WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Ранній протестантизм в Україні (лютеранство, чеське братство, кальвінізм) - Реферат

Ранній протестантизм в Україні (лютеранство, чеське братство, кальвінізм) - Реферат

жив у Галичині, обіймаючи посаду плебана у Вишні, перебував на дворі перемиського старости, мецената наук і мистецтв Петра Кміти. Працюючи в нього, Кровицький близько зійшовся зі Станіславом Оріховським, що значною мірою зумовило прореформаційні погляди останнього, його виступи проти папського всевладдя та целібату. Зрештою, і на шлюб Оріховський наважився після того, як це зробив у Журавицях Кровицький. Однак якщо Оріховський врешті переходить на бік опонентів протестантизму, полемізуючи з прихильниками нововірства у Західній Україні, то Кровицький повністю порвав з католицькою церквою (на антипротестантські твори Оріховського відповів знаменитою "Апологією"). Під час виступу на дієцезійному синоді у Перемишлі (1550) Кровицький обґрунтовує своє рішення незгодою з такими засадами католицизму як целібат, неучасть мирян в обряді євхаристії, заперечуючи (що було особливо актуальним для польсько-руського пограниччя) обряд перехрещення, якого вимагали від православних при переході у католицизм. Виступ колишнього плебана мав великий резонанс у Малопольщі та особливо - у Галичині. На думку М. Грушевського, котрий спеціальну увагу приділяв фактові неабиякого впливу творів Кровицького на українську полемічну літературу, свідком цієї гучної історії був юний Іван Вишенський. У його творчості зустрічається чимало паралелей зі змістом і формою протестантської полеміки [14].
У період розриву з католицизмом Кровицький виступав як прихильник лютеранства. Перебуваючи у 1553-1554 роках у Віттенберзі, він під керівництвом Меланхтона пише полемічний твір "Християнські а жалобливі напоминання", настільки популярний, що церковна влада публічно спалювала його, а за прочитання притягувала до карної відповідальності. Згодом Кровицький схилився до кальвінізму, та врешті став палким прихильником антитринітаризму. Така еволюція сталася у поглядах багатьох протестантів, які тяжіли до радикальнішої реформи релігійного і світського життя.
Доречно доповнити наведений Грушевським список і тими лютеранськими осередками, які існували у ХVI-XVII ст. на Закарпатті. Тут конфесія досягла певних успіхів, маючи державну підтримку з боку угорських та румунських володарів. Взагалі, за деякими оцінками, "початковий крок у справі поширення нової віри в Угрії був зроблений саме в Угорській Русі… євангелицький рух в Угорській Русі в другій половині ХVI ст. був навіть сильнішим, ніж у власне Угрії, котра знаходилась в більшій сфері католицького впливу ґабсбурзького уряду…" [15]. Перші лютеранські місіонери з'являються у Земплянському окрузі (між Пряшевим та Ужгородом). У 1522 р. нову віру проповідує Михайло Сіклоші, з 1525 р. - Іоанн Фішер у Левочках та Георгій Левдишер у Рознаві, Любицях, Топорці. В 40-х роках активну діяльність розгортають пастори Стефан Копач і Матвій Біро-Деваї, які засновують збори у Пряшеві, Копицях, Уйгеле. У 1549 р. Стефан Копач відкриває лютеранську школу у містечку Шарош-Поток (або Сухий Потік) в Закарпатській Україні, яке з цього часу стає центром зростаючого реформаційного руху в усьому Карпатському реґіоні. З другої половини ХVI ст. рух охоплює також Мараморошський округ (тепер Мараморешська область Румунії), де проживало православне населення із значним відсотком українців. У 40-50-х роках у Закарпатті та угорсько-румунському північному кордоні відбувся ряд синодів; на синоді у Пряшеві (1546) вирішували питання про об'єднання існуючих у Трансільванії нововірчих зборів. З 1557 р. лютеранство поряд з католицизмом визнано державною релігією Семигородського князівства.
Як у більшості реґіонів Європи, лютеранство поширюється тут серед міщан й у містах, де переважає німецьке населення. Однак історичні документи засвідчують його вплив і на православне населення. Йдеться, зокрема, про звернення князя Януша I Заполья через православного писаря Лацко до афонського протоігумена Гавриїла, відоме як "Послание ко св. отцем Горы Афонской от православных веры руской и земли угорской христиан" (писане слов'яно-руською мовою і датоване 30-ми роками. ХVI ст.; збережене у пізніших рукописних копіях). У посланні до церковних авторитетів (а самих звернень князя було декілька) міститься прохання розтлумачити окремі засади православної віри, що їх особливо критикують лютерани, й підтвердити наявність деяких спільних рис ("ихъ попове да ся женятъ, якоже и наши") у православних і протестантів. А "то все учитъ одинъ лжепророкъ, именемъ Люфор: онъ победи нъмецкую страну и здъсь на угорской земли многіе къ нему приступиша и его ученіе пріяша" [16]. Та вже у 60-70-х роках. ХVI ст. лютеранство у Закарпатті, як в Угорщині і Румунії, витісняють кальвінізм й антитринітаризм; чимало православних вертається в лоно церкви.
Історія України має також приклади переходу іноземців-лютеран у православ'я. Згадаймо хоча б видатного українського освітнього та церковного діяча ХVII ст. Іннокентія Гізеля, лютеранця з Пруссії, ректора Києво-Могилянської академії, ігумена Києво-Братського монастиря, а згодом архімандрита Києво-Печерської лаври. Такі факти були непоодинокими, хоча найчастіше трапляються вже у період козацьких воєн. Про це згадується у літописних матеріалах. Постригся у ченці й став ревним церковним діячем Іоанн Ернест Крабе, майстер філософії, кандидат богослов'я з академії Кролевецької. Його приклад наслідують ще два лютеранських богослови [17]. І хоч обрання чернечого життя засвідчує щиру усвідомленість у зміні релігійних переконань, чимало подібних вчинків у період Визвольної війни були вимушеними.
Відомості про чеських братів в Україні також неповні. Фактично тут не існувало їхнього церковного центру, а діяли малочисельні групи віруючих та окремі релігійні, більш чи менш відомі діячі. Останні виконали певну роль у культурно-просвітницькому і конфесійному процесах в Україні.
Діяльність проповідників чеського братства в Україні зумовлюється, насамперед, його появою у Польщі 1548 року, куди вони переселилися на шляху еміґрації (через переслідування влади) до Саксонії. У Польському Королівстві чеські брати знаходять прихильників серед панів і маґнатів, передусім у колі колишніх симпатиків гусизму. Не випадково одним із головних прихильників течії стає Якуб Остророг, представник польського роду, відомого давніми зв'язками з гуситами. Він 1553 року відкриває у містечку Лешні (центр чеськобратського руху у Польщі) церкву і школу для чеських братів, котра проіснувала до початку ХVIII ст.
Першим суперінтендантом братства на теренах польсько-литовської держави був Юрій Ізраель, останнім - Ян Амос Коменський (1592-1670) - видатний чеський педагог і мислитель, який зіграв неабияку роль у поширенні реформаційно-гуманістичних ідей у Східній, а згодом Західній Європі. Виконуючи обов'язки глави чеськобратської громади, Коменський неодноразово відвідував Краків, Люблін, Берестя. Під йогокерівництвом відбувся міжпротестантський синод у Влодаві 1638 року, на якому було прийняте остаточне рішення про об'єднання чеських братів з кальвіністами, а також про активізацію культурно-просвітницької діяльності протестантів в Речі Посполитій, посилення їхньої участі у політичному житті реґіону. Ці
Loading...

 
 

Цікаве