WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Раціоналістичні єресі в україні ХV-ХVI ст. - Реферат

Раціоналістичні єресі в україні ХV-ХVI ст. - Реферат

людина. Смертна особа, ведучи праведне життя, здатна заслужити, щоб Бог її усиновив, і уподібнитися Христові. Тут, як бачимо, знову актуалізується гуманістична ідея самоцінності людини, її природної гідності.
Заперечення Божественної природи Христа "пожидовлені" безпосередньо пов'язували з висхідними сотеріологічними категоріями (безсмертя, воскресіння), що вимагали не тільки теологічного, а й етичного осмислення - через поняття сенсу буття, призначення людини, її пошуку шляхів морального самовдосконалення як складової спасіння. Останнє в ученні "пожидовлених" накладалося на раціоналістичну основу, перехрещувалося з ідеєю пізнаванності реального світу, можливостей особи до уподібнення подвигу і чеснот Христа. Це поступово утверджувало принцип свободи волі, розуміння людини не як пасивної ланки у ланцюгу надособової (церква - Бог) спільності, а як співучасниці творення світу і себе самої. Такий висновок, власне, і побачив у вченні "пожидовлених" православний полеміст ХV ст. архієпископ Геннадій, який виводив його з массіліанства - єретичної течії, поширеної у V-VI ст. на півдні Франції (біля Массалії, тобто Марселя) [30] і теж генетично зв'язаної з богомільством. Її прихильники поділяли погляди Пелагія*, який вважав, що досягти спасіння можна завдяки власному етичному виборові особи, її волі, а вже потім - Божественній благодаті.
Найрозвинутішою формою, де відображені основні філософські, етичні та соціальні ідеї реформаційних рухів іудаїзантського типу, вважається вчення Феодосія Косого. Його прихильниками стало чимало вільнодумців у Росії, Литві, Білорусі та Україні, а тому це вчення, по суті, становило окрему єретично-раціоналістичну гілку, яка в історіографії отримала назву феодосіанства.
Біографія і ранній період життя Косого у Росії, коли переважно вже сформувалися його погляди, відомі лише у загальних рисах. Походив з холопів. Утік від московського боярина, постригся у ченці в монастирі, де настоятелем був прихильник релігійного вільнодумства, учений богослов старець Артемій. Через єретичні проповіді Косого разом з іншими вільнодумцями заарештували, однак він втік, як зазначав Андрій Венгерський, "у глибину Литви, де голос Євангелія звучав вільніше". У 1556-1557 роках з групою однодумців перебував у Вільні, потім переїхав до Білорусі (залишились відомості про перебування Косого, Артемія, Фоми і Вассіана у Вітебську). В 70-х роках Косой "со товариши" знаходить притулок на Волині у маєтностях шляхтичів Кадіяна Чаплича, Федора Бокея і Василя Древинського. Рік смерті Косого невідомий, однак, за свідченням ревнителя православ'я князя Андрія Курбського, у 1575 р. вільнодумець ще був живий.
Вчення Феодосія Косого - логічне завершення попередньої єретичної традиції у Східній Європі ХVI ст., якісно новий етап розвитку релігійного раціоналізму, його переростання у соціально-філософську систему. І хоча Косой не залишив жодного власного твору (стверджуючи незаконність будь-яких писань після Сьомого собору і зневажаючи практику церковних переказів), православна полемічна література достатньо розгорнуто ознайомлює з головними засадами феодосіанства.
Найвідомішими, безпосередньо спрямованими проти Феодосія Косого творами вважають "Истины показание" Зиновія Отенського (1566); "Слово на открытие мощей Никиты" (1565; приписується Отенському, що, натомість, спростовує Л. Морозова [31]); "Послание многословное" (60-ті роки ХVI ст.; питання авторства залишається відкритим); одне з послань старця Артемія волинського періоду - "Брату оступившому и жену познавшу" (бл. 1560 року; на думку С. Вілинського, листів старця до Косого було більше [32]); послання і листи Андрія Курбського (передусім, послання до псковсько-печерського старця Вассіана Муромцева, 1564; листи до Кадіяна Чаплича 1575-1576 років); збірка 1569 року з Корця на Волині (зокрема, уривок "Слово о рожестве Христовом"). До цієї групи джерел необхідно віднести і православні твори, спрямовані не лише проти Феодосія Косого, а й ті, де відтворюються спільні для єретично-раціоналістичних течій ХV-ХVII ст. погляди, в тому числі й феодосіанства. Це - "Просветитель" Іосифа Волоцького, більшість послань Артемія, написаних в українсько-білоруських землях (до Симона Будного, Івана Зарецького, Євстафія Воловича, князя Курбського тощо, датованих 60-70-ми роками ХVI ст.); антиєретичний твір "Против повести нинешних безбожных еретиков" (початок другої половини ХVI ст.) та "Списание против люторов" з полемічної збірки, виготовленої у Супральському монастирі (1578-1580).
Другу групу джерел становлять власно вільнодумні твори, що вийшли з єретично-раціоналістичного кола, хоча їх значно менше. У цих пам'ятках відтворені ідеї, близькі вченню "пожидовлених" та Феодосія Косого. Йдеться про "Лаодикийское послание" Федора Куріцина, рукописні переклади Івана Чорного "Лествица Иоанна Лествичника" та "Эллинский летописец"; анонімні "Написание о грамоте"; "Лист половця Івана Смери до князя великого Володимира Святого" (Галичина, 60-ті роки ХVI ст.), а також недавно введену у науковий обіг М. Дмитрієвим рукописну збірку проповідей українсько-білоруського походження (датована 60-ми роками ХVI ст.) із збірки Ю. Яворського.
Серед згаданих джерел учення Феодосія Косого найповніше розкриває Зиновій Отенський. Він описує свою розмову з прихильниками Косого - двома крилошанами Герасимом та Афанасієм і мирянином Федором, водночас пропонуючи свою ідейну систему спростування феодосіанства. Зі сторінок його твору "Истины показание" стає очевидним, що Косой не визнавав Трійці; Ісуса Христа вважав не небеснонародженим, а тільки створеним: "…посланіа Павла апостола показуеть …единъ бо есть бог и единъ ходатай богу и чъловекомъ - чъловек Исус Христос" [33]. Тому він заперечував і Божественну природу Христа: "Богу единому бытіи, а не многим. Христос - не бог, а чъловек и ходатай перед Богом" - це його основна функція [34].
Те, що Бог єдиний, навчав Косой своїх учнів, доведено вже у Мойсеєвому вченні. (На думку Отенського, Феодосій свою проповідь єдинобожжя вичитав саме зі Старого Заповіту; при цьому православний автор спеціально зупиняється на творах, які феодосіани вважали істинними, - Книга Буття, Соломонова, Книги великих і малих пророків, з Нового Заповіту - Євангелія, Дії святих апостолів). Те, що Ісус Христос був звичайноюлюдиною, засвідчує, вважали єретики, його життєпис, де міститься чимало вигаданого, такого, що не піддається логіці. Косого, наприклад, дивувало, що Бог втілився "во чръве жънстем, и како сія достойно будетъ богу в месте такомъ кальнъм лежати и таковымъ проходом пройти" [35]. Вільнодумці наполягали на відсутності у Христа тих якостей, якими володів Бог, невідповідності версії про жертву та викуп з поняттям про Божественну всемогутність. Смерть Христа для Косого - це ще одне свідчення його людської природи, адже Христос, незважаючи на біблійне твердження про Боговтілення, жив за звичайними законами людського роду, не подолавши ні страждань, ні смерті. "Да како образ богови в чъловечестве істле, чъловекомъ живущим единако, и пребывающимъ якоже от начала, такоже по Христове пришествии тоже чъловекомъ пребывающимъ и живущим, рожающимся и умирающим? Елицы естеством здравы бываху чъловецы впадают в недуги тіи истлеваютъ различно.
Loading...

 
 

Цікаве