WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Буддизм - Реферат

Буддизм - Реферат

(III ст. до н.е.). З його допомогою буддизм не лише зміцнів в Індії, а й практично став офіційною державною ідеологією та вийшов за межі Індії. Етичні та соціальні ідеї буддизму були привабливими для всього суспільства. Щодо практики, яка ставила за мету досягненнянірвани, то ці сфери впливу буддизму були суворо обмежені ченцями. Тому буддійськими громадами у строгому смислі цього слова фактично були громади ченців - бхікшу.
Першими послідовниками Будди були аскети, які невеликими групами (не менше 6 осіб) збирались у якому-небудь відокремленому місці на період дощів і, перечікуючи цей період, утворювали щось на зразок мікрогромади. Ті, хто вступав у громаду, відмовлялися від будь-якої власності ("бхікшу" означає злиденний). Вони голили голову, одягались у лахміття (переважно жовтого кольору) і користувалися лише найнеобхіднішим - квартою для збирання пожертвувань, тарілкою для води, бритвою, патерицею. Значну частину часу вони мандрували, збираючи милостиню, їсти мали право лише до півдня, причому лише вегетаріанську їжу, а потім до світанку наступного дня не можна було брати у рот ні крихти.
У печері або залишеній будівлі бхікшу пересиджували період дощів, проводили час у благочестивих роздумах, бесідах, практикуючи в мистецтві зосередження І самоспоглядання, розробляючи і вдосконалюючи правила поведінки і теорію свого вчення.
Померлих бхікшу, як правило, і ховали неподалік від Їх помешкання. Згодом на честь діячів раннього буддизму, що ставали легендарними, на місцях їхнього поховання буддистами-мирянами зводились могильні споруди, пам'ятники-ступи (куполоподібні склепи з наглухо замурованим входом). Навколо ступ споруджувались різноманітні будівлі. Так утворювалися монастирі. Поступово складався статут монастирського життя, зросла кількість ченців, послушників, прислужників, монастирських селян і рабів-слуг. Бхікшу, які раніше вільно мандрували, а потім стали постійно жити у монастирях, були зобов'язані ретельно дотримуватись вимог статуту, коритися загальним зборам ченців монастиря і обраному настоятелю.
Незабаром монастирі перетворились в головну і по суті єдину форму організації буддистів, що не мали впливової жрецької касти і ієрархічно організованої церковної структури. Саме монастирі стали центрами буддизму, осередками його поширення, своєрідними університетами і бібліотеками. У монастирях вчені буддійські ченці за-писували давньоіндійськими мовами палі і санскритом перші сутри (священні тексти), які на межі нашої ери склали значний за обсягом писаний буддійський канон - Трипітаку. Тут же прислужники і послушники навчались грамоті і читанню, вивчали священні тексти, здобуваючи хорошу на той час освіту.
Громада ченців того або іншого монастиря називалась сангхою (іноді цей термін використовувався ширше - на означення буддистів великого району, а то й країни). Спочатку у сангху приймались всі бажаючі, пізніше було введено деякі обмеження: не приймали злочинців, рабів, неповнолітніх без згоди батьків. Послушниками часто ставали підлітки, оскільки миряни, що співчували буддизму, нерідко посилали у монастир своїх синів.
Той, хто вступав у сангху, повинен був відмовитися від усього, що пов'язувало його зі світом, - від сім'ї, касти, власності, принаймні на час перебування в монастирі. Послушник приймав перших п'ять обітниць (не вбий, не вкради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч), голив голову і вбирався в одяг ченця. Членство у сангхі не було обо-в'язковим: у будь-який момент ченець або послушник міг вийти з неї і повернутися до мирського життя.
Ті, хто вирішував присвятити релігії все життя, готувались до обряду посвячення, що являв складну процедуру. Послушника суворо екзаменували, випробуючи його дух і волю. інколи аж до спалювання пальця перед вівтарем Будди. І лише потім молодого послушника приймали до гурту повноправних членів сангхи. Це зобов'язувало його дотримувати п'яти важливих правил: не співати і не танцювати; не спати на зручній постелі, не вживати їжу у невизначений час, не бути корисливим, не користуватися речами, що мають сильний запах або інтенсивний колір.
Крім десяти основних обітниць, у сангхі існувало безліч (до 250) дрібніших заборон і обмежень, що мали на меті забезпечити ченцям праведне життя. Зрозуміло, що Їх точне дотримання було чималим психологічним навантаженням, винести яке було нелегко. Часто траплялись порушення - ченець "грішив". Для очищення двічі на місяць, в новолуння і повнолуння, ченців збирали для взаємних сповідей. Залежно від тяжкості гріха застосовувались і санкції, найчастіше ченець добровільно вибирав вид покарання.
З поширенням монастирських громад в Індії завились і жіночі сангхи. Вони були організовані на зразок чоловічих, але в них всі головні церемонії (прийом до громади, сповіді, проповіді) здійснювали спеціально призначені для цього ченці з найближчої чоловічої сангхи.
Правила життя ченців регулювались текстами Вінаяпітаки, важливою частиною Трипітаки. Крім неї, до буддійського канону входили Сутрапітака, у якій викладалась суть доктрини, і Абідхармапітака - релігійно-філософські тексти. Усі ці тексти високо цінувались буддистами, турботливо переписувались, зберігалися у бібліотеках-архівах найзначніших монастирів. В Індії у перші століття нашої ери одним з найвідоміших був монастир Наланда, куди з усіх кінців, у тому числі з Китаю, сходились буддисти-піліграми з метою здобути мудрість, освіту, переписати і привезти у свої країни священні тексти буддійського канону.
6. Вчення про чотири "істини". Вчення буддизму сфор-мульовано також у так званих чотирьох "істинах", відкритих Буддою у своїй першій проповіді.
Перша "істина" - існує страждання. Воно обов'язково властиве кожній живій істоті, тому будь-яке життя - страждання. Зіткнення з неприємним - страждання. Відсутність приємного - страждання. Недосягнення бажаючого також призводить до страждання. Основним законом світобудови є закон залежного походження, за яким жодне явище не виникає без відповідної причини. Однак згідно з цим законом встановити першопричину будь-якого явища або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючий світ таким, яким він є, і люди не в змозі змінити існуючий соціальний лад.
Разом з тим буддизм стверджує, що основу всіх речей і явищ як матеріальних, так і духовних, становлять певні елементи (дхарми). За своєю природою дхарми пасивні і збуджуються відповідним видом енергії, джерелом якої є усвідомлені вольові дії, думки і слова людини-Друга "істина" - існує причина страждання. Людина, користуючись матеріальними речами і духовними цінностями, вважає їх постійними, тому бажає володіти і насолоджуватися ними, відмовляючись від усього іншого. Подібні бажання, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування, є причиною продовження життєвого процесу. Однак ці бажання, згідно з буддизмом, стимульовані невіглаством і
Loading...

 
 

Цікаве