WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання. - Курсова робота

Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання. - Курсова робота

наше розширене до вас, корінтяни, вам в нас не тісно", - писав своїм улюбленим духовним дітям Ап. Павло. - "По тому пізнають усі, що ви учні мої, як будете мати любов між собою" (Ін. 13. 35).
Християнська любов є відчуттям особливої близькості людини до Бога, Який Сам є Любов. У сфері земних почувань немає вищого від жертовної любові. Уся історія відносин між Богом і людиною - це самопожертва Небесної любові. Господь веде до спасіння грішника, Свого ворога і зрадника, Для їх порятунку не оберіг Свого Єдинородного Сина. Син Божий воплотився, страждає і вмирає для того, щоб через Воскресіння дати грішникові ту блаженну вічність, яку він втратив. Перед смертю Ісус дає своїм вірним заповідь та ідеал любові: "Як Я возлюбив вас, так і ви любіть одне одного".
Християнська любов обнімає всіх: не тільки друзів, але і ворогів. Господь у Євангелії говорить: "А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих; хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка?" (Лк. б, 32, 37).
Любити ворога - це протиріччя у рамках світської моралі. Але ж мати дитя своє любить не тільки тому, що воно ласкаве або користі від нього багато, а за те, що воно рідне.
Вона оберігає його, рятує від біди. Тільки християнин повинен любити і ворога, розуміти, що той, хто чинить зло, потребує спасіння, бо він у руках диявола. Промінням християнської ласки і світла маємо зігріти і оповити брата свого, який потрапив у біду.
Доцільно було б на уроці з'ясувати (наскільки це можливо відповідно до віку дітей) 13 главу першого послання Ап. Павла до Коринтян.
Такі риси християнської моралі, як послух, чемність, взаємодопомога, вдячність, пошана стануть зрозумілими, коли християнську любов доповнимо покорою. Без цієї якості неможливо уявити християнську мораль. Ісус Христос Свої заповіді починає словом про покірність: "...блаженні убогі, Царство Боже бо ваше" (Лук. 6. 20). Убогими у звичайному розумінні називаємо тих людей, які нічого не мають і просять допомоги в інших. Тут же мова іде про убогість духовну. Християнин (бідний чи багатий) повинен визнати свою недосконалість, тобто розуміти, що у ньому немає нічого від себе самого. Усе, що добре у нас, - від Бога. Від себе: самолюбство, блуд, гріховна гординя, яку Бог карає. Упокореним дає благодать.
Християнська убогість, покірливість поєднані з духовним плачем. Без нього покірливість неглибока. Як це побачити? Святі Отці-подвижники радили: почни у вічі дорікати людині за ті гріхи, за які вона сама себе упокірливо засуджує. Якщо вона тихо без заперечення вислухає та ще й подякує, то її каяття було щире. Тому Господь і говорить: "Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви" (Лк. 6, 21). Цей духовний плач є страх людини, бо вона розуміє, що у гріхах віддаляється від Царства Божого.
Висновок
Згідно зі ст. 35 Конституції України, "церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви", що визначає світський характер держави, а також світське навчання і виховання в закладах освіти усіх типів. У Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 25 листопада 1981 р, сказано, що релігійне виховання дітей, здійснюють батьки в "рамках родини" відповідно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії "в місцях для цієї мети пристосованих". Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ст0 6) передбачає, що "релігійні організації мають право... створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовуючи для цього приміщення, що їм належать."
Щоб осягнути масштаби виховного впливу релігії на особистість, .на розвиток людських цивілізацій, досить звернутися до тверджень видатних людей про роль релігії у розвитку людства: "Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними".(Сократ); "Невизнання Бога є для держави найбільшим лихом, хто підриває релігію, той підриває водночас і основи суспільства" (Платон); "Віра, релігія і моральність - необхідні підпори усякого добробуту і ладу" (Вашінгтон).
Церква є педагогічною установою - колективною інстанцією, що ставить за мету виховання, вдосконалення людського життя.
Значний вплив релігії на виховання дітей у сім'ї пояснюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарне атеїстичного режиму була нагода переконатися в тому, яких збитків у вихованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфері, було завдано. "Церква використовує кожну нагоду, - зазначає М.Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям - про необхідність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують упарафії, створені церквою, є тією духовною атмосферою, з якій діти зростають і розвиваються".
Релігія використовує такі засоби виховного впливу: богослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпущення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддання анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання е молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна організація релігійної діяльності: регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.
У релігії є чому повчитися, є що перейняти педагогам, а саме:
- ідеал Людини-Легенди - безсмертної, мужньої, вольової, морально стійкої. Вона любить народ, і народ любить її. Вона приймає смерть в ім'я життя людей, в ім'я їх спасіння. Ідеал цієї Бога-Людини пережив віки й тисячоліття;
- програму морального самоочищення, самовдосконалення людини, "науку життя", яка впродовж століть формувала істинну людяність, і допоможе нам сформувати певний тип людини, стиль стосунків її з навколишнім світом, здоровий духовний стан інтимних почуттів і роздумів, моральних вчинків і справ;
- професійно-педагогічну майстерність релігійних діячів, їх уміння щоразу знаходити шляхи до людської душі, переконувати, ненав'язливе та делікатно "лікувати", духовність;
- релігійну культуру як глибоке розуміння і знання людини, повага до неї, бажання допомогти не лише словом, а й конкретною справою: Біблія - не тільки цінна історична пам'ятка, а й підручник життя;
- релігійні знання, релігійні науки як елемент світової культури.
Релігійні ідеали - могутня сила, яка духовно живить маси.
Література
1. Берляев H.A. Смысл истории. - M., 1990.
2. Ващенко Григорій. Хвороби в галузі національної пам'яті. - К., 2003.
3. ЛосскийН.О. Условия абсолютного добра.-M., 1991.
4. Малерб Мишель. Религии человечества. -Москва - Санкт-Петербург, 1997.
5. Сухомлинський В.О. Вибр. тв.: У 5-ти т. -К., 1976.
6. Ушинський К.А. Тв.: У 6-ти т. - К., 1954.
7. Ушинський К.А- Вибр. пед. тв.-К., 1983.
8. Франко Іван. Вибр. тв.: У 3-х т. - Дрогобич, 2004.
Loading...

 
 

Цікаве