WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігія у слов’ян. Поширення християнства у слов’ян - Реферат

Релігія у слов’ян. Поширення християнства у слов’ян - Реферат

однієї з своїх місійних подорожей в середині першого століття. Він благословив гори, де тепер стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору і віщував місту, яке мало тут постати, торжество нової віри і світле християнське майбутнє. Цей переказ засвідчує одночасний початок візантійського і київського християнства, тому що на місці майбутнього Константинополя апостол також (за грецькою легендою) поставив хреста. Український народ віками зберігав "Андрієву легенду", яку підтвердив своїм авторитетом Собор 1621 р. У його постанові говориться: "Святий апостол Андрій - перший архієпископ Константинопольський, Патріарх Вселенський і апостол Український. На Київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував апостол".
Дослідження витоків слов'янської релігійності, а саме язичницьких вірувань і обрядовості паралельно з християнськими дає можливість побачити причини еволюції релігійних уявлень і необхідність реформування язичництва у процесі зміцнення княжої влади в Київській Русі.
Для консолідації молодої держави, яку Володимир Святославович взяв під свою тверду руку, потрібний був новий світогляд з його єдиним джерелом ідеології, з проповіддю єдиної віри, єдиної релігії. Територія Київської Русі наприкінці X століття була майже безмежною і складалася з багатьох земель, заселених східнослов'янськими і неслов'янськими племенами. У кожного з них були місцеві язичницькі культи, що відповідало попередній епосі первіснообщинного і родоплемінного ладу, але зовсім не відповідало прагненням єдиної раньофеодальної держави.
Спроба князя Володимира зміцнити ідеологічну базу своєї влади шляхом реформування старої язичницької релігії не вдалась. Мова йде про влаштування своєрідного пантеону язичницьких богів, у якому князь намагався протиставити культ верховного божества Перуна всім іншим язичницьким богам. З цього виходить, що князь прагнув до монотеїзму, вважаючи, напевне, що його одноосібній верховній владі має відповідати єдиний для всіх у державі бог.
В той час сусідні держави ввели в себе християнство або інші конфесії, де проводилась ідея єдиного бога в єдиній державі на чолі з єдиним правителем. Дбаючи про авторитет своєї держави, Володимир Великий дійшов думки, що необхідно і на Русі ввести одну з цих релігій. Вибір впав на християнство в його східному, найбільш прогресивному варіанті - православ'ї. Ця релігія була державною у Візантії - найсильнішої сусідки Київської Русі, стрункою церковною організацією та ієрархією, пишними формами богослужіння, які викликали трепетання простої людини. Православ'я особливо активно проповідувало тезу, що будь-яка влада - від бога, що імператор - помазаник божий. Це і було те, що шукав князь Володимир. Незважаючи на недостатню обізнаність в християнських догмах і обрядовості, князю, безперечно, було добре відомо про підпорядкованість візантійської церкви інтересам світської влади. Ця обставина і була вирішальною у запровадженні християнства за візантійським взірцем, який щонайкраще відповідав системі політичного устрою Київської Русі.
За вибором Володимира Великого простежувалися чіткі практичні інтереси - політичні, світоглядні, економічні та інші чинники, бо християнізація Русі відповідала назрілим потребам давньоруського суспільства, яке за його правління опинилось на переломі історичного розвитку. Утверджувалися нові, прогресивні для того часу феодальні виробничі відносини й притаманні їм форми політичного, економічного та духовного життя. Від кровопролитних війн з сусідами місцева знать переходить до освоєння власних земель, експлуатації своєї челяді. Так народжується нова аристократія, об'єднана матеріальною основою буття та спільними рисами соціальної психології. Пошук ідеологічних засобів консолідації цієї еліти й поширення її влади на всі верстви тогочасного суспільства спричинилися до проголошення у 988 році християнства офіційною релігією.
Запровадження цієї релігії Володимиром полегшувалось тим, що християнство вже давно пустило глибоке коріння на Русі. Археологічні знахідки в с. Чорновці поблизу м. Чернівців дозволяють вченим зробити висновок, що вже у IV століття серед східнослов'янського населення на території України жили й християни. З літописів відомо, що першим з князів на Русі християнську віру прийняв Бравлин в Сурожі (нині м. Судак у Криму) наприкінці VIII ст. Є припущення, що і Аскольд був охрещеним, оскільки на його могилі була збудована церква. Була християнкою ікнягиня Ольга. Серед дружинників Олега і Ігоря, як свідчать їх угоди з Візантією, були християни. У Києві існувала міцна християнська громада. Ці обставини теж вплинули на вибір Володимира Великого.
Запровадження християнства в Київській Русі у 988 році мало великі позитивні наслідки, як для сучасників, так і нащадків. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави.
Характеризуючи особливості Київського християнства після охрещення Русі треба врахувати, як мінімум дві важливі реалії того часу. По-перше, християнство Русі-України з'явилося не втому первісно-початковому вигляді, в якому воно було в перші віки свого існування за часів, коли стало державною релігією. Силу державного християнства склало співвідношення принципу безмежності князівської влади з принципом покори і лагідності погнобленного населення. По-друге, утвердження християнського віровчення в Київській Русі здійснювалося під впливом його Кирило-мефодіївської, константинопольської та римської традицій, а не з якогось єдиного центру. Ігнорування князем Володимиром зовнішніх ініціатив хрещення Русі - України свідчить про те, що Київський князь прагнув здійснити цей відповідальний крок на вигідних для нього умовах, а саме: не підпорядковуватись ні Римській курії, ні Константинопольському патріархові, а продовжувати свій процес розбудови слов'янського варіанту християнства і державності. Кирило-мефодіївська спадщина стала теоретичним підґрунтям Київського православія. Церква освячувала існуючий суспільно-політичний лад, авторитет і владу великого князя.
Християнство сприяло зародженню української народності у підваленах Київської держави, а після занепаду Русі - її об'єднанню і формуванню. Треба підкреслити, що церква відіграла вирішальну роль у зміцненні етносу русічів -українців, утвердженні народного руху, моральної стійкості в умовах татарської навали та іншої іноземної різноконфесійної влади на українській землі. А також дозволила не тільки зберегти свою самобутність, мову, культуру, територіальну, економічну та етнічну єдність, але й сформувати свою українську націю, яка на протязі століть не полишала спроб створити свою незалежну українську державу, яка остаточно виникла у ХХ столітті, спочатку як УНР, а сьогодні як незалежна Україна.
Література
1. Баркова А. Верования древних славян // Энциклопедия для детей.- М., 1996.- Т.6: Религии мира, ч.1.- С.195-210.
2. Войтович В. Первовічне коріння світового Дерева Життя // Берегиня.- 1999.- Чис. 1.- С.57-67
Міфорелігійний світогляд давніх українців.
3. Гузенко С. Готи і Україна: До проблеми першоджерел християн. традиції Русі-України // Людина і світ. - 2002. - N 7-8. - С. 26-29.
4. Дубровская О. Славяне // Дубровская О. Древние религии мира.- М., 2003.- С.147-172
5. Язичницькі вірування слов'ян. Лобовик Б. Праслав'янські вірування //Людина і світ.- 1993.- 8-9.- С.27-30.
6. Митрополит ІларІон. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр./Ін-т дослідів Волині; Худож. С.Буртовий.- Репринт. вид.- Вінніпенг, 1965 р.- К.: Обереги, 1992.- 424 с.: ил.
7. Петрухин В. Славянское язычество. Боги, идолы и святилища // Петрухин В. Славяне.- М., 1998.- С.16-18. [с 63.3(4) П 30]
8. Плачинда С. Міфи і легенди давньої України /Худож. оформ. С.Танадайчука.- К.: Спалах Лтд, 1997.- 176 с.: іл.
9. Черній А. Теїстичні вірування праукраїнців часів Київської Русі // Черній А. Релігієзнавство: Посібник.- К., 2003.- С.104-110.
10. Шморгун Є. Забуті боги предків // Людина світ.- 1996.- 6.- С.32-35.
Loading...

 
 

Цікаве