WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Раціоналістичні єресі в україні ХV-ХVI ст. - Реферат

Раціоналістичні єресі в україні ХV-ХVI ст. - Реферат

християнського раціоналізму і філософсько-ліберального напряму середньовічного іудейства, тісно пов'язаного з аверроїзмом*, а через нього - з арістотелізмом**.Типовий приклад подібного синтезу - праці вченого і богослова Мойсея Маймоніда (1135-1204), котрий застосовував принцип раціонального аналізу текстів Старого Заповіту, заперечував (після Арістотеля та Ібн Рушда) вчення про безсмертя душі й воскресіння мертвих. Натомість він висував глибоко філософську ідею вічності людського розуму, який, за Маймонідом, вважається результатом еманації універсального, тобто Божественного, розуму й водночас спирається на життєвий досвід, практичну діяльність і навіть наукові досягнення людини. Твори Маймоніда також поширювали в Україні, неодноразово перекладали і переробляли. Так, зокрема, в його "Промовах Мойсея Єгиптянина" (в українських списках відомого як "Словесниця", або "Логіка") утверджується ідеал "людини розумної", здатної не лише до науки, а й до пізнання Божественних таємниць, адже "не подлугъ жадного закону, нежели подлугъ человъчества, а можеть каждоє въры человъкъ вестися, - какже видимъ иже въ всъх върах суть" [9]. Наявність розуму до того ж робить людину не залежною від формальних перешкод, що створюють різні релігії. Тут, як бачимо, міститься у зародку ідея віротерпимості і навіть заперечення конфесійних кордонів.
Повніше ренесансні етико-філософські погляди розроблені в іншому давньоєврейському трактаті - знаменитих "Арістотелевих вратах". Це, передусім, науково-медична книга, в якій знаходимо багато відомостей про природний світ і засоби його пізнання. Та автор не обмежується цим і звертає погляд на міжлюдські відносини, пропонуючи їх конкретну модель. У ній проступає гуманістичне бачення людини - так би мовити, "людини моральної". Трактат порушує знайому вже нам проблему добра і зла (глава перша). Однак пов'язує її не з біблійними, а зі світськими категоріями, розробляючи тему не через образ Всевишнього, а самої людини (у трактаті - через образ царя Олександра Македонського). На думку автора, все, що діється у світі, чинить, передусім, сама людина ("зло не идет с небес, толику по дъйству нашему"). Отже, вибір добра і зла теж залежить від її волі. Щоб пізнати реальний світ, зробити його "добрим", людина повинна спочатку пізнати і зробити такою себе.
Проблему добра і зла пов'язано також з категоріями суспільного буття. У другій главі розглядається поведінка царя в його стосунках з народом, звичайними людьми (наприклад, слугою). Від характеру цих стосунків залежать не лише успіхи і доля царя, а, насамперед, спокій у державі - тобто, загальне "добро". У главах третій-четвертій розглядається можлива ситуація, коли підлеглим доведеться наставляти царя на гідні вчинки. Запропоновано своєрідний універсальний засіб гармонійних стосунків між царем і народом, а, по суті, суспільних відносин. На початку четвертої глави цей "засіб" сформульовано у категорію "самовладного розуму", яка виступає своєрідним синонімом Божественної мудрості й духовної свободи людини. Звертаючись до царя, автор пише: "Александръ, чти книгу сію многажды, зъло велми… занеже вложилъ єсми в ню премудрость философии и поставих ти исполнениє человъческоє, что єсть ум, и как призван в тело сіє тлиємоє, і благодарил (Бог) ум рабы свои, достойно чим же приближают ся к нему… ведай, иже преже сего сотворил Бог самовласть духовную, и наполнейшую, напреподобнейшую, и вообразовал в ню все єство, и нарек єя ум. И тоє же ся самости создал самовластную подданную своєю во плоть чювственну… И постави ум на месте навышшем и начестнейшем - он же глава, да аще приключит ся пагуба души, погибнетъ разумъ и плоть, исполнениєм душевным исполнит ся ум и плоть до времени Богом суженого" [10].
Саме поняття "самовладного розуму" постане у релігійно-філософській дискусії, що наприкінці ХV - у першій половині ХVI ст. розгорнеться між "пожидовленими" і православними полемістами у Росії та Великому князівстві Литовському. На початку ХVI ст. до неї звернувся анонімний автор твору (його О. Клібанов теж відносить до літературного корпусу "пожидовлених") "Написание о грамоте": "…якоже бог создал и благословил человека, животна, плодна, словесна, разумна, смертна, ума и художества приятна, праведна, безгрешна. И потом дал ему самовластна ума… рекше: волное произволение хотения и [к] добродетели или к злобе, путь откровения изяшьству и невежествию" [11]. У ХVI ст. категорія "самовладного розуму" стала головною в ученні Феодосія Косого і червоною ниткою пройшла через інші єретично-раціоналістичні вчення ХVI- ХVII ст.
Цікаво відзначити: і власне релігійні погляди, що зафіксовані у "пожидовлених" на теренах Російської держави, також виявлені значно раніше. Так, у Києво-Печерському Патерику міститься легенда про ченця Никиту Затворника (слово № 26), який відмовлявся молитися, натомість проводив свій час у читанні і науках. "Не можаше же никто же истязатися с ним книгами Ветъхаго Закона, весть бо изоустъ умъаше: Бытіе, и Исход, Левгыты, Числа, Судіи, Царства и вся Пророчъства по чину, и вся книгы Жидовъскыа свъдате добръ. Еуаггеліа же и Апостола… николи же въсхотъ видъти, ни слышати, ни почитати, ни иному дасть бесъдовати в себъ" [12].
Никита, як стверджують деякі документи, народився у Києві і до свого вступу у монастир спілкувався з місцевими євреями. Описана у Патерику зміна з Никитою сталася у монастирі за часів ігуменства Нікона, тобто у 1078-1088 роках. Від цього періоду зафіксовано вже низку відомостей про євреїв у Києві. Їхня поява тут пов'язана з кількома міґраційними потоками. Перший - через Візантію. Тут вже у VII ст. спостерігається посилення інтересу до єврейських книг, і чимало місцевих євреїв переходять у християнство (насамперед, внаслідок прийняття спеціальних щодо цього урядових законів). Другий потік завдячує пожвавленню торговельних стосунків Русі з Хазарією, куди у VII-VIII ст. з Візантії переселяється багато євреїв, котрі втікають від насильницької християнізації. Тут утворюється Хазарське царство, що сягає деяких районів Причорномор'я й Таврії. Саме звідси приходили євреї до київського князя Володимира Святого [13]; цей факт отримав відгомін у відомій легенді про вибір князем православної віри. У 1096 р. євреї мали свою вулицю у Києві [14].
З розповідей про Феодосія Печерського (ігумен Києво-Печерського монастиря, 1057-1074), також вміщених у Патерику, дізнаємось, що він виходив з обителі у місто для проведення дискусій ("прений") з іудеями. Никита, за деякими припущеннями, навіть відвідував таємні єврейські зібрання; до нього у монастир неодноразово приходив учений єврей. І. Малишевський робить доречне спостереження: у наведеному уривку про Hикиту Затворника перераховано основні книги Старого Заповіту, а повне зібрання біблійних книг вдавній Русі до ХV ст. ще не було відоме [15]. "Знімаючи легендарний відтінок оповідання, отримуємо простий і цілком можливий факт, що Никита пізнав і вивчив ці книги від того іудея ("спокусника") або іудействуючого християнина, котрий ходив до нього і вчив його у затворі. Що іудеї хазаро-таврійські мали списки біблійних книг і в Х, і ХI ст., це позитивно доведено…" [16]. У Ватіканській бібліотеці віддавна знаходиться список єврейського коментаря на П'ятикнижжя, написаного
Loading...

 
 

Цікаве