WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Ранній протестантизм в Україні (лютеранство, чеське братство, кальвінізм) - Реферат

Ранній протестантизм в Україні (лютеранство, чеське братство, кальвінізм) - Реферат

за Мерчінгом відтворив Грушевський.
Натомість у Й. Лукашевича знаходимо перелік місцевостей, що відсутні у названих авторів. Наприклад, довідуємося про велику кальвіністську громаду у Влодаві на Берестейщині (заснована у 1630 р.), власності Рафала Лещинського. У ній він дав притулок громаді чеських братів, сеньйором якої в останні роки життя був Андрій Венгерський (1600-1649). Спільні синоди кальвіністів і чеських братів відбувались у Влодаві до 1663 р. Маємо дані також про кальвіністські осередки у Галичині, зокрема у Заклічині (маєтність Йордана Спитки), Радзанові (Петра Голуховського), Новосельцях (Яна Потоцького), у Рудні (пастор Данієль Заборовський), Сокалі (пастор Фома Пандловський), Полесько (пастор Мартін Біжинський), Гаєві (пастор Андрій Добрянський), Грудці (пастор Павло Гіловський), у Мостиськах (пастор Георгій Понтан, родом з перемиської землі). Чимало нововірчих зборів було у Підляшші, наприклад, Мокрих Липах (родинному гнізді Станіслава Сарницького), Слепці, Сарницях, Жукові (його ж володіння) [41]. У першій половині ХVII ст. справжнім центром кальвінізму в Галичині вважалися Глиняни, де відбувалися провінційні синоди, існував культурний осередок [42]. Подібних місць, ще зовсім не позначених на протестантському атласі України, чимало розкидано по сторінках історичних творів, документів, наукових праць.
Традиційно вважається, що навіть у найсприятливіші періоди кальвінізм в Україні значно поступався кальвінізмові на литовсько-білоруських землях. Однак розглянемо дані В. Урбана: у Малопольщі й Галичині наприкінці ХVI ст. існувало 260 кальвіністських громад, у Литві і Білорусі - 191 [43]. Якщо взяти до уваги, що остання цифра включає в себе значну кількість громад на Волині, Підляшші та Холмщині, то конфесія виглядає представницькою не лише у східнопольському (який оцінюється чи не головним в історії східноєвропейського протестантизму), а й у західноукраїнському реґіонах. Достовірність наведених даних підтверджують інші автори. Скажімо, на думку В. Красінського, котрий загалом критично оцінює підрахунки своїх попередників і сучасників*, у 60-х роках ХVI ст. у Малопольщі та Галичині налічувалося 315 реформатських громад, з початком королювання Стефана Баторія - 280 [44].
І знову поза увагою більшості дослідників залишилось Закарпаття. Вже в першій половині ХVI ст., як ми знаємо, тут утверджується лютеранство, котре швидко поступається кальвінізмові, під прапором якого "боролися мадяри за свою національну свободу проти Ґабсбурґів" [45]. На синоді у Дебрецені у 1562 р. багато протестантських церков Трансільванії прийняли кальвіністське сповідання, а у 1564 р. конфесію визнають третьою державною релігією. Найвідомішими кальвіністськими проповідниками, які діяли в українсько-угорсько-румунському пограниччі, були Мартін Кальманчай, Петро Меліус, Павло Тур (останній переклав "Женевський катехизис"). Наприкінці ХVI ст. кальвіністи стають найчисельнішою нововірчою партією в реґіоні. За деякими даними, у цей період у придунайських землях налічувалось більше 700 кальвіністських громад, на теренах Закарпатської Русі - близько 200 [46]. До кальвіністів переходить школа у Шарош-Потоці, яку з ХVII ст. доповнює навчальний заклад у Дебрецені.
Масштаби кальвіністської проповіді в Угорському королівстві та Семигородському князівстві роблять небезпідставним твердження, "що цей рух міг захопити і деякі руські, православні села Угорської Русі" [47]. Такими селами, на думку Є. Перфецького, були Завадка та Порча Спішського округу, а сам округ в середині ХVII ст. майже наполовину складався з протестантів. Своєрідною ілюстрацією цих оцінок можуть бути православні учительні Євангелія, чимало рукописних списків яких з'являється наприкінці ХVI ст. у закарпатському реґіоні. У так званому Скотарському Євангелії, писаному у 1588 р. слов'яно-руською мовою, наприклад, читаємо: "Не ганитъ Господь Богъ особныхъ становь, которыи Господу Богу съ покору въ чистоти служатъ, влучаючи ся отъ сполечности людскои, але не такіи, якъ нынъ повстали новые евангеликове, которыи вымышляютъ убиры спросныи, суть противь Богу и противь людій… Они чужее берутъ, церквы дранятъ, … и иншихъ христіанъ называютъ болванохвальцами; а сами себе върными выбраными Божіими называють, животъ събъ запевне въчный объцяють" [48]. Антипротестантською проповіддю сповнене й Ладомирове Євангеліє, створене у Земплянському окрузі Закарпаття народною мовою (кінець ХVI ст.), де знову читаємо про "нових учителів", котрі "наоуки фалшивыи тепер, ново наставъши, єдин от другого взяли собъ, а тыми науками своими много людій изводят" [49]. Цікаво, що факт значного впливу кальвіністів на православних українців і не тільки у ХVI ст. підтверджують католицькі документи. Так, угорський примас Георгій Ліппай, звертаючись до Риму з проханням затвердити на місцевого уніатського єпископа українця Парфенія Ротошинського, мотивує це у своєму листі від 2 червня 1654 р. "небезпекою переходу в кальвінізм руського народу" [50].
Головна причина успіхів конфесії у реґіоні полягала, безперечно, у державній підтримці протестантів. За часів панування дому Ракоці православна церква у Закарпатті, як і в усій Трансільванії, знаходилась, фактично, в юридичній залежності від кальвіністських суперінтендантів. Останні у 1627 р. домагаються прийняття протестантської інструкції, обов'язкової й для православних ( відома як кальвіністсько-православний катехизис, що у 1636 і 1640 роках вийшов з друку кирилицею). У документі містились такі вимоги: причастя надається лише дорослим і під двома видами, духовенство переконує паству, що ікони - лише церковні прикраси, а хрест - символ, що нагадує про Спасителя; конфлікти між православними священиками розв'язує місцевий суперінтендант, який до того ж призначає благочинних. І хоча православний клір чинив опір протестантському тискові, урядова допомога дозволяла кальвіністам ще довго утримувати свої позиції. Коли молдавський митрополит Варлаам оголосив згаданий катехизис єретичним і за рішенням Ясського собору* видав у 1645 р. "Відповіді митрополита Варлаама на кальвіністський катехизис", протестанти відповідають твором "Щит катехизису" (1656) і добиваються нових пільг [51]. За деякими свідченнями, ще до початку ХVIII ст. значна частина вищої (менше - нижчої) волоської та української шляхти, чимало представників кліру перебувало у таборі кальвіністів.
Еволюцію кальвінізму в Україні можна умовноподілити на декілька етапів. Час зародження конфесії у Малопольщі та Галичині - 40-50-ті роки ХVI ст. Другий етап - 60-80-ті роки ХVI ст. - позначений найбільшими успіхами течії. В цей період вона поширює вплив на Закарпаття та на інші українські землі, наближені до Білорусі та Литви, - Волинь, Підляшшя, Брацлавщину, Київщину, Холмщину. Кінець ХVI-початок ХVII ст. - період поступового згасання активності реформатських громад. У 50-60-х роках ХVII ст. їхня діяльність у більшості реґіонів України майже припиняється.
Ідейно-пропаґандистська діяльність кальвінізму в Україні ґрунтувалася передусім на працях Жана Кальвіна "Настанова в християнській вірі", "Женевський катехизис" і численних

 
 

Цікаве

Загрузка...