WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Раціоналістичні єресі в україні ХV-ХVI ст. - Реферат

Раціоналістичні єресі в україні ХV-ХVI ст. - Реферат

есмы яко познахомъ истину, занеже у насъ разумъ духовный... Тіи же вси, иже приходятъ къ церквамъ и внимаютъ человъческымъ преданіемъ, пси суть и внъшніи заблудша отъ истины,...погыбшіи суть, и елико добродътели сътворяють не могутъ спастися, аще не пріимуть нашего духовнаго разума. Никому такъ не открылася истина, яко же намъ открыся…" [42].
З одного боку, своїм поняттям "духовного розуму" Косой безперечно наближається до протестантського вчення (зокрема, твердженням про неможливість спасіння лише доброчесністю, про одного наставника Христа, як, зрештою, своїми попередніми ідеями живого Бога і безпосереднього спілкування з Богом, непотрібності жодного посередництва, вимогою власного шукання шляхів спасіння). З іншого боку, вільнодумна доктрина Косого виходить за межі не тільки традиційного християнства (єдинобожжям та запереченням рятівної місії Христа), а й протестантизму (передусім, поняттям "духовного розуму", яке переводить теологічну категорію спасіння в етичну площину). Гуманістичне розуміння християнської етики, що виводить її за межі окресленого конфесійного вчення, роблячи ідею сотеріології загальноздійсненою, протистояло догматичному розумінню істини і в лютеранстві, і в кальвінізмі. Щодо останнього, який догматом абсолютного передвизначення взагалі наполягає на спасінні лише обраних Богом людей, то тут учення Косого виступає найлогічнішою антитезою класичному протестантизмові. Це, натомість, зближує його з ученнями антитринітаріїв і социніан, в яких теологічне ядро сотеріології також еволюціонує в етико-філософське (як сама теологія у раціоналістичну філософію).
Однак Феодосій Косой іде далі антитринітаріїв. Адже його "духовний розум" водночас вищий за звичайне знання (раціоналізм) і навіть саму віру. "Духовний розум" - це, по суті, максимальне наближення людини до самого Бога, а через Нього - до здобуття духовної свободи. "Духовний розум" Косой уявляв як живу частку Божественної істини в самій людині. "Це було… мірило цінностей, керівництво вчинків - і, як такий, "духовний розум" становив істинно людське у людині та наближав її до бога… Між богом і людиною тепер встановлювалися стосунки батьківства і синівства на відміну від панування і рабського підпорядкування… Він говорив про себе і своїх послідовників: "мы сынове божии", приписуючи, таки чином, людям, просвітленним "Новим вченням", все те, що церква приписувала одному Христу" [43]. Причому, у випадку з Феодосієм Косим маємо приклад не лише теоретичного проголошення вчення, а й прагнення його практичної "перевірки". Адже Косому вдалося двічі здобути собі справжню свободу: від господаря і від церковного суду. І, як стверджували прихильники Косого, він "мужеством и разумом" здобув собі свободу.
Поняття "духовного розуму", що знаходиться у центрі вчення Феодосія Косого й утверджує ренесансно-гуманістичний ідеал людини, він розробляв через філософські й соціальні ідеї. Обґрунтування духовної свободи пов'язував з проблемою свободи соціальної. Остання ж, на тлі традиційного для реформаційних течій ХVI ст. антифеодального спрямування, містила чимало конкретних проблем - соціальної та національної рівності, війни і миру, суспільної відповідальності, громадянських прав, свободи совісті, які у згаданий період ще тільки розробляла вітчизняна філософська думка.
Вчення Косого в історіографії традиційно оцінюється як одне з перших осмисленних виступів проти соціальної нерівності. Коли людина є образом Божим і здатна осягнути Божественну істину, домогтися Божого усиновлення, то над нею не повинно бути жодної влади - ні церковної, ні суспільної. Всі люди - діти Божі, отже, рівні перед Богом. Ця рівність стосується панів і хлопів, людей різних націй і вір: "…не подобаетъ же повиноватися властемъ и попомъ, понеже пишеть: "Не нарицайтеся наставницы: единъ есть вашь наставникъ Христосъ"… Иже суть въ всъхъ языкохъ, яко вси людіе едино суть у Бога, и Татарове, и Нъмцы, и прочіи языцы… Всі въры въ всъхъ землях единаки" [44]. Свій гуманістичний ідеал рівності Косой обґрунтовує загальною реформаційною традицією - звертанням до взірця ранньоапостольської громади, де панувало братерство, взаємна любов, спільність майна та способу життя. Духовно і соціально вільна людина у феодосіанстві змальовується водночас як людина працелюбна і милосердна, котра уникає "зовнішнього благочестя", піклується про інших людей, служить ближньому, засуджує насильство і братовбивство ("не подобаетъ… воеваті"), переслідування людей за їхні переконання.
З огляду на цей ідеал логічною виглядає демократична позиція Косого у соціально-етичному тлумаченні поняття "самовладності". Якщо його попередники - російські вільнодумці ХV-початку ХVI ст. - визнавали необхідність влади над людиною (автор твору "Валаамская беседа", зокрема, запитує: якщо б людина була самовладною, то навіщо цар і князі та інша влада?) або лише заперечували систему кріпацтва (наприклад, Іван Пересвєтов), то Косой наполягав на цілковитій свободі людини розпоряджатися своєю долею, мати власні погляди з будь-яких питань, влаштовувати особисте життя і Царство Боже на землі [45]. Особливе обурення викликали у Косого та його послідовників церковні заходи, спрямовані на переслідування і фізичне знищення інакомислячих. Своїм твердженням рівності усіх вір вільнодумці не просто заперечували вищість православ'я над іншими релігіями, претензію церкви на володіння істиною, а формулювали вже, хоч і у зародку, ідею свободи совісті.
В ході ідеалізації раннього християнства Косой осмислює образ Царства Божого на землі - взірець демократичного суспільного організму, побудованого на засадах любові, справедливості та братерства. За Косим, істинно віруюча людина повинна на практиці наслідувати євангельські взірці: об'єднуватися в групи однодумців, дотримуватися морального життя ("отступать от неправды"), ділитися прибутками відсвоєї праці, піклуватися про загальні інтереси. У деяких дослідженнях стверджується, що феодосіани створювали (зокрема на Волині) окремі організації, побудовані на засадах колективного побуту. Косой недвозначно пропаґував і спільність майна: "И аще кто нашъ разумъ имъетъ, то братъ духовный и чадо есть, и къ намъ подобаетъ приносити имъніа, яко же пишеть въ Дъянияхъ: "Яко приношаху имъніа и полагаху предъ ногами апостолъ" [46]. Це, з одного боку, заперечувало засади феодально-церковної моралі (їх усіляко розвінчував Косой, наводячи численні факти матеріальних і моральних зловживань кліру, навіть вказуючи імена окремих відомих православних сановників) і утверджувало нові етичні принципи та норми життя. З іншого боку, прагнучи практичного втілення ідеалів апостольської церкви, в яких проглядалися елементи майбутнього громадянського суспільства, Косой демонстрував реальні можливості людини у досягненні своїх устремлінь. Її справжнє призначення, вважав реформатор, полягає у тому, щоб вести гідне Божественної правди життя на землі, не чекаючи потойбічної винагороди і надприродної допомоги.
Безперечно, подібне вчення за умов духовної диктатури православної церкви у Росії було приречене на жорстоке переслідування. Еміґрувавши у Велике князівство Литовське, Косой не припинив своєї проповіді. Так, під час перебуванння у Білорусі та на Волині йому вдається об'єднати навколо себе
Loading...

 
 

Цікаве