WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнізація Русі – України, заснування київської митрополії, перші київські митрополити - Реферат

Християнізація Русі – України, заснування київської митрополії, перші київські митрополити - Реферат

Д. Киевская Русь - М., 1953. - С. 392).
Деякі історики української церкви, як наприклад К. Панас, зазначають, що з самого початку "Українська церква стала частиною Вселенської церкви" (Панас К. Історія Української Церкви. - Львів, 1992. - С. 16). Розвиваючи цю теорію, М. Чубатий висунув припущення, що церковна життя Русі з самого початку може бути охарактеризоване як синтез. "схрещення" східного й західного християнства (Чубатий М. Історія християнства на Русі - Україні. - Рим; Нью- Йорк, 1965. - Т. І. - С. 134).
З патріотичних мотиві один літописець з гордістю пише, що апостолів на Русі не було, оскільки в той час молода церква вважала допустимим стверджувати : "Вихваляє ж похвальними словами Римська земля Петра й Павла, від них же увіровали в Ісуса Христа, Сина Божого; Азія та Ефес та Патм - Іоанна Богослова; Індія - Фому; Єгипет - Марка. Усі країни і міста, і люди шанують і прославляють кожне своїх учителів, які навчили їх православної віри. Похвалимо ж і ми по силі нашій малими похвалами велике й дивне створившого - нашого учителя й наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, сина славного Святослава" (Іларіон. Слово про Закон і Благодать // Філософська думка. - 1988. - № 4. - С. 180).
З часом церква зміцнюється, прилучається до складних церковних стосунків, усвідомлює помилковість таких поглядів і шукає більш грунтовних своїх коренів. Виникають розповіді, що вчителем слов'ян був апостол Павло, а пізніше апостолом Русі проголошується Андрій Первозванний.
Літописець дуже старанно збирає все відоме йому з історії слов'ян. Йому було дуже важливо описати історію слов'янських племен. Від Сима й Хама розпочинає він, свідомо виділяючи серед інших народів "народ слов'янський". Слов'янське братерство - це одна з перших великих ідей, яка спонукала літописця до праці. "Був-бо один народ словінський - Словіни ж сиділи по Дунаю, підкорені уграми, і морава, і чехи, і ляхове, і поляни, яких нині називають русь. З них мораві найперше було покладено книги, від того і грамота прозвалася словенською, від того грамота є в Русі, і в Болгарах Дунайських" (Повість врем'яних літ. - К., 1990/ - C/ 37 - 39). Літописець розповідає про просвітителів слов'ян Кирила-Костянтина і Мефодія, про переклад у Моравії Євангелія та інших церковних книг. "До Морави ж приходив апостол Павло і навчав там; там-бо є Ілурик , до нього приходив апостол Павло, там-бо були словіни найперші. От тому учителем словінського народу є Павло. Від того народу - і ми, русь; от тому і нам, русі, є учителем апостол Павло" (Там же. - С. 41). У контексті цієї розповіді є такі слова: "Словіни-бо жили охрещені" (Там же. - С. 39).
Літописець послідовний у своїй розповіді і не його вина, що ми бачимо лише те, що хочемо бачити в його викладі.
А хочемо ми бачити ми, що Русь прийняла християнство від Візантії, і не помічаємо того, що літописець торує інші шляхи. Йому є більш дорогим і цінним слов'янське братерство. І це не могло бути інакше, оскільки Болгарія приймає християнство більше ніж за сто років до Русі, не кажучи вже про те, що в Моравії Костянтин і Мефодій, а потім і їхні численні послідовники вже проробили грандіозну роботу з осмислення місця слов'янської спільності в сім'ї народів. Костянтин та Мефодій були не просто перекладачами церковних книжок на слов'янську мову: їм довелося боротися з думкою, що "Недостойно жодному народу мати азбуку свою, окрім євреїв, і греків, і латинян" (Повість врем'яних літ. - С. 39). Це була довга й вперта боротьба за право почути про " велич Божу своєму мовою" (Там же.) Отже, учителі слов'ян виступили просвітителями не тому, що принесли заморську мудрість темним і не освіченим слов'янам, а тому, що прагнули відстояти місце слов'янських народів у християнському світі.
Розділ 2
2.Заснування київської митрополії. Перші київські митрополити
Вся земля Руська складала одну митрополію, причім митрополит київський підчинався царгородському патріарху і то стільки, що патріарх ставив митрополита на Русі, часом навіть не питаюгися ні епископів, ні правительства. Такий порядок,очевидно, був недопустимий, і князі наші пробують часом обійтися без патріарха; так, князі Ярослав висвятив митрополита Іларіона у Києві самими епископами, але патріархи постаралися, щоб це не увійшло у звичай, і присилали митрополітів і далі. Митрополити були спершу все греки.
Греки на нашій землі не зв'язувалися з нею душевно і не розуміли духу народного; тому все, що мало вирішуватися громадою, якось не йшло у них добре. Так, наприклад, по канонічному праву митрополит має всі важливі діла вирішувати разом з епископським собором, але владики наші так погано з'їджувалися на собор, що фактично справи вирішував митрополит сам. Те ж саме більш-менш було і з "крилосом" священиків при епископі. 1051 року митрополичу кафедру посідає русич Іларіон - видатний ідеолог новостворюваної церкви. Він пише працю, в якій викладає погляди нових християн на їхнє місце серед християнських церков.
Праця називається "Слово про Закон і Благодать", оскільки від-нині й навіки всі ідейні й духовні суперечки стали вестися з використанням християнських термінів і категорій.
Отже, митрополит Іларіон написав богословський твір, в якому за допомогою християнських категорій виклав погляди нових християн на світову історію. Нові християни, як писав Іларіон, оцінюють своє місце в християнському світі. Вони засуджують тих, хто "з іудейською скупістю" заважає поширенню християнської благодаті. Нові християни - це нові учні Христа, "нові міхи", здатні нести нове благодатне вчення. Іларіон вважає, що новий народ приймав християнську благодать лише дякуючи Богу і завдяки великому князю Володимиру. Сам Бог вів великого князя. Не бачив він Христа, не ходив за ним як апостоли, але звершилося дивне чудо і звернувся Володимир до Бога, і привів до нього весь свій народ. "Ти, уподібнення великого Костянтина: рівнорозумний, рівнохристолюбивий" (Іларіон. Слово про Закон і Благодать. - С. 100). Саме так визначає місце нової церкви ідеолог її початкового періоду. Вона є рівною іншим церквам, бо її творець є рівним самому великому Костянтину, котрий першим проголосив християнство державною релігією Римської імперії. У Х111 ст. в Київській Русі існувало близько 50 монастирів, із них 17 - у самому Києві. Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі.
Митрополитів призначавконстантинопольський патріарх, і київські князі добилися тільки того, що пропонували йому своїх кандидатів, а він затверджував і висвячував. Це завжди піддержувало зв'язок із Візантією. Церква принесла з собою й свої писані закони - як жит й управлятися духовенству й "людям церковним", що жили коло неї - як от: званий по-грецькому "Номоканон" або книга "Кормча", як звано її в нас у перекладі. Світське громадянство ще не знало писаних законів, і церква дала приклад і зразок писаного законодавства. Вона вводила свої власні, нові для поганського громадянства, погляди на державне життя, на обов'язки держави щодо громадян і навпаки, вчила, що влада князя - від Бога і через те дуже підіймала її авторитет. Вчила, що насильство над кимось - це не тільки кривда або шкода, заподіяна комусь, але гріх проти Бога і злочин проти всього громадянства. Отже. Держава повинна за це карати. Виступала проти невільництва, проти самоволі батька в сім'ї, проповідувала милосердя до вбогих, сиріт і калік. Це все мало великий вплив на зм'якшення звичаїв, на розвиток людяних відносин серед українського громадянства.
Хоч народна маса дуже помалу засвоювала собі дух
Loading...

 
 

Цікаве