WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Лютеранство і кальвінізм першої половини ХХ ст. формування української протестантської церкви (пошукова робота) - Реферат

Лютеранство і кальвінізм першої половини ХХ ст. формування української протестантської церкви (пошукова робота) - Реферат

на Волині певний період очолював місцеві пластунські осередки. Українські кальвіністи намагались не бути осторонь й політичних кампаній у Західній Україні. Зокрема, кампанії засудження колонізаторської політики польського уряду, денаціоналізації українського населення.
І все-таки свою головну роль у національних процесах Союз українських євангельсько-реформованих громад, за давньою протестантською традицією в Україні, вбачав у громадсько-культурній діяльності. Одним з важливих завдань його позакультової практики була підтримка організацій, що займалися освітянською справою, піднесенням політичної, економічної, духовної культури населення Західної України, його національної свідомості. Найактивніше співпрацювали реформати з Товариством "Просвіта". Йдеться про безпосередню участь (а також і членство) протестантів у діяльності Товариства: у роботі читалень, де вони виступали з лекціями релігійного і соціально-етичного змісту, із виставами, хоровим співом, у художній самодіяльності та народній творчості - виставках, концертах, у багатьох акціях Товариства. Щодо підтримки "Відродження", то вона відбувалася, передусім, у формі участі в антиалкогольних, передплатних, миротворчих, філантропічних та інших кампаніях. Майже в кожному номері "Віри і Науки", "Сіяча" , "Української Реформації" викладали програму здорового способу життя, вміщували заклики проти вживання алкоголю і тютюну. На думку видавців, протестанти повинні, передусім, самі показувати приклади такого життя і заохочувати до нього інших. Так, у статті пастора В.Боровського підкреслено необхідність "позбутися звичаїв - уряджування різних урочистостей як "храму", весілля, хрестин, похоронів і подібного з дикою пиятикою і гульнею. Це вже зовсім не пасує не тільки правдивому християнинові, але й культурній людині. Кожного правдивого українського протестанта-євангелика має характеризувати найперше цілковита відмова від уживання п'янких напоїв і нікотину"40. На сторінках часописів систематично друкували прізвища віруючих, які кинули курити. Повідомляли навіть про цілі громади, де ніхто з членів не курить і не вживає алкоголю.
Кальвіністи підтримали "Рідну школу" у боротьбі за впровадження української мови в освітньо-виховний процес, збереження існуючої мережі українських шкіл у Галичині та її розширення на теренах Волині. Учасники реформатського руху перераховували кошти на проведення свят рідної мови, відзначення пам'ятних дат, ювілеїв діячівкультури, спорудження пам'ятників, видання художніх творів українською мовою для народних і дитячих бібліотек. На сторінках кальвіністських часописів читаємо постійні звернення до віруючих допомогти у виданні та розповсюдженні біблійної літератури (наприклад, Біблії у перекладі І.Огієнка), підручників, словників, а також наукової літератури. Так, коштами СУЄР і за допомогою українських кальвіністських церков у діаспорі побачила світ (вийшла у друкарні НТШ) праця М.Грушевського "З історії релігійної думки на Україні".
Цікаво, що і деякі громадські, культурні, наукові діячі з симпатією ставилися до кальвіністського руху. Достатньо згадати українського літератора, вченого, педагога Антона Крушельницького, котрий за часів свого директорства у Коломийській єврейській гімназії (початок 30-х років) підтримував приятельські стосунки з пасторами В.Федівим, В.Боровським та В.Кузівим. Крушельницький допомагав протестантам у налагодженні роботи Української євангельської школи ім.Грушевського, а також вміщував на шпальтах "Віри і Науки" статті зі своїми поглядами на освіту, моральне виховання української молоді.
Отже, кальвіністський рух у Західній Україні поступово набував виразніших національних рис. У середині 30-х років членами церков переважно були українці, вся усна і друкована пропаґанда, проповідь і культ велися тільки рідною мовою. (Одна із статей у часописі "Віра і Наука" так і називалась - "Через реформацію українізація"). Кальвіністи розгорнули кампанію серед інших протестантських течій за перехід на українську мову, прилучення всього протестантського руху в Західній, а згодом в усій Україні, до національних традицій, "щоби зміст духовних вартостей прибрати в самоцвіти української культури". Свою ідейну програму СУЄР офіційно визначив як таку, що повинна "сполучити в одну світоглядову синтезу євангельсько-реформовану (кальвіністичну) науку із... духом українського релігійно-культурного відродження" і будуватися "на базі національного принципу"41. При цьому навіть віросповідні ідеали керівництво Союзу визначило вторинними після національних. Цю позицію чітко сформулював пастор П.Крат, який, виголошуючи принципи свободи совісті, уточнив: "... спершу українська справа, тобто оборона життєвих інтересів західних українців під польською владою, тоді відокремлення Церкви від держави"42.
Подібна позиція стала чи не найголовнішою причиною переслідувань польською владою, а з 1939 р. - НКВС, що їх з середини 30-х років почали зазнавати українські кальвіністи та лютерани. Деяких членів церкви неодноразово заарештовували, ув'язнювали (у тому числі до концтабору Береза Картузька). Під час чергового арешту польською поліцією, повідомляв часопис "Віра і Наука", "арештованим закидувано, що на євангельських богослужіннях співано національний гімн "Ще не вмерла Україна", що вони під видом церкви ведуть протидержавну, націоналістичну роботу..."43. Чимало діячів церкви вислано до Сибіру, закатовано у тюрмах чи таборах ГУЛАГу. У 1939-1944 роках більшість реформатів еміґрувала, а ті, що залишилися, змушені були перейти в інші, насамперед, пізньопротестантські течії, яким внаслідок політичного індиферентизму вдалося зберегти частину своїх громад.
Таким чином, зміст і спрямованість ідейної програми кальвіністського руху, участь у загальних політичних і культурних процесах засвідчує його національний характер. У Західній Україні 20-30-ті роки ХХ ст.можна вважати періодом спроби формування української протестантської церкви. Однак цей процес не отримав остаточного завершення: кальвіністські громади опинилися перед загрозою фізичного знищення. Відбулося своєрідне повторення ситуації середини XVII ст.
Сьогодні кальвінізм посідає основні позиції в українській протестантській еміґрації, має чимало церков, декілька центрів, що діють у США, Канаді, Арґентині, Австралії, європейських країнах. Найбільший з центрів - Українське євангельське об'єднання у Північній Америці, з яким співпрацюють баптисти, євангельські християни, п'ятидесятники.
Але і в Україні традиції кальвінізму не втрачені. Вони зберігаються у діяльності реформатських громад, що існують на Закарпатті.
Loading...

 
 

Цікаве