WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання. - Курсова робота

Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання. - Курсова робота

нього, не бачать його "величі", "значущості" і "заслуг", всі недооцінюють його.
Домінуючий в окремій людині егоїзм стає джерелом "епідемії" антропоцентризму, який, досягнувши "критичної маси", стає хворобою суспільною, ба, навіть одержує певне обґрунтування у філософії абсолютних прав людини. Все індивідуальне визнається "святим" і недоторканим. Поняття нації, громади, родини зводиться у ранг засобу задоволення Індивідуальних прагнень, стає чимось менш вартісним, ніж окрема людина.
Альтернативою такого самовиховання і такого життя людини є ситуація, коли вона змалечку відкриває себе чомусь Вищому, найперше Богові Любові і Добра, трактує це Вище як головніше від власного "Я". Визнання існування Бога логічно виключає спробу людини обожнювати себе з усіма наслідками такого підходу - гордині, гонитві за владою і впевненості у володінні істиною. Водночас це також веде до визнання рівності людей перед Ним, а відтак і рівності взагалі та до боротьби з расизмом, деспотизмом тощо. Це печаток її духовного становлення і мужніння. Саме це й мав на увазі Конфуцій, кажучи, що "людина міряється не з ніг до голови, а від голови до неба".
Віра людини у щось Виїде від неї самої є сприятливим тлом для формування механізму її саморегламентації у повсякденній поведінці, а відкритість душі зумовлює можливість і потребу її постійного очищення, образно кажучи, "провітрювання" і вимивання з неї егоїзму. Авторитет Творця стає головним критерієм ставлення людини до системи цінностей.
Орієнтуючись на такі засади, людина виробляє низку якостей, які характеризують її поведінку.
По-перше, вона постійно надає перевагу цінностям духовним над цінностями матеріальними, знаходить у собі сили протистояти природним, біологічним інстинктам і потребам, тримає їх під контролем, домінує над ними. Такі люди не нагромаджують багатства, не кохаються в речах, служать ідеалам. Крайньою формою такого служіння є образ Дон Кіхота.
Якщо ж духовні прагнення в людині поступаються тиранії прагнень матеріальних, то є підстави говорити про втрату людиною духовного стану.
По-друге, духовну людину завжди характеризує чіткий вектор її спрямованості, певна динаміка, прагнення наблизитись до свого ідеалу. Вона завжди в дорозі до кращого, що особливо помітно на її вчинках. Є підстави стверджувати, що саме духовність людини є головним чинником нарощування енергії дії, дає їй змогу перемагати труднощі, долати кволість і хиткість.
По-третє, націленість на Високе і Святе, назустріч Богові та богоугодним ідеалам, прагнення досконалості завжди благотворно впливає на розвиток таланту, здібностей, творчих сил людини. Вона часто відчуває співучасть у своїй творчій діяльності Сили Вищої. Відсутність же духовності і схильність служити егоїстичним цілям виснажує творчі сили людини, безпредметною стає її воля.
По-четверте, духовність озброює людину критерієм вибору цінностей. Якщо вона спрямована до Бога, то це дає їй "еталон Добра" і спонукає приймати ті цінності, які йому не суперечать, І відкидати все, що йому вороже.
По-п'яте, як підкреслю,: відомий французький філософ Мішель Малерб, наявність духовної сфери Істотно розширює для людини можливості осягнення щастя. Коло П радості І задоволень виходить за межі споживацтва, духовне щастя іноді - це єдина можлива його форма для людини, тому відчуття його для неї часто сильніше, ніж радість достатку чи успіху в суспільстві. Це щастя сумісне зі справедливістю, воно має особливу природу.
Люди, у свідомості яких домінує духовне начало, вельми помітні у суспільному середовищі. Вони схильні до релігійності, глибше відчувають мистецтво і красу, в усіх речах вбачають їхній містичний бік, легко підносяться над своїм "Я", а тому здатні до розумного компромісу з іншими людьми, вміють уявити себе на місці іншої людини, схильні до творчості й оптимізму, принципові у протистоянні злу й обстоюванні вищих цінностей, часто відчувають себе "білими воронами". За певних умов вони й не ставлять собі за мету "виправити світ", але ревниво оберігають від зла своє внутрішнє життя.
Духовність і виховання
Духовність людини є складовою її досвіду, який започатковується з моменту її народження і поповнюється до кінця життя. Цінності з їхньою духовною спрямованістю сприймаються двома способами. З одного боку, шляхом пізнання й усвідомлення їх людиною завдяки різним формам опредмечення - у вигляді кодексів (вербальних "правил", настанов та понять), різних форм культури та поведінки інших людей. А з другого, шляхом духовного сприйняття їх на основі віри, яка слугує містком між людиною та ідеалом. На важкій дорозі життя людина користується порадами і свого розуму, і своєї віри. Вона завжди перед вибором, часом долає себе, а часом падає на цьому шляху, піднімається і йде далі. І вся сутність виховання полягає у тому, щоб людина, від природи зла і добра, розвинула в собі прихильність до Добра, потребу йти дорогою Добра і робити щоденний вибір у бік Добра. Так, власне, і працює духовність - як скерованість людини до обраної нею системи цінностей. Духовність тут забезпечує і сам вибір, і його чистоту, а відтак і усвідомлення ієрархізму Ідеалів, без чого система "дає збої". Функція Головного Ідеалу, що займає чільне місце у системі вартостей, тут є чинником вирішальним. Як мовилось вище, у традиційно-релігійних системах це місце належить Авторитету Творця.
Проте у своєму духовному житті людина не самітний Робінзон. її свідомість резонує зі свідомістю інших людей на основі аналогічного (близького) трактування цінностей та віри у спільні ідеали. І якщо сформована духовність переважної більшості окремих людей орієнтується на той самий Головний Ідеал, то віра в нього І служіння Йому об'єднують їх, і тоді можна говорити про наявність певного духовного поля суспільства. При цьому, звичайно, як сам Головний Ідеал, так і духовне поле суспільства може мати різну природу: вказувати на Любов і Добро або ж спрямовувати людину і все суспільство на творення зла. І.Франко у відомій праці "Поза межами можливого" відзначав, що саме "наявністю 2культурних ідеалів і поривів" вирізняється європейська цивілізація. На його думку, "такі ідеали можуть повставати, можуть запалювати серця широких кругів людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати їм сили в найстрашніших муках і терпіннях...". Коли ж такі ідеали відсутні або стають надто здрібнілими, випадають із системи природного ієрархізму, то суспільство кволіє, стає безпорадним і немічним. Це характерно для перехідних епох, одну з яких ми переживаємо. Духовне поле в такому разі може й не мати виразного змісту, бути поруйнованим, "ніяким" або ж нести в собі суперечливі елементи. За наших умов - це залишки комунізму та паростки європеїзму.
Повертаючись до проблем освіти і педагогіки, мусимо розглядати їх винятково на тлі теперішнього стану духовного поля нашогосуспільства, визнавати залежність їх від нього. Трактування норм поведінки людини має ґрунтуватися на природі цього поля; нормальний розвиток педагогіки і системи освіти без цього неможливий. Самим життям доведено, що ні моральність, ні патріотизм не
Loading...

 
 

Цікаве