WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Природа ісламу. Його основні положення - Реферат

Природа ісламу. Його основні положення - Реферат

Це точка зору Вл.Соловйової, яка значною мірою відображає ті умови, в яких знаходилися народи, що сповідають іслам до початку ХХ ст. Але в цьому категоричному висловлюванні присутняраціональна і важлива для моєї роботи думка, що пояснює значну частку консерватизму прихильників ісламу, що в свою чергу дає можливість краще розуміти мусульманський мир. А будь-яке наближення до цього розуміння є метою даної роботи.
Арабські завоювання супроводили важке поширення ісламу по миру, і в 630 р. завойована Мекка після знищення зображення старих богів стала священним центром мусульман, куди щорічно в місяць зулхиджа (останній місяць року) здійснюються паломництва. Ятриб (Медіна) залишився столицею об'єднаної держави. У тому ж 630 р. Мухамеду підкорилися кочовики внутрішніх областей Аравії і місто Таїф. Арабське знання прагнуло до посилення своєї влади шляхом захоплення родючого Йемена і вторгнення бойових загонів в області Візантії і Ірану. Вже споряджалися війська, але в 632 р. Мухамед раптово помер.
Після розбратів через владу між старими прихильниками Мухамеда і мединским знанням був вибраний "заступник" пророка-халиф-купець Абу Бакр, тесть і друг Мухамеда. Надалі кожний правитель арабів оголошував себе халіфом. Був закріплений культ пророка Мухамеда, впорядкований Коран, записаний в основному вже за його житті, місяць прозріння пророка - рамазан став часом мусульманського поста. Для позначення мусульманської держави використовується термін "халіфат" ("наслідування"). Більш того сучасні автори приходять до висновку, що халіфат аж ніяк не зводиться до індивідуального права або привілеї окремої особи на заняття поста голови мусульманської держави, а являє собою певну функцію по здійсненню верховної світської (політичної) влади і підтримці віри на рівні релігійної общини .
Загальна характеристика мусульманського права
Шаріат (мусульманське право) органічно пов'язаний з ісламом, його вченням. Згідно з енциклопедією "Шаріат - це звіт релігійних і правових норм, складений на основі Корану і Сунни (мусульманських священних переказів), що містить норми державного, спадкового, карного і шлюбно-сімейного права".
Іншими словами, шаріат - це правові розпорядження, невід'ємні від теології ісламу, тісно пов'язані з його релігійно-містичними уявленнями. Іслам розглядає правові встановлення як частку єдиного божественого закону і порядку. Звідси наказам і заборонам, що складають норми шаріата, також приписується божественне значення.
Шаріат розвивався як суворо конфесіональне право. Особливо напочатку шаріат загалом і його власне доктринально-нормативна частина (фікх) увібрали в себе не тільки правові встановлення, але і релігійну догматику і мораль. Внаслідок норми шаріата (правила, розпорядження), з одного боку, регулювали суспільні ( "людські") відносини, а з іншою - визначали відносини мусульман з Алахом (ібадат). Введення в шаріат божественного проведення і релігійно-етичного початку знайшло своє відображення в своєрідності розуміння права, а також оцінці правомірної і неправомірної поведінки. Так, тісний зв'язок права з теологією ісламу знайшов своє вираження у встановленні в шаріаті п'яти видів дій мусульманина, яким додававались в рівній мірі правове і морально-релігійне значення:
- обов'язкові,
- що рекомендуються,
- дозволені,
- покарання без застосування;
- заборонені і що підлягають покаранню.
Визнання божественного зумовлення в шаріаті з неминучістю породила і велику значимість питання про свободу волі мусульманина і її межі. Релігійно-філософські школи, що Стикнулися з цього приводу зайняли різну позицію. Так, одна з цих шкіл (джабаріти) взагалі заперечувала свободу волі людини .
Норми, що містять також обов'язки, визначили все життя правовірного мусульманина (щоденне здійснення молитви, дотримання поста і правил поховання і т.ін.). Не випадково особливістю норм, що складають шариат, є те, що вони застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Ранньому ісламу і шариату були властиві норми, висхідні ще до громадського ладу, утримуючі елементи колективізму, милосердя, турботи про калік. Але в шаріаті знайшли своє відображення і уявленні про безсилля людини перед богом, про витікаючу звідси споглядальність і покірність. У Корані особливо підкреслювалася необхідність для мусульманина виявляти терпіння і упокорювання: "Терпіння, адже Алах з терплячими". Таким же чином в шаріаті закріплявся обов'язок мусульманина підкорятися халифу і державної влади: "Коріться Алаху і коріться посланцю і тим, що мають владу серед вас".
Однією з характерних рис середньовічного мусульманського права була його цілісність. Разом з думками про єдиного бога - Алаха - затвердилася ідея єдиного правового порядку, що має універсальний порядок, мусульманське право на перший план висувало не територіальний, а конфесіальний принцип. Мусульманин, знаходячись в будь-якій іншій країні, повинен був дотримуватись шаріату, зберегти вірність ісламу. Поступово з поширенням ісламу і перетворенням його в одну з основних релігій світу шаріат став своєрідною світовою системою права .
Як конфисіональне право шаріат відрізнявся від канонічного права в країнах Європи в тому відношенні, що він регулював не суворо окреслені сфери суспільного і церковного життя, а виступав в якості всеосяжної нормативної системи, що затвердилася в багатьох країнах Азії і Африки. Згодом норми шаріата вийшли далеко за межі Ближнього і Середнього Сходу, розповсюдилися на Середню Азію, на Північну, частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії. Однак таке бурхливе і широке поширення ісламу і шаріату викликало і все більший вияв в ньому місцевих особливостей і відмінностей при тлумаченні окремих правових інститутів. Так, згодом з твердженням двох головних напрямків в ісламі відповідним чином стався розкол в шаріаті, де нарівні з ортодоксальним напрямом (суннізм) виник і інший - шиізм.
Джерела мусульманського права.
Коран.
Найважливішим джерелом шаріата вважається Коран (від араб. "яскраво-червоний-куран" - "читання вголос", "повчання") - священна книга мусульман, що складається з притч, молитов і проповідей, вимовлених Мухамедом між 610 і 632 рр. Дослідники знаходять в Корані положення, запозичені з більш ранніх правових пам'ятників Сходу і із звичаїв доісламскої Аравії.
Спочатку пророчі прозріння передавалися в общині усно, по пам'яті. Деякі з них віруючі записували з власній ініціативи поки, нарешті, в Медіне по вказівці Мухамеда не стали вестися систематичні записи. Канонізування змісту Корану і складання остаточної редакції сталося при халіфє Аліфі (644-656 рр.). Коран наказує арабам покинути "звичаї батьків" на користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значущість визначається
Loading...

 
 

Цікаве