WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Ікони Поділля - Реферат

Ікони Поділля - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Ікони Поділля"
Ікона серед християнських культових речей займає головне місце.
Ікона - це більше, ніж мистецтво, стверджують православні богослови, бо живописець повинен намалювати позамежний світ, використовуючи окремі символічні знаки, і цей твір ніяк не може бути копією нашої дійсності. [1]
Традиційна для іконопису зворотня перспектива сходиться не в віддаленій точці уявного простору, а в людині. [2]
Рис. 1. Спас, XVII-XVIII ст., дерево, олія.
Джерело українського іконопису бере початок з часів Київської Русі (Х-ХШ ст.), епохи, коли християнство стало панівною релігією могутньої держави. Вже тоді в свідомість віруючого увійшло уявлення, незнайоме язичницькому періоду, про досконале зображення - ікону (ейкон - гр. образ), в якій втілено образ божества.
Від ікон чекали чуда, їм поклонялися, на них молилися. І чим вищою була майстерність художника, чим талановитішим і натхненнішим був його пензель, тим глибший естетичний вплив мали ікони.
Цю незвичайну особливість іконопис проніс крізь віки.
У свідомості віруючого сюжети "Страстей Христових" були" не тільки оповіддю про драматичні епізоди життя Христа, але й вчили довготерпінню, закликали до жертовності, примирення зі стражданнями.
За уявою віруючих, такі ікони: "Св. Микола", "Св. Варвара", " Св. Параскева П'ятниця" допомагали людині жити, святі раділи, тужили, страждали разом з господарями хати. Цю свідомість віруючих яскраво описав у творі "Швець" відомий сучасний український письменник Валерій Шевчук. [3]
На Поділлі в ХІХ-ХХ ст. в церквах, соборах, хатах зберігалися ікони різних історичних епох та різних шкіл. Невелика частка цих ікон знаходиться у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею. Це ікони художніх майстерень Афонського і Ново-Афонського монастирів, Києво-Печерської та Почаївської Лавр. Ікони Києво-Печерської Лаври "Св. Кирило", "Св. Ме-фодій" та "Різдво" близькі за стилістикою та технікою письма.
Українські ікони кінця XVII - початку XX ст. - настільки оригінальне, самобутнє явище, що їх важко сплутати з іконами інших народів візантійської сфери впливу. Це виявляється насамперед у підвищеній декоративності всієї структури твору завдяки розвинутим орнаментальним формам. Тло цих ікон прикрашене гетерогенним орнаментом, який складається з геометричних та фітоморфних елементів.
Одна з найкращих ікон в колекції музею-"Спас", XVII-XVIII ст.(рис. 1). Площинно-орнаментальне вирішення цієї ікони характерне для іконопису цього часу. Ікона приваблює декоративною пишністю, орнаментальною ритмікою, лінеарним окресленням форм.
Рис. 2. Пророк, XVII ст. дерево, олія, басма.
Щодо ікон російських, які знаходяться у фондах нашого музею, то вони діляться на кілька груп: ікони, що писані до реформи Никона (XVII ст.), мають ковчег, виконані темперою; ікони ХVIІІ -XIX ст. майстерень Росії, Афонського і Ново-Афонського монастирів прикрашені басмою, (ікона XVIII ст. "Пророк" з іконостасу) (рис. 2) або мають шати з металу, срібла ("Успіння Богородиці", "Іоанн Предтеча", "Ісус Христос").
Ще одна група російських ікон - ікони старообрядницьких громад, писані в XIX на початку XX ст. іконописцями-старообрядцями, які з кінця XVIII ст. жили на Поділлі окремими громадами. Особливістю їх є те, що вони виконані з дотриманням канонів іконографії давньоруських часів.
В старообрядницькій іконі минуле, сучасне, майбутнє зливається в одне, наче застигає у вічності. Клейма, обрамляючи ікону, включають все життя святого від народження до канонізації після смерті, і ми бачимо в один і той же час все разом: муки, радість, народження, смерть, перемогу над смертю, що дає змогу почати огляд не з моменту народження, а з будь-якої миті тимчасового життя, закритого у вічному колі.
Ці ікони багатофігурні, багатопланові, багаточасові, насичені різними біблейськими сюжетами, страстями, житіями святих.
Ікони: "Усекновение главы Иоанна Крестителя" (XIX ст.); "Образ Всевидение святого Божества" (XIX ст.) (рис. 3); "Воскресение с праздниками" (XIX ст.) за своєю складною композицією, стилістикою віртуозного письма перегукуються з мініатюрами Євангелія вірмено-григоріанської церкви та мініатюрами династії Бабурів (Індія XVI-XVII ст.). [4]
Значні розміри композиції цих ікон вражають масштабністю охоплення тем. Велика кількість сцен, персонажів, мізансцен, поданих в динаміці, насичений мажорний колорит надають іконам феєричного звучання.
Ці ікони виконані з дотриманням не тільки канонів давньоруського іконопису, але й техніки виконання (липова дошка, паволока, левкас, позолота, темпера). В них поєднуються аскетизм з живими фарбами, найвища радість і скорбота.
Аскетичний момент має другорядне значення, а головне в іконі - радість вирішальної перемоги боголюдини.
Крім соборних та церковних ікон, у колекції музею зберігаються хатні ікони народних майстрів, писані як на полотні, так і на дереві. На Україні є дуже давня традиція - мати "святий образ" у домівці. Звідси походить і традиція народного ікономалювання, покликаного обслуговувати не церковне мистецтво, не іконостас, а домашні вівтарі.
"Перед образами висіли лампадки, а на образах біліли довгі рушники, розкішно повишивані лапатими квітками та дрібними взорцями. Під самісінькою стелею висіли, суспіль один коло другого, великі образи, а під ними висів другий рядок трохи менших". [5]
Рис. 3. Всевидение святого Божества, XIX ст., дерево, олія, позолота по левкасу.
Ікони в українській хаті були різні, мали свою систему розміщення. Найважливішою була ікона Спасителя, потім Богоматері і далі різних святих, серед яких св. Микола займає окреме місце. Микола в слов'янській міфології - назва злого духа, який пізніше перетворився в образ святого Миколи,
Loading...

 
 

Цікаве