WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Раціоналістичні єресі в україні ХV-ХVI ст. - Реферат

Раціоналістичні єресі в україні ХV-ХVI ст. - Реферат

на півдні Русі у 1094 р. [17]. Відомо також, що євреї вже з ХI-ХII ст. намагались перекладати свої книги давньоруською мовою [18]. Історичний зв'язок єретичних рухів іудаїзантського типу ХV-ХVI ст. з єврейською думкою у Київській Русі є очевидним.
В той же час у передумовах цих рухів проглядається єретична традиція, пов'язана з богомільством. На це звертає увагу чимало дослідників. У наведеній деякими з них історії походження Схарії (або Захарія бен Аарон га-Когена) стверджується, що з'явився він у Києві разом з іншими євреями у посольстві таманського князя (в окремих джерелах Схарія - таманський князь). Але в характеристиці прибулих у Новгород євреїв немає згадок про їхній перехід у християнство або відкрите проповідування протицерковного вчення*. Зрештою, Іосиф Волоцький, а раніше - й новгородський архієпископ Геннадій відзначають передусім ученість Схарії, його неправославні погляди, зауважуючи, що він приїхав у торговельних справах.
Щодо богомілів та адептів численних антицерковних осередків, які у ХIV- ХV ст. зафіксовано в багатьох місцях південно-східної Європи, то саме їм була властива раціоналістична критика християнства, насамперед, православ'я. При цьому богомільство - вчення, котре впливало на східнослов'янський реґіон з ХII-ХIV ст. і зверталось до єврейської апокрифічної традиції. Відомо також, що у Болгарії ще у Х ст. проживали іудео-християни (віруючі, котрі прийняли християнство, однак не розірвали зв'язки з іудейством, виконували його обряди, сповідували окремі елементи вчення). За їхньою характеристикою, що міститься у зверненні болгар до папи Миколи I (IХ ст.), або у так званій Феофановій хроніці (передусім у розповідях про імператора Михайла Травла), виступає єретично-раціоналістичне вчення, побудоване на елементах дуалізму та іудейства. Як твердить хроніка, у багатьох місцях Малої Азії та Балкан у той час існували секти павликіян та іудео-християн. "Факт союзу візантійських іудео-християн з павликіянами… є важливим для з'ясування історії болгарського богомільства, для походження і характеристики єресі наших "пожидовлених" ХV ст., в котрій можна побачити віддалений зв'язок з давньою єрессю богомілів" [20].
У другій половині ХIV ст. на Балканах зафіксовано вже виразні зв'язки богомілів з іудео-християнами. Йдеться, зокрема, про групу, очолювану греком Хітонієм, яку викрила у 1336 р. у Солуні (тепер Салоніки) і засудила церква. Під час слухання справи зазначалось, що єретики поділяли погляди євреїв [21]. Та ще відомішою є діяльність ченців Лазаря і Кирила (на прізвисько Босота), які організували у болгарському Тарнові (тепер Велико-Тирнов) осередок вільнодумців, серед них були представники знаті й вищого кліру [22]. Автор житія преподобного Феодосія Тарновського (ХV ст.) так описує діяння єретиків: "…нечестивую свою изъявляти ересь, овогда убо святыя хуляще иконы, овогда же святая попираня, овогда же честный и животворящий крестъ. …Откуда дерзаете глаголати: два начала суть, едино убо благо, другое же зло? Ибо убо благое владеть еже на земли, небесное же сопротивному обладати". При цьому вказує на їхній зв'язок з "родом иудейским… дерзнуша… Божественные храмы и приносимая в нихъ жертвы безстудно хуляще" [23]. За свідченням автора житія, подібні "противні Богові діяння" чинились не лише у Болгарії, а й у Константинополі, на Афоні, у Сербії, Валахії (тепер частина Румунії), Молдавії. Щодо їхнього впливу на християнське середовище, то він був, очевидно, суттєвим: у 1360 р. у Тарнові навіть скликано церковний собор, який засудив єретиків.
Пошуки балканських коренів учення "пожидовлених" цікавили свого часу К. Радченка, П. Сирку, О. Соболевського [24]. Ф. Успенський пов'язував з ними і стригольників, називаючи їх "богомільським паростком" [25]. Ф. Ільїнський прямо виводить новгород-московських вільнодумців з єретичних рухів, які поширювались у південнослов'янських землях та Візантії, навіть ставить знак рівності між пізніми богомілами та "пожидовленими" [26]. Він бере за приклад учення російського єретика Федора Куріцина*, котрий, виконуючи дипломатичні доручення московського царя, перебував на Балканах, в Угорщині та Валахії. Куріцин мав у своєму гуртку в Москві однодумця "изъ Угорской земли", якого "Мартынкомъ зовуть" [27]. Зрештою, і у посланнях старця Артемія часів його еміґрації на Волині ("Послание ко князю"), спрямованих проти "пожидовлених" та антитринітаріїв, чітко проступає вчення богомілів. Так, за Артемієм, деякі єретики з його колишнього оточення визнають два протилежних начала, вважаючи видимий світ творінням лукавого [28].
Не випадково, з огляду на сказане, в ідеях, що виголосили "пожидовлені" у Новгороді і Москві, а також єретики Матвій Башкін та Феодосій Косой, знаходимо чимало паралелей з богомільством. Для їх учень характерне відхилення у космогонічно-природничу проблематику, її етико-філософське тлумачення, використання антицерковної арґументації та й самого духу радикально-соціального вчення.
У найрозгорнутішому вигляді ідейна система "пожидовлених" дійшла до нас у поглядах російських вільнодумців. Вони критикували інститут церкви як прислужниці антихриста (держави), заперечували поклоніння хресту та іконам, вважаючи їх ідолами, що відвертають людину від живого Бога та істинної віри. За критикою шанування ікон йшло розвінчування ідеї Боголюдськості Ісуса Христа. Будучи монотеїстами, єретики переконували, що Бог єдиний, а Трійця - результат людських вигадок. Тому заперечували саме ті предмети культу, які засвідчували християнський політеїзм. Однак вчення Христа, передусім його етичні заповіді, що розглядалися як пряме продовження Мойсеєвого десятислів'я, не відкидали (активно використовуючи його в критиці морального занепаду кліру) і навіть дотримувалися євхаристії, яку розуміли символічно.
Отже, вчення "пожидовлених" - це, насамперед, суттєве відхилення від православно-церковної норми. Однак воно не було уповні антихристиянським. Так, незважаючи на особливе вшанування Старого Заповіту, єретики вважали Новий Заповіт потрібним у практичному житті особи, намагались примирити приписи першого і другого. Заперечуючи богонатхненність писань отців церкви, водночас звертались до Іоанна Златоуста, Василя Великого та деяких інших християнських авторитетів. Це "дає цілковите право вважати єресь "пожидовлених" однією з християнських хиб, що містила чимало спільного з явищами подібного роду… як на Сході, так і на Заході,.. несучи у собі зародки майбутнього розумового і релігійно-морального прогресу" [29].
Таким чином, релігійніпогляди "пожидовлених" увібрали в себе богомільську ідейну спадщину, були генетично пов`язані з християнським раціоналізмом, зазнали впливу арабо-єврейської перекладної літератури. В ідеї заперечення Боголюдськості Христа закладена ранньохристиянська єретична модель Арія. "Пожидовлені" не вбачали у Христі єдиносутності, рівної з Богом природи, а вчили, що Христос є Сином Божим за благодаттю як Мойсей, Давид та інші пророки. Тому не відкидали Божественного посланництва Христа. Він для них був земною істотою, котра добродійствами піднялася до того, що в неї вселився сам Бог. Христос, таким чином, подібносущий Богові-Отцю, Його найкраще творіння. Те, чого зумів досягнути Христос, може зробити й звичайна
Loading...

 
 

Цікаве