоб ще хоч раз вислухати Службу Божу." Запізно. Вже ноги не слухають, руки не піднімаються. Уста змовкають.
Скільки разів мене кликали до шпиталю. Приходжу, а той хворий не подає вже ознак життя, машина тільки за нього дихає. Питаю: "Чи чуєш мене, я священик. Як мене чуєш, то жалуй за гріхи",- нічого не реагує. А раз так трапилось, що нічого не реагував, а з очей виплили сльози. Видно, він був свідомий, але не міг говорити. Тоді спокійно я дав розрішення, бо важливий є жаль. А жаль він виразив хоч через сльози.
Тепер, в час реколекцій, вертають з дороги блудні сини. Часами - і блудні доні. Так, була собі одна така доня. Опустила вона свою матір і пішла з хати до міста. Пішла - і не знати, де її шукати. Різні недобрі чутки доходять до матері про її доню. Серце матері болить і страждає. Не витримала вона і пішла за донею. Прийшла вона в місто. А воно - велике, чуже. Що робити? Де свою доню шукати? А мала ж та мати кілька своїх знимок зі собою. От і витягла вона їх, витягла ще й чисті картки паперу, причепила знимки до карток, а на картках написала два слова: "Доню, вертайся!" Та й розвісила ті картки у різних місцях.
Йшла якось та блудна доня вулицею. Раптом бачить - на стовпі картка, а на ній - мамина знимка і написані маминою рукою слова: "Доню, вертайся!". Ворухнулося щось у ній, промовило. В тій же хвилі вирішує вона повернутися додому. Дісталася до села аж вночі. Йде додому і тривожиться: як увійде так пізно? Двері ж певно замкнені. Підходить до хати - аж двері незамкнені. Ввійшла до середини, глянь - а мати, щаслива, чекає на неї:
- Доню моя! Відколи ти пішла з хати, ті двері були відчинені день і ніч, щоб ти могла кожної хвилі повернутись! То, доню - двері мого серця материнського!
Так чекає кожного дня і години наш милосердний Отець, щоб ми могли кожної хвилини найближчим поїздом до нього повернутися. Сьогодні поїзд Божого милосердя заїхав до вашої парафії. Отже, хто чує, що в нього щось там не так, не в порядку, нехай постановить собі найближчим поїздом вертатися до Небесного Отця, а тоді буде радість велика в небі, навіть над одним грішником, що навертається, ніж над 99, що не потребують поправи.
Повертаймося, бо годинник смерті б'є кожного дня. Б'є без перерви 24 години на добу. Але в той благословенний час святого ювілею тут, у вас, б'є годинник Божого милосердя, Божої любові, без перерви, з великою силою і наснагою, з благословенням. Скористаймо з часу Божої ласки, заки вдарить востаннє годинник нашої смерті. Амінь.
1. Для чого живу
Дві тисячі років тому Ісус говорив до своїх учнів і його слова актуальні і по сьогоднішній день. Дві тисячі років лунають ті слова в наших храмах: "Прийдіть до мене всі обтяжені, струджені, а я вас скріплю, втішу, успокою" (Мт. 11,28).
Є така картина професора Реч, що називається "Боротьба за душу людську". Що ж там, на тій картині? Саркофаг, труна, а на ньому шахівниця. З однієї сторони - череп, а з другої - змій. З однієї сторони шахівниці розсівся сатана, а з другої - юнак, задуманий над ходом шахівниці. Від його ходу залежить доля його душі. Гра йде за його душу. Ангел-хоронитель аж затулив собі очі, так боїться за того хлопця. Той ще має останній шанс. Тремтить, щоби останній хід хлопця не став фатальним. Багато вже фігур тієї шахівниці здобув сатана. Здобув невинність, молитву, здобув любов. Тепер все має вирішити останній хід.
Мої любі, чи така гра за нашу душу не відбувається в кожному з нас? Скільки-то за останній лише рік здобув сатана фігур і з нашої шахівниці? Не одне здобуває у нашої молоді - невинність, молитву, почуття, а ще недавно все було добре. Здобув любов, здобув невірність подружню, не один аборт здобув для себе. А скільки тих своїх фігур ми самі, не опираючись, йому віддавали?
Часто говоримо про душу. Чим же ж є наша душа? Знаємо, що людина - це тіло і душа. Про тіло знаємо все. Дбаємо про нього, кормимо, а хлопці часто й поять його, бо воно так хоче! Наші кохані жіночки щоденно фарбують його, прикрашають. А всі разом докупи - лікуємо його, бо тих хворіб, не знати навіть яких скільки маємо. Лікуємо хвороби, бо кожному його життя миле, але знаємо, що кожне тіло раніше чи пізніше піде туди, звідки вийшло, до землі.
А душа? Мало ми згадуємо про душу, бо все зайняті тільки тілом. Душу спихаємо на сірий кінець. А вона є важливішою за тіло. Вона від Бога вийшла і до Бога має повернутися. Вона вічна, вже як заіснувала раз, то ніколи не перестане існувати. Навіть як не хочемо, вона жити буде вічно. Отже ж, чим є наша душа? Яка її вартість, що Ісус Христос сказав: "Хто б цілий світ здобув, а душу свою занапастив, то що йому це поможе" або "Що людина може дати взамін за свою душу" (Мр. 8,36-37).
В часі Великого посту часто співаємо в церкві "Під хрест твій стаю". То ж станьмо духом під тим хрестом і спитаймо: "Сину Божий, чого варта моя душа? Нащо був твій вертеп, твої ясла, нащо ти, як мала немічна дитина, прийшов до нас перед двома тисячами років? Нащо були твої трирічні мандрівки, нащо ти жив у Назареті, нащо були твої повчання, притчі? Про ту заблукану овечку, яку ти знайшов замотану десь у терні, як ніжно її ви-ймаєш, кладеш собі на рамена, і тішишся нею, як мала дитина (Лк. 15,4-7). А нащо була така близька нам притча про блудного сина? Хто з нас не бачить себе самого в тій притчі? Чому так радієш, як той син заблуканий вертається? Ти не чекаєш, поки він прийде до тебе, але ти сам спішиш йому назустріч. Береш його у свої рамена... Обняв, поцілував, наказуєш бенкет робити: радійте, бо син мій любий віднайшовся! (Лк. 15,11-32). Нащо була твоя цілопальна жертва, страсті, твоє бичування і терням увінчання? Нащо спливала кров по твоєму тілі? Нащо твій хрест на Голгофті і ти, розтягнений, як струна на ньому закликаєш: "Прийдіть до мене всі" (Мт. 11, 28) і дивіться, як "Бог полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав" (їв. З,16). А той син єдинородний полюбив нас аж до смерті, до гробу, мало того, аж поза гріб, бо залишився з нами навіки в куснику Євхаристійного Хліба. І нащо твої святі Тайни? Чи щоб люди їх часто безчестили? Бо вже і в нас, в Україні були випадки, що розбивали церкви, кивоти руйнували і святі Тайни
Loading...

 
 

Цікаве