WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Лютеранство і кальвінізм першої половини ХХ ст. формування української протестантської церкви (пошукова робота) - Реферат

Лютеранство і кальвінізм першої половини ХХ ст. формування української протестантської церкви (пошукова робота) - Реферат


Науковий реферат
Лютеранство і кальвінізм першої половини ХХ ст. формування української протестантської церкви
Історія протестантизму в Україні в ХХ столітті позначена повним пануванням пізніх течій. Натомість більшість країн Європи, яким вдалося зберегти прихильність конфесії, продовжують надавати перевагу її раннім, так би мовити, класичним течіям - лютеранству, кальвінізму (реформатству, пресвітеріанству, конґреґаціоналізму), англіканству. І хоча у цих країнах деякі пізньопротестантські церкви посідають чільне місце, ранні залишаються респектабельнішими, "статусними", зв'язаними не тільки з громадськими, культурно-просвітніми, а й політичними і державними інституціями.
Там, де протестантизм продовжує існувати за умов утисків, поле функціонування його ранніх течій, орієнтованих на правлячі структури, різко звужується. Тому активізуються пізні, церковного чи сектантського типу течії, мобільні, здатні до конспіративної діяльності та гнучкої адаптації стосовно політичних змін, постійної внутрішньої трансформації. Зовнішній тиск призводить до того, що громади стають згуртованішими, активнішими, чисельнішими, часто вдаються до фанатизму як вимушеної реакції на переслідування. Йдеться, загалом, про одну із закономірностей в еволюції будь-якої релігії.
Історія протестантизму в Україні у першій третині ХХ ст. знає, натомість, один, на перший погляд, несподіваний поворот. Йдеться про спробу повернення на її терени ранніх протестантських течій - лютеранства і кальвінізму, сліди яких загубилися тут ще на початку ХVIII ст. Щоправда, така спроба могла здійснитися тепер лише у Західній Україні. І не тільки через відому ситуацію, в якій опинилися віруючі у Радянській Україні.
Повернення лютеранства і кальвінізму пов'язане, насамперед, з процесами, що відбувались у 20-30-х роках ХХ ст. Події Першої світової війни*, революційний спалах у Росії та Європі, розвиток у Західній Україні національно-визвольного руху й активізація національно-культурної діяльності численних громадських, кооперативних, освітніх, наукових організацій - все це зумовило загальне політичне й духовне піднесення українського населення реґіону, а також урізноманітнення його релігійного життя. Незважаючи на державний статус римсько-католицької церкви, інші християнські церкви та осередки у Західній Україні не втратили юридичних прав і після польської окупації зберігали можливості для своєї діяльності. Це стосується, насамперед, греко-католицької церкви у Галичині та православної на Волині. Щодо протестантських громад, то вони до середини 30-х років, коли почалися відкриті репресії влади проти "сектантів" та "євангеликів", мали тут статус "терпимих". Цього було цілком достатньо для наводнення Західної України зарубіжними протестантськими проповідниками, діяльності філій та місій різних центрів. У 20-х роках активізувалося життя й у німецько-польських осередках, що також мали вплив на місцеве населення. Та основну роль у поширенні ранньопротестантських громад з початком 20-х років почали виконувати українські еміґрантські церкви. Зокрема кальвіністи, яким у США і Канаді вдалося сформувати у цей період розгалужене об'єднання, активно підтримане американськими пресвітеріанськими церквами і спорідненими організаціями у Європі (передусім, у Швейцарії, Голландії, Польщі). Внаслідок їхніх спільних зусиль ідея відновлення давніх традицій лютеранства й реформатства у Західній Україні отримала солідну основу для практичної реалізації.
Певну підготовчу діяльність проводили вже існуючі німецько-польські ранньопротестантські осередки, мережа яких охоплювала майже всю Західну Україну. Останню умовно поділяли на декілька районів, що були сферами впливу конкретних релігійних об'єднань чи союзів. Ті з них, які створювалися за умов польського панування, контролювали, переважно, північні реґіони - Люблінщину, Підляшшя, Західну Білорусь, Віленщину, Волинь. Лютеранські й кальвіністські організації, які виникли ще за часів Австро-Угорщини, мали найміцніші осередки у Краківському, Львівському, Станіславському, Тернопільському воєводствах, а також на Буковині і в Закарпатті. Громади складалися здебільшого з німців, однак у них перебувало чимало поляків, чехів, угорців, словаків, голландців, французів, австрійців. І хоча зустрічаємо відомості про існування осередків й у сільській місцевості (переважно у колоніях та фермерських господарствах), більшість лютеран і кальвіністів-неукраїнців мешкала у містах. Це були ремісники, крамарі, торговці, міщани, робітники дрібних підприємств, представники чиновництва та інтеліґенції (лікарі, вчителі, адвокати та ін.).
Нас зацікавили ці релігійні структури з декількох причин. По-перше, вони існували в українських землях і мали певний вплив на їх економічний і культурний розвиток. По-друге, у цих громадах перебувало чимало українців. По-третє, вони підготували ґрунт для утворення українських лютеранських і кальвіністських громад, отже, також вписали сторінку в історію конфесії першої третини ХХ ст.
Таким чином, звернімося передусім до неукраїнських ранньопротестантських церков.
Лютерани з початку ХХ ст. і до 1939 р. мали декілька організацій. На півночі панувала Варшавська євангельсько-ауґсбурзька консисторія (від лат. - зібрання)* та Віленська євангельсько-ауґсбурзька консисторія. Переважна більшість їх громад існувала в Польщі й Західній Білорусі. Та численні осередки зустрічаємо і в українських етнічних землях. У Холмі лютеранська німецька громада (існувала з 1875 р.) наприкінці 20-х років налічувала 11 тис. членів; Венгрові (з 1650 р.) - 1,5 тис., мала будинок для літніх людей; Луцьку (з 1899 р.) - 3 тис.; Бресті (з 1563 р.) - 5650 осіб; Рожицях (з 1862 р.) - 16 тис.; Рівному (з 1902 р.) - 3500, будинок для літніх людей; Дубні (з 1902 р.) - 2794; Тищині (з 1888 р.) - 1930; Володимирі-Волинському (з 1891 р.) - 2525; Ковелі (з 1918 р.) - 311 осіб. Щодо Закарпаття, то вдалося знайти дані лише по Пряшівській єпархії: тут на початку ХХ ст. проживало 113816 лютеран і 148936 кальвіністів1.
У галицько-буковинському реґіоні німці-лютерани не мали окремої організації, а діяли разом з кальвіністами у Союзі церков євангельсько-ауґсбурзького і гельвецького* визнання.
Кальвіністи на початку ХХ ст. налічували декілька об'єднань. Їх громади зустрічаються у Західній Україні. Це - Євангельсько-реформатське об'єднання з осідком у Вільні. Воно мало чотири малочисельні громади на Волині (у Луцьку, Михайлівцях, Озерянах, Купейсівцях), які складалися з міщан2. Певна кількість громад, переважно у Галичині, належала Євангельсько-реформованій церкві у Республіці Польській (з консисторією у Варшаві), що об'єднувала
Loading...

 
 

Цікаве