WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігія у слов’ян. Поширення християнства у слов’ян - Реферат

Релігія у слов’ян. Поширення християнства у слов’ян - Реферат

кочовників не міг не зустріти опору.
Божества Леля та Лель усвідомлюються супутниками (дітьми) Лади і Лель є, можливо, слов'янським Амуром. Отже, можна зробити висновок, що зміна богів, характерна для усієї індоєвропейської спільності, простежується чітко, зберігаються загальні тенденції, хоча в той самий час специфічною рисою слов'янського пантеону є співіснування двох груп богів - кочових та землеробськіх.
2. Словянські релігійні свята - яскравий прояв
релігійної самобутності слов'ян
Суті слов'янських релігійних свят не можна зрозуміти, не взявши до уваги значення землеробства в господарській системі руських слов'ян IX - X ст. Особливо показове є те, що після прийняття християнства виниклий своєрідний синкретичний культ також набрав яскраво виявленого землеробського характеру. Досить вказати, що весна перетворилась у богородицю, яка приїздила на благовіщення на ралі; святі Ілля, Юрій і Мнкола перетворились в охоронців сільськогосподарських робіт і помічників землеробства 4.
Особливо яскравий землеробський характер мав культ Юрія, який "жито засіває і жито родить", "яр засіває, горох сіє" і "на полі перший бог". Населення після прийняття християнства продовжувало, як про те свідчать деякі списки Устава кн. Володимира, молитись під клунею або в житі.
З дохристиянського часу ми мали свої Свята, цебто дні, а правильніше пори року, призначені на пошанування чи на пам`ять того чи іншого свого бога. В глибоку давнину був у нас свій особливий релігійний календар, досить великий і широко розроблений, його характерною рисою було те, що він був міцно зв`язаний з природою та з хліборобством цілого року. Складався цей календар головно в полян, що з глибокої давнини були вже хліборобами. Наші стародавні Свята - це наші хліборобські обряди, яких у нас завжди було дуже багато, і ось вони й склали наш річний календар Свят.
Точно усталеного дня якогось Свята вдавнину ще не було, бож це були Свята хліборобські: обряди справлялися в залежності від погоди й часу хліборобських зайнять, у залежности від сонцеобо.ро-ту та соняшної сили, і тільки Християнство пізніше поприв`язувало їх до певних днів. Звичайно Свято тяглося кілька днів, а то й тиждень і більше, що полишилося й до нашого часу. Усі Свята були пов`язані однією спільною ідеєю: пошанування сонця й соняшних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом, а це є те, що становить основу хліборобства. Наш стародавній святковий обряд був дуже широкий і багатий, від чого й до сьогодні позосталося чимало залишків, особливо обрядових пісень: веснянки, гаїлки, купальські, колядки, щедрівки й ш. До кожного Свята заздалегідь готувалися, напр. докладно чистилися й прибиралися домівки, щоб взагалі вивести з хати всяку нечисть, що скрізь робиться й тепер. Перед Великоднем уже в "чистий" четвер у хаті мусить бути чисто. В обрядовому українському календарі заховалося дуже багато глибокої старовини1. Наші обрядові пісні взагалі йдуть з дуже давнього часу, ще з доби українського розселення, а деякі вірування, що виглядають з них, сягають доби Чорноморсько-дунайської. Ось чому в наших святкових обрядах немало спільного з обрядами балканських слов`ян. Наші обрядові пісні часто являються з формою й змістом закляття, щоб сталося конче те, про що співається: щоб збіжжя й плоди родили. Завданням таких обрядових пісень є, - піснею, голосом, танками, ритуальними діями допомогти зросту плодів. Наші веснянки взагалі переповнені вегетаційними (рослинними) магічними діями.
Річний ритуальний календар наш ідеологічно ще мало опрацьований, мало вивчений, але він зв`язаний головно з культом сонця, а через нього - він календар хліборобський. Вироблявся він з найдавнішого часу, все поповнюючись та поширюючись. Пережив він багато різних впливів, і зо Сходу, і з Заходу; і ще за Чорноморсько-Дунайської доби, коли ми на Дунаї стикалися з римськими впливами, ми немало з них перейняли, напр. русалії, Коляда, непохитність Долі й т. ін. Переслідування народнього календаря і Церквою, і владою, як останків поганства, йшло в нас і в інших безперервно, але вивести всього неможна було жодною силою, - старовина позоставалася в православних народів більше, в католицьких менше, хоч Західня Церква в цьому відношенні не була лагідніша за Східню. І ця старовина поєдналася з новим, і створила міцне двоєвірство, про що буде мова в наступному X розділі, ст. 313-339.
Виступи проти стародавніх обрядів у нас не спинялися й за нового часу, пригадаймо виступи нашого полеміста Івана Вишенського в XVII віці проти всіх народніх Свят: Коляди, щедрівок, Купала, во-лочільного, Провід, гойдалок на Петра, Юрія й т. ін. Виступав проти двоєвір`я й Архимандрит Іоаникій Галятовський (і 1688). "Супліка на Попа" ще в XVIII віці скаржиться, що той... Не велів Коляди колядувати, На вулицю ходити, й на Купайла через огонь скакати,
Об клечінні заказав вінців робити,
І тих вночі на воду до річки носити.
Згадаю ще, що року 1719-го вийшов був наказ проти вечорниць, - з наказу гетьмана Івана Скоропадського видала його Київська Консисторія. Ось тому від стародавнього дохристиянського культового календаря позосталося не так уже багато, і сам він обернений часто тільки на етнографію. Магічне значення культів та обрядів поволі все гинуло, і переходило в забаву головно молоді та дітей, як то сталося з Купайлом.
Але в істоті речі Церква таки не змогла остаточно прибити стародавніх вірувань на Свята, - вони позосталися, хоч і змінені й затемнені, і кольо-рово пов`язалися з християнством у різноперий букет. Чимало з християнських Святих увійшли до на-роднього стародавнього календаря, але набули собі нового зафарбування й нових сил, згідно з народ-німи потребами. І навпаки, стародавні Свята й Святі міцно поєдналися з новими, передавши їм усі свої ознаки тасили. Усе це створило т. зв. двоєвір`я, і тому розгляд усіх Свят можна було б, власне кажучи, віднести до наступного X відділу, де я це двовір`я докладно описую, бо всі вони тепер - помітне двоєвір`я. Див. ст. 313-339. Дохристиянська віра в головному була хліборобська, і власне хліборобство було тією основою, біля якої вертілися всі стародавні вірування, воно їх об`єднувало в одну систему. Коли прийшли нові християнські Свята, і стали засвоюватися в суспільному житті, народ і на них попереносив свої попередні хліборобські вірування, обряди й повір`я. Святий Петро-Павло з бігом часу стає сторожем поля та врожаю. Одна пісня співає (Чубинський 337):
Святий Юрій землю одмикає,
Святий Петро жито зажинає,
Святий Ілія у копи складає.
І зо всіма Святами, зо всіма Святими народ пов`язав свої хліборобські приказки. Ось трохи їх, які беру з "Приповідок" В. Плавкжа 1946 р.: Хто не посіяв до Богослова, (8. IV), той не варт і доброго слова 262. На Юрка (23. IV) сховається в житі курка. На Прокопа (8. VII) жита копа 123. Як прийде Ілля (20.^11), то наробить у полі гнилля 148. На Іллі новий хліб на столі 147. На Бориса-Гліба (24. VII) берися до хліба 340. Хто лежить до Покрови (1. X), той продасть усі корови 180. Дочекався Луки (31. X): ані хліба, ні муки 188. На Петра-Верйги (16. XII) половина снігу й криги 246, і т. ін.*
3. Християнизація слов'ян
Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії за часів глибокої кризи рабовласницького ладу. Внутрішня ситуація в імперії відзначалася напруженістю: постійно точилася боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними, загарбниками і підкореними.
Поразка народних рухів породжувала настрої відчаю, беззахисності, надії на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним, політичним, інтелектуальним і моральним розпадом Римської імперії християнство повинно було задовольнити духовну потребу суспільства, яке вже не мало надії на соціальне визволення.
Віра в месію, тобто у божественного спасителя, як основи християнської релігії, значно поширилася в східних провінціях імперії, де численні проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.
Особливого значення для слов'янського світу має апокрифічний переказ, записаний у "Повісті временних літ", про те, що перший благовіст Христової віри приніс на землі України апостол Андрій під час
Loading...

 
 

Цікаве