WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання. - Курсова робота

Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання. - Курсова робота


Курсова робота
Християнство - історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання.
План
І. Зміст, особливості. Історичні дані.
1. Природа духовності.
2. Духовність і вихованість.
ІІ. Основи і етика християнства.
1. 10 заповідей.
2. Психологічне значення поняття "любов".
3. Ідеологія християнства: "Людина, як одна з творінь Бога".
4. Виховання головних чеснот християнина.
ІІІ. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей.
1. Цінності - провідна сторона формування особистості.
2. Принцип формування духовності на основі християнських цінностей.
3. Мета і завдання формування духовності.
4. Зміст формування духовності.
5. Форми виховання духовності засобами моральних християнських цінностей.
IV. Особливості виховання і життя в родині за християнським зразком.
1. Християнське подружжя.
2. Християнські цінності української родини: традиції і сучасність.
Висновок
Мусимо прийняти визнання, що духовність - це певний стан людини і суспільства, який формується, виробляється важкою працею душі самої людини і самого суспільства, за участю їхньої власної волі і власних зусиль. Визнаємо також, що людська істота має схильність і потенції до нарощування власного духовного поля. І то незалежно від того, якими очима дивимось на нього - очима християнина чи матеріаліста. "Переконання у високому " святому є переконанням, вродженим духові людському, або, точніше сказати, сутністю людського духу, тим, чим дух людський відрізняється від душі тваринної..." Навіть В.Сухомлинський у добу домінування атеїстичного світогляду підкреслював, що "предметом особливої уваги виховання має бути стан духу вихованця". Образи Павки Корчагіна чи шолохівського Давидова мали репрезентувати в той час саме таке поєднання в людині двох начал - матеріального і духовного.
І сьогодні цю двоєдність сприймаємо як реальність, але з тим лише застереженням, що й духовність може мати різний зміст, бо джерелом її можуть бути різні авторитети. Маємо тут нагадування євангеліста: "Не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони...".
Другою істотною особливістю духовності є те, що їй завжди властива певна спрямованість - націленість на Ідеал. Людині притаманна вічна схильність стояти обличчям до Ідеалу І вічне прагнення наблизитися до нього. В основі цієї спрямованості і цього прагнення лежить віра в нього, що не залежить від того, якого змісту є цей Ідеал. Навіть тоді, коли людина зрікається віри в Бога й оголошує себе атеїстом, вона приречена вірити, не може не вірити. За висловом М.Бердяєва, відходячи від віри в Бога, людина впадає в ідеолотропію, псевдорелігію, класичним взірцем якої була комуністична Ідеологія.
До Ідеалу і до віри в нього людину веде багато чинників. Наука допомагає їй розуміти зміст ідеалу, мистецтво вказує на його досконалість і красу, релігія дає відчуття Інтимної близькості до нього. До віри в Творця спонукають людину Великі Таємниці її народження і П смерті. "Ми мусимо серцем почувати свій Ідеал,-писав Іван Франко, - мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього".
Наступним кроком, що веде до розуміння духовності, є вибір предмета віри - самого Ідеалу. Власне, тут йдеться про певну ієрархічну систему Ідеалів, але зміст будь-якої такої системи визначається природою Головного Ідеалу, який займає в ній чільне місце. У комуністів ним був Ідеал комунізму, у фашистів - Ідеал нації, в антропократичному світогляді - образ надлюдини ("супермена"). У християн таке місце - на вершині Ієрархії Ідеалів - посідає образ Творця, що втілює в собі поняття Любові і Добра. "Усякий ідеал, - писав І.Франко, - це синтез бажань, потреб і змагань близьких, практично легких, і традиційних для осягнення, і бажань та змагань далеких, таких, що на око лежать поза межами можливого".
Не підлягає сумніву, що відповідно до традиційно-релігійного світогляду визнання Бога і віра в Нього є першою і головною передумовою входження нашої сучасної людини у нову для нас, європейську цілісну систему цінностей, яку суспільство кладе в основу виховання. "Є тільки один Ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, це Ідеал, що його дає християнство", - писав К.Ушинський.
Така орієнтація на Авторитет Бога зумовлена тим, що вплив віри в Нього поширюється на все життя людини, на її моральну, національну, громадську, родинну та Індивідуальну поведінку тощо, зумовлює її повсякденний вибір в усіх сферах життя. "Коли душа любить, вона стає подібною до того, що любить", - наголошує св. Августин. До речі, цю точку зору поділяють і чимало відомих психологів, серед яких К.Юнг, Е.Фромм та ін.
У пізнанні предмета нашої віри на велику увагу заслуговує Ідеал Краси, до якого людину скеровує естетичне почуття, що є теж вродженою властивістю людської душі і, на думку К.Ушинського, пов'язане з образом Творц. В основі естетичних почувань є прагнення довершеності. Звідси переконання, що естетичне є почуттям духовним, складовою духовності та, як і вона сама, "розлите" по всій системі цінностей. Воно підносить людину над рутинністю життя, внаслідок чого вони (цінності) сприймаються нею як щось більше, вище, ніж лише правилоподібні норми і вимоги.
Носієм прекрасного, його "упаковкою" часто виступає мистецтво, "доступне почуттю без посередництва розсудку". Хоча, звісно, на красу може вказувати не лише воно, а й природа і навіть людські вчинки, якщо вони віддані на службу Високому і Святому.
Добро й Краса завжди йдуть поруч. Краса - чинник конструктивний, мобілізуючий. Власне, ця близькість і породила відомий афоризм "краса врятує світ". Через красу до добра, від естетики до етики - таким було гасло древніх. І в цьому загальний сенс того мистецтва, яке називаємо духовним - у релігійному сенсі, бо, як уже йшлося, "духи" бувають різними, і мистецтво може служити різним богам.
Якщо сказане вище про природу духовності зорієнтувати у річище традиційно-християнського світогляду, то матимемо підстави дати таке остаточне визначення поняттю духовності: духовність - це зумовлена світоглядом і вірою скерованість людини до Авторитету Бога і до богоугодно трактованих ідеалів різних рівнів ієрархії цінностей, що стосуються релігійного, естетичного, морального, національного, громадянського, родинного, особистісного тощо життя людини.
Людина як істота соціальна у своїй поведінці потребує над собою Авторитету. Для того щоб утвердилась людська індивідуальність, людська особистість має усвідомлювати свій зв'язок з началом вищим, ніж вона сама, вона повинна визнати існування іншого, Божественного начала. Щоб усвідомити себе, людині потрібно визнати і не себе. Якщо ж таке усвідомлення чогось Вищого відсутнє, то людина зосереджується на власному "Я", а згодом відгороджується від світу, замикається у власному гетто. На все, що виступає як "не Я", вона дивиться зневажливо, бачить йогомізерним, жалюгідним, не вартим її уваги. Так формується егоїст, якого чекає важке життя, бо, як йому здається, нікчемні люди навколо
Loading...

 
 

Цікаве