WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Просвітницька діяльність греко-католицьких священиків на Прикарпатті в ХІХ ст. - Реферат

Просвітницька діяльність греко-католицьких священиків на Прикарпатті в ХІХ ст. - Реферат

якi розрослись по всiх закутках Галичини. Iдея органiзацiї читалень належить коломийському священику Миколi Синовiдському, який пiд час проведення "Собору Руських Учених" запропонував план закладення читалень. I перша така читальня справдi з`явилася в Коломиї вже в 1848. На початку читальнi поставали при церковних братствах, а пiзнiше їх почали органiзовувати по окремих статутах. Згодом постала сiтка читалень, якi, як правило, носили назву "Руська читальня". Щоб надати уже iснуючим читальням потрiбний стиль роботи та збагатити змiст, провiд "Просвiти" закликав цi читальнi приєднуватись до "Просвіти". Греко-католицькі священики очолили більшість читалень, перебрали на себе керiвництво фiлiями "Просвiти". На Гуцульщинi читальнi "Просвiти" виникли в кiнцi 90-х рокiв ХІХ столітті: в Довгополi - 1895 роцi (iнiцiатор - священик Iван Попель), в Космачi - 1896 році (iнiцiатори - священик Є.Лисанецький, учитель Т.Фандарис, селянин П.Палiйчук), в Микуличинi, Яблуницi, Москалiвцi - 1897р., в Тюдовi - 1898р., у Старому Косовi - 1899 (засновники - В.Девдюк, Ф.Андрусяк, Т.Боєчко). Активістами читальняного руху на Коломийщині були священики Олександр Русин, Денис Воєвідка, Микола Валявський та інші. Протягом значного часу саме духовенство очолювало не тільки читальні, але й цілий ряд філій товариства "Просвіти" на території Прикарпаття. Показовими в цьому плані були Коломийська, Кутська, Товмацька та Рогатинська.
Дуже важким було становище з освiтою народу. Перед приєднанням до Австро-Угорщини в містах та селах Галичини майже не було правильних шкіл. Тільки в деяких мiсцевостях вчили читати зi старих пiдручникiв, псалтиря та iнших церковних книг. Тому, коли в 1818 році вийшли в Австро-Угорщині так званi "шкiльнi закони", якими було дозволено засновувати в громадах школи, а окремий цiсарський лист вiд 12 травня 1818 року дозволяв заводити українську мову навчання в школах, де переважали дiти українцiв, в багатьох селах почали навiть своїм коштом будувати шкiльнi будинки. В цей перiод стараннями духовенства було створено значну кiлькiсть парафiяльних шкiл, засновано дяко-учительський iнститут i таким чином налагоджено пiдготовку українських вчителів. В таких умовах одним з найголовнiших завдань, яке постало перед галицькими священиками, було створення посiбникiв для навчання рiдною мовою. Авторами перших граматик української мови були також, здебiльшого, священики: Iван Могильницький, Йосип Лозинський, Михайло Осадца, Йосип Левицький та iн. Вони першими почали складати букварi, читанки, катехизми та iншу свiтську та релiгiйну лiтературу рiдною мовою для потреб руських шкiл та парафiян. У 1838 році до використання в школi був вiдiбраний буквар крилошанина Iвана Лаврiвського, укладений народною мовою. Вiн також написав граматику української мови та пiдручник методики.
Особливе місце в цій галузі обіймає о. Йосафат Кобринський (15.09.1818 м. Коломия - 1901, с. Мишин, тепер Коломийського району), який на основі практичної діяльності написав, а пізніше видав у Львові два посібники: "Спосіб борзо виучити читати" та "Буквар новим способом уложений для домашньої науки". Проте виданням книг Кобринський не обмежився. Серед коломиян вiн вiдомий i як меценат: при його безпосереднiй допомозi було засновано першу читальню, здійснено ряд інших важливих заходів.
Беззаперечним є вклад в галузi освiти Iвана Могильницького (1777-1831). Він уже в 1816 році заснував перше в Галичині культурно-освітнє "Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти I культури серед вірних" I, цим самим, заклав основу для національного I духовного відродження Галичини. Педагог i автор п`яти шкiльних пiдручникiв, Могильницький вперше засобами друкованого слова виступив на захист прав української мови. У своїй працi "Вiдомiсть о руськiм язицi" автор визнав українську мову за одну iз слов`янських мов, а українцiв - за окремий народ. Думка Могильницького про те, що без мови народ втрачає полiтичну самостiйнiсть i перестає iснувати як народнiсть залишається актуальною i на сьогоднiшньому етапi. Педагог i автор п`яти пiдручникiв, Iван Могильницький пiдготував короткий нарис iсторiї України, накреслив її етнiчнi кордони.
Почин Могильницького пiдхопила значна частина духовенства. Ось як писав про подвижницьку дiяльнiсть греко-католицького духовенства о.Теодор Богачевський: "В роцi 1843 калуський декан Бабичевський представив єпископу до подяки за стараннiсть в дiлянцi шкiльництва також священикiв: Йосифа Кобилянського з Берлог, Iвана Козанкевича з Голиня, Михайла Левицького з Кропивника, Юрiя Соколовського з Новицi, Миколу Куневича з Петранки, Михайла Телiховського з Пiдмихайля, Йосифа Кульчицького з Пiйла, Прокопа Лопатинського з Рип`янки". Серед тих священикiв, чиї iмена дiйшли до нас, слiд згадати Омеляна Абрисовського (1864-1928), Антона Глодзiнського (1861-1914), Дiонисiя Дорошинського (1866-1930), Iвана Жукiвського (1810-1884), Степана Городецького (1863- 1928).
Одним з найяскравiших представникiв цiєї епохи був, безперечно, засновник галицького театру о. Іван Озаркевич (1794, Галичина - 1854, м. Коломия), який поставив в Коломиї першу виставу i заснував театральний гурток. Заслуга Озаркевича полягає в тому, що вiн, використавши п`єсу Котляревського "Наталка Полтавка", переробив її вiдповiдно до місцевих народних звичаїв. Ось чому була змiнена навiть назва на "Дiвка на вiдданю, або На милуванє нема силуваня". Вистава була пiдготовлена дуже старанно, про що свiдчить той факт, що ще в червнi 1848 році. Озаркевичу з допомогою бургомiстра Коломиї Дрималика та директора школи Миколи Верещинського вдалося утворити з любителiв театру "драматичне товариство". Пiсля успiху, який мала вистава в Коломиї, Озаркевич разом з трупою вирушає до Львова, де 26 жовтня 1848 року поставив ту ж виставу. Була поставлена "Вiдданиця" також i в Перемишлi. Всюди Озаркевича супроводжував успiх.
Iван Озаркевич не обмежився одною обробкою, але також переробив "Сватання на Гончарiвцi" Григорiя Квiтки (пiд назвою "Сватанє, або Жених навiжений"), "Купала на Iвана" С.Писаревського (у Озаркевича "Весiлє або над цигана Шмагайла нема розумнiшого") i "Москаль чарiвник" Котляревського ("Жовнiр-чарiвник"). Є данi про те, що Озаркевич почав писати оригiнальну комедiю "Опришки в Карпатах", проте вона залишилася незакiнченою.
Звичайно, не тiльки Озаркевич працював для потреб українського театру. До нас дiйшли данi про iнших священикiв, якi в тiй чи iншiй мiрi мають заслуги перед театром. Серед них - брат Олександра Барвiнського Осип (1845-1889), чия iсторична драма "Павло Полуботок" була дуже популярна у 80-х роках в Галичинi, Гнат Якимович i, безперечно, Рудольф Мох ().
Свою театральну дiяльнiсть вiн почав ще пiд час навчання в духовнiй семiнарiї. Працюючи священиком в рiзних селах Галичини, Р.Мох мав можливiсть ближче познайомитись зжиттям трудового народу. В 1849 році в авторському доробку з`явилась вiршована драма "Терпен-спасен", яка була поставлена у Львовi 3 травня 1849 року в рiчницю скасування панщини. Та найбiльшої популярностi зазнала п`єса
Loading...

 
 

Цікаве