WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Що є джерелами віровчення ісламу, їх характеристика - Реферат

Що є джерелами віровчення ісламу, їх характеристика - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Що є джерелами віровчення ісламу,
їх характеристика"
Вступ
Іслам одна з трьох ( нарівні з буддизмом і християнством ) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що впливає значний чином і на міжнародну політику .
У сучасному розумінні іслам - це і релігія, і держава, внаслідок активного втручання релігії в державні справи. Але рогзглянемо історичне коріння цього явища.
"Іслам" в перекладі з арабського означає покірність, "мусульманство" ( від арабського " муслим " ) - що віддав себе Алаху.
Засновником ісламу є арабський " пророк " Мухамед (Мухаммед або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинитися особливо.
Джерела мусульманського віровчення і права
Коран. Найважливішим джерелом шаріата вважається Коран (від араб. "яскраво-червоний-куран" - "читання вголос", "повчання") - священна книга мусульман, що складається з притч, молитов і проповідей, вимовлених Мухамедом між 610 і 632 рр. Дослідники знаходять в Корані положення, запозичені з більш ранніх правових пам'ятників Сходу і із звичаїв доісламскої Аравії.
Спочатку пророчі прозріння передавалися в общині усно, по пам'яті. Деякі з них віруючі записували з власній ініціативи поки, нарешті, в Медіне по вказівці Мухамеда не стали вестися систематичні записи. Канонізування змісту Корану і складання остаточної редакції сталося при халіфє Аліфі (644-656 рр.). Коран наказує арабам покинути "звичаї батьків" на користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значущість визначається таким чином: "Отже, ми ниспослали його як арабський судебник" .
Коран складається з 14 розділів (сур), розчленованих на 6219 віршів (аята). Велика частина цих віршів має міфологічний характер, і лише біля 500 віршів містять розпорядження, що відносяться до правил поведінки мусульман. При цьому не більш ніж 80 з них можна розглядати як власне правові (в основному це правила, що відносяться до браку і сім'ї), інші торкаються релігійного ритуалу і обов'язків .
Велика частина положень Корану носить казуальний харктер і являє собою конкретні тлумачення, дані пророком в зв'язку з окремими випадками. Але багато які встановлення мають вельми невизначений вигляд і можуть мати різне значення в залежності від того, який зміст в них вкладається. У подальшій судово-богословській практиці і в правовій доктрині внаслідок досить вільного тлумачення вони отримали своє вираження в суперечливих, а нерідко і у взаємовиключаючих правових розпорядженнях .
Отже, Коран (араб. - "читання") - священна книга мусульман і перше за значенням джерело мусульманського права, як й усієї мусульманської цивілізації. Його не можна вважати систематизованим юридичним документом. Лише незначна частина Корану стосується питань правових взаємовідносин мусульман, а також інших віруючих. Більшість положень присвячено питанням релігії та ісламської моральності. Серед норм, що регулюють взаємостосунки людей, Коран містить загальні положення, які мають форму абстрагованих релігійно-моральних орієнтирів, що надають простору для тлумачення. Невелика кількість конкретних правил поведінки виникла здебільшого при розв'язанні пророком конкретних конфліктів, оцінці ним конкретних фактів або при відповіді на поставлені йому запитання.
Сунна. Іншим авторитетним і обов'язковим для всіх мусульман джерелом права була Сунна ( "священний переказ"), що складається з численних розповідей (хадісів) про думки і вчинки самого Мухамеда. У хадісах також можна зустріти різне правове нашарування, що відображає розвиток соціальних відносин в арабському суспільстві. Остаточне редагування хадісів було здійснене у IX ст., коли були складені в ортодоксальних збірниках сунни, найбільшу популярність з яких отримав Бухарі (помер в 870 р.). З сунни також виводяться норми шлюбного і спадкового, судового права, правила про рабів і т.ін. Хадіси сунни, незважаючи на їх обробку, містили багато суперечливих положень, і вибір найбільш "достовірних" цілком відносився до розсуду богословів-правознавців і суддів. Вважалося, що мають силу лише ті хадіси, які були переказані прихильниками Мухамеда, причому, на відміну від суннітів, шиіти визнавали дійсними лише ті хадіси, які сходили до халіфу Алі і до його прихильників .
Таким чином, "Сунна посланця Алаха" (повна назва Сунни) - зведення текстів, що описують життя Мухамеда, його слова і справи, а в широкому значенні - збірник благих звичаїв, традиційних встановлень, доповнюючий Коран і шановний нарівні з ним як джерело відомостей про те, яка поведінка або думка є богоугодною, правовірною. Навчання Сунни - важлива частина релігійного виховання і освіти, а знання Сунни і проходження їй - один з головних критеріїв авторитетних ватажків віруючих .
Суна - свого роду тлумачення Корану в перші десятиріччя після смерті пророка Магомета . Суна укладалася протягом кількох століть (із VII по IX) і мала на меті викласти приклади з життя Магомета для керівництва віруючими своїх дій. Як і Коран, суна містить мало норм юридичного характеру, в ній домінують морально-релігійні положення. Так само, як і Коран, переважна частина нормативних розпоряджень суни не містить широких принципів-узагальнень, а складається із конкретних казусів-випадків із життя Магомета.
Коран і суна - джерела, на основі положень яких були встановлені норми шаріату і фікху .
Мусульманське право історично виявилося залученим до сфери шаріату (релігії) у результаті ісламізації фактично діючих правових норм і відносин. У подальшому мусульманське право було пов'язано із шаріатом унаслідок діяльності мусульманських юристів, які розробляли питання права з урахуванням релігійно-моральних орієнтирів ісламу.
Іджма - третє джерело мусульманського права, за допомогою якого шукалися відповіді на питання, не вирішені Кораном і суною. Іджма являє собою узгоджений висновок стародавніх правників (муджтахідів) як знавців ісламу про обов'язки правовірного, наданий на підставі тлумачення Корану та суни. Лише будучи записаними в іджму, норми права, незалежно від їх походження, підлягали застосуванню.
З посиленням ролі юристів мусульмансько-правова доктрина зосередила зусилля на розробці методологічної та загальнотеоретичної основ права.
В іджмі з'явилася догма про непогрішність і єдність мусульманського суспільства. Виражена вона від імені Аллаха двома положеннями:
1) "Моя община ніколи не ухвалить помилкове
Loading...

 
 

Цікаве