WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Сучасний протестантизм в Україні: динаміка і тенденції розвитку - Реферат

Сучасний протестантизм в Україні: динаміка і тенденції розвитку - Реферат

протестантові практично неможливо було отримати вищу освіту, керівну посаду, високий професійний розряд, публічну подяку та матеріальну винагороду за працю, хоча "сектанти" вирізнялися дисциплінованістю, ретельним виконанням обов'язків. Протестант був позбавлений також права на анонімність свого сумління. Якщо, скажімо, приналежність особи до православної церкви юридично не фіксували, то від протестантських пресвітерів місцеві органи влади вимагали обов'язкових звітів про кількість, склад, місце роботи і проживання всіх членів громади, їх конкретні прізвища та адреси. По-третє, протизаконне втручання у життя віруючих, позбавлення протестантських осередків нормального правового статусу, поступове поглиблення розриву між зареєстрованими структурами і релігійним підпіллям спричинили новий витук (особливо з середини 70-х років, внаслідок хельсінґських процесів й активізації правозахисного руху в країні) еміґрантських настроїв у протестантизмі. Вони не припинилися і сьогодні.
Безумовно, вказані процеси позначились на житті протестантів усього колишнього СРСР. Однак Україна у цьому - найпоказовіший приклад. Передусім, через існування на її теренах майже всіх коли-небудь існуючих у Росії протестантських течій. І не лише пізніх, які у другій половині XX ст. остаточно випередили ранні в колишньому СРСР (окрім Прибалтики), а й лютеранства, кальвінізму, чеського братства тощо. Лютеранські парафії, наприклад, відновили діяльність у Західній Україні (Луцьку, Рівному, Львові, Івано-Франківську), започатковуючи її на східних теренах та в Києві.
У 1999 р. в Україні діяло 42 німецькі лютеранські громади, одна - шведська. Поступово формуються українські лютеранські громади (15), для потреб яких відкрито семінарію у Тернополі. У 1994 р. розпочала свою діяльність у Запоріжжі й перша відновлена меннонітська громада, а в селищі Богемці Миколаївської області цього ж року зареєстровано церковний осередок чеських братів. Спостерігається тенденція на утвердження в Україні позицій кальвіністів. У Закарпатській області існує вже понад 100 реформатських громад, членами яких є переважно угорці. Україна, разом з тим, має найпредставницьку кількість пізньопротестантських осередків. Тут, скажімо, зосереджено 60-70% громад баптистів та євангельських християн колишнього СРСР, понад 50% п'ятидесятницьких та адвентистських громад (причому, деякі їхні течії традиційно поширені тільки в Україні). Свідків Єгови ще більше - до 80%.
Найрозгалуженішим осередком офіційного (леґального) протестантського середовища в Україні у 50-80-х роках був Союз євангельських християн-баптистів. Він будувався на федеративних принципах, тобто його окремі осередки мали право на місцеві, реґіональні, республіканські утворення, однак підпорядковувалися єдиному центрові - Всесоюзній раді євангельських християн-баптистів (ВРЄХБ), що знаходилась у Москві. Раду обирали на з'їздах Союзу, які відбувалися щоп'ять років; на першому після з'їзду пленумі обирали президію, яка керувала кількома відділами: благовістя й християнської єдності, підготовки служителів, видавничим. Президія, у свою чергу, обирала генерального секретаря, голову і його заступників. Для підготовки церковних кадрів у структурі Союзу з 1968 р. відновили діяльність Біблійні курси. Видавнича практика полягала у виданні журналу "Братский вестник" (виходив шість разів на рік), церковних календарів, біблійної літератури та релігійно-навчальних посібників. Союз ЄХБ входив до Всесвітньої ради баптистів та Всесвітньої ради церков*. На початку 90-х років він об'єднував 2500 громад і близько 300 тис. віруючих.
Власне, саме цей конґломерат п'яти протестантських течій тривалий період офіційно називали в Україні баптизмом, а у популярній та науковій літературі подавали як приклад реалізації принципу свободи совісті. Насправді всі громади, що увійшли до Союзу, втратили самостійність і суверенність, більшість з них реєструвалася як баптистські. Хоча, наприклад, тільки на Волині майже 80% громад ЄХБ були або суто п'ятидесятницькими, або змішаними. Невеличкі громади дарбістів вже у середині 60-х років повністю розчинилися у баптизмі. Організація, таким чином, сприяла поступовій уніфікації протестантського різнобарв'я, що сформувалося в Україні. Оскільки ж йдеться не лише про історичну традицію, а й про генетику самої конфесії - її існування у режимі постійних внутрішніх модифікацій, то Союз ЄХБ водночас став чинником дестабілізації протестантизму, окремі течії та розгалуження якого не піддавалися зовнішньому згладжуванню, зведенню до єдиного знаменника.
У межах Союзу ЄХБ, так би мовити, "законно" відбувались також й елементарні порушення прав віруючих. Наприклад, зареєстрованим в ньому п'ятидесятницьким громадам забороняли видавати свою літературу (згадаймо, які різноманітні видання друкували вони до 1939 р. у Західній Україні), відкривати навчальні заклади, створювати окрему церковну структуру. Ще болісніша ситуація склалася у віросповідній сфері: за умовами об'єднання, ті ж п'ятидесятники змушені були офіційно відмовитися від деяких висхідних догматів та елементів культу (передусім, хрещення Святим Духом і глосолалії). Тут, підкреслимо, йшлося про відмову віруючих від своїх релігійних цінностей, що становлять не лише зміст віри, а й сутність світогляду людини, часто - самого життя (невіруючому це іноді важко зрозуміти). Натомість питання про істинність чи неістинність, доцільність чи недоцільність баптистського вчення в ході утворення Союзу взагалі не порушували. На компроміси змушені були йти п'ятидесятники, потім - дарбісти, братські менноніти, щоб узаконити свою діяльність, вберегти віруючих від переслідувань.
Створення Союзу ЄХБ, таким чином, відбувалося певною мірою на політичній основі, або інакше, за принципом благонадійності. Це спричинило розкол і в самому баптизмі, який завжди вирізнявся згуртованістю, мобільністю, гнучкою адаптацією до соціальних змін, зумівши зберегти єдність навіть у важкі 30-ті роки. У 60-х утворилась опозиційна Союзові ЄХБ баптистська організація - Рада церков євангельських хритиян-баптистів (РЦЄХБ), що активно діяла на теренах України. Прихильники РЦЄХБ вимагали свободи релігійної пропаґанди і місіонерства, права на організоване релігійне навчання юнацтва і благодійницьку практику, створення євангельських кас, вільний друк і розповсюдження біблійної літератури, релігійної періодики. Зусиллями РЦЄХБ було налагоджено нелеґальне видавництво "Христианин", випуск невеличких часописів "Братский листок", "Бюллетень совета родственников узников", журнал "Вестник спасения", перейменований згодом у "Вестник истины". Безперечно, діяльність церкви з самого початку заборонили, її літературу конфісковували, чимало лідерів та віруючих було арештовано.
Політичнізміни у колишньому СРСР активізували критичну стосовно режиму позицію багатьох зареєстрованих протестантських громад. Вони все голосніше вимагали права на повнокровне релігійне життя. Це значною мірою стимулювало вияв внутрішніх протиріч, що супроводжували створення та існування Союзу ЄХБ. У кінці 80-х років відкриту тенденцію ізоляції щодо нього демонструють братські менноніти. 1989 року відбувся масовий вихід з об'єднання всіх п'ятидесятницьких громад.
Поза межами Союзу ЄХБ у повоєнний період існувало
Loading...

 
 

Цікаве