WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Історія перекладів Біблії - Реферат

Історія перекладів Біблії - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Історія перекладів Біблії"
Переклади Біблії українською мовою мають свою велику, складну, часом дуже драматичну історію. У ній, мов у краплині води, віддзеркалена доля української нації, її чудової мови.
На початку нині збігаючого другого тисячоліття від Різдва Христового, а саме: в середині XII століття, - Українська Середньовічна Держава, Київська Русь втратила державну самостійність внаслідок вторгнення полчищ монгольської Золотої Орди. Відтоді упродовж 750 років тривали дуже важкі змагання українського народу за відновлення державности і тим самим віднайдення свого природного, законного місця в родині цивілізованих християнських народів. І в усі часи з нами було Святе Письмо - Божий світильник, наша надія, наш незмінний підручник Божої любови.
Біблія потрапила на українські землі ще до Київської Русі. Відомо, що слов'янський просвітитель Кирило бачив у Криму в одного русина книгу, перекладену руською мовою.
А в часи Київської Русі Біблія потрапила до нас як кирило-мефодіївський переклад. Незабаром ми матимемо нагоду ознайомитись із факсимільним виданням нашої Першокниги, прочитавши точну копію Пересопницького євангелія. Саме його вважають українці своєю Першокнигою: у 1561 році у місті Пересопниця (у літописах воно згадується з XII ст., а знаходилось поблизу міста Рівне) архімандрит місцевого монастиря Григорій переклав Євангеліє з мови церковнослов'янської на тодішню письмову староукраїнську мову, і українці, отже, здобули можливість читати і спілкуватися з біблійною книгою своєю рідною мовою. Ознайомте з нашою Першокнигою і своїх молодших братів та сестричок, прочитавши їм оповідання про неї О.Єфімова у збірнику "Дванадцять місяців. 1992" (К., 1991).
До XV століття включно українські християни користувалися рукописними примірниками (і тому дуже рідкісними) частин Біблії, переважно Нового Завіту, - давньослов'янською мовою, більш-менш зрозумілою для значної частини грамотних людей різних слов'янських народів Центральної, Південної та Східної Європи.
До XV століття українські християни користувалися рукописними примірниками частин Біблії, переважно Нового Завіту, - давньослов'янською мовою, більш-менш зрозумілою для значної частини грамотних людей різних слов'янських народів Центральної, Південної та Східної Європи.
У XVI столітті були зроблені спроби перекласти Святе Письмо з мови оригіналу на українську народну мову. Прикладом може бути знаменита рукописна Пересопницька Євангелія з Волині 1556-1561 років: дорогоцінна пам'ятка історії української мови, каліграфії, книжкової мініатюри, у якій в самостійній Україні присягають на вірність народові президенти України.
Український першодрукар Швайпольт Фіоль серед перших книг видав і Псалтир - у 1491 р. Багатою на українські елементи є копія від 1543 р. Псалтиря Ф.Скорини, поширеного не лише на білоруських землях, а й в Україні. Не можна не згадати і знаменитого заблудівського Псалтиря з Часословцем, які видав у Заблудові 1569 р. російський емігрант І.Федорович при сприянні Г.Хоткевича*. А вже починаючи з XVII ст., Псалтир видається регулярно і аж до XIX ст. він залишається однією з найпотрібніших книг для школи та церкви. Сама назва Псалтир походить від слова псалма (або пісня) - Псалтир і складається із 150 (а в грецькій та слов'янській Біблії - із 151) пісень, або псалмів. Псалми співалися з музичним супроводом, і на це є вказівки в самому Псалтирі. Автором Псалтиря вважають біблійного царя Давида. До певних місць у Псалтирі є позначки, що це псалом Давидів. Переспіви псалмів знаходимо у М.Максимовича, С.Руданського, І.Франка, П.Куліша, Лесі Українки, П.Гулака-Артемовського, Т.Шевченка, Ліни Костенко. А перший віршований переспів 42 псалмів українською мовою зберігся ще від 1642 р. І знайдено його в книзі Житомирського міського суду, де він записаний латинськими літерами. А трохи згодом - 1680 р. - видав свою "Римотворну Псалтирю" Симеон Полоцький, праця якого стала дуже популярною і посіла особливе місце в історії української духовності. За наказом царів Івана та Петра "Римотворну Псалтирю" було покладено на ноти. А на церковнім співанні українців - і це визнано в світі - відбились народні українські пісні. "...Прислухайтесь до Лаврського співу, - писав І.Огієнко, - і ви там розпізнаєте мотиви і наших народних пісень, і наших старих козачих дум. От чому співи в наших церквах ще за давні віки завше тягли до себе чужинців"*. Той же С.Полоцький розповідав про те, як у Росії, в самому граді царському Москві полюбили наше "сладкое й согласное пъніе", тому й запозичили там наші співи, запросили до себе українців-співаків, які й навчали росіян цього "сладкого пънія". А згодом Самовидець у своєму літопису напише, що цар Федір Олексійович велику любов до народу нашого мав, тож і "нашим напъвом по церквах й по монастырахъ отправовати приказалъ"*. Тож українське церковне співання дуже швидко розповсюдилося по всій Росії. Українських співаків часто кличуть до царського та патріаршого хору, до придворних капел, та й просто значні люди московські запрошують до себе на службу українців-музикантів, щоб вони навчали їх музиці та співам. Співаком при дворі в Петрограді був і юний Григорій Сковорода. Пісні ж бо наші - це "тихий рай, це привабливі чари, ті чари, що всім світом признано за ними"*. Всьому світові відомі й українські "старі думи козачі", як називає їх І.Огієнко, вказуючи, що вони справили й справляють величезне враження на чужинців: "Не дурно ж ними зацікавилась навіть церква і спів старих дум перенесла й до свого співу". На жаль, ми небагато знаємо сьогодні про тих багатьох освічених українців, які щиро віддавали сусідам свої знання та вміння. На церковнім, науковім, літературнім грунті українці завжди були першими в Москві. Протягом XVII ст., яке позначене розквітом української культури, науки, мистецтва, книгодрукування, освіти, саме українці, як справедливо зауважує І. Огієнко, підготували грунт для реформ Петра І. У XVIII ст. українцями була закладена в Москві слов'яно-греко-латинська академія на зразок Київської. На всіх вищих духовних посадах - митрополитами, архієпископами, єпископами та ігуменами - були по всій Росії теж українці; в працях дослідника М. Петрова наводяться довгі їх списки. А 1747 р. цариця Лизавета запросила для роботи київських професорів Варлаама Лащевського та Гедеона Слонимського, бо лише вони налагодили справу видання нової Біблії, яку цариця - не без допомоги українських вчених - прагнула видати без помилок. Відомо, що в московських церковних книгах була сила-силенна помилок. Тож наші земляки звіряли ці тексти з українськими зразками і правили, - читаємо у Івана Огієнка. Білоруси Ф.Скорина та С.Будний послідовно відстоювали ідею, що Святе Письмо має бути доступним і зрозумілим простому народові. Для широкої пропаганди Біблії Ф.Скорина активно використовував передмови, якими супроводжував кожне своє видання, вважаючи, що цю універсальну книгу повинні знати навіть ті, хто "коханнє имаши" у військовійсправі".
Поважні здобутки в перекладах Біблії українською літературною мовою досягнуті в XIX столітті. Незважаючи на тяжкі заборони, накладені на українську мову окупаційними режимами, в XIX столітті були зроблені сім перекладів Біблії, в її окремих частинах, українською мовою: Маркіяном Шашкевичем, Пилипом Морачевським, Антоном Кобилянським, Пантелеймоном Кулішем, Іваном Пулюєм, Іваном
Loading...

 
 

Цікаве