WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Пізній протестантизм (адвентизм, п’ятидесятництво, єговізм) (пошукова робота) - Реферат

Пізній протестантизм (адвентизм, п’ятидесятництво, єговізм) (пошукова робота) - Реферат

деяких місцях (як, напр., у с. Кассель, Одеськ. окр.) виступає з вимогою не звільняти адвентистів-бідняків від податків, оскільки вони все одно викидають свої гроші на вітер. Партійним працівникам дуже тяжко утримувати населення від таких виступів та переконувати, що з адвентистами потрібно боротися іншими методами" [7].
Однак, незважаючи на "боротьбу", кількість адвентистів до 1929 р., тобто до "найрішучіших дій" уряду щодо церкви, збільшувалася. У 1924 р. офіційна статистика налічує 11500 адвентистів у СРСР, 1925 р.- 12282, 1928 р.- 13404. Причому, йдеться тільки про членів громад. Якщо ж рахувати "по два дорослих адвентиста на сім'ю і визначати середній склад сім'ї у 5-6 чоловік, ми отримаємо загальну кількість осіб, на яких поширюється вплив адвентистських громад, у 40000 чоловік" [8]. В одному із джерел зустрічаємо і дані по Україні: тут 1928 року нараховувалося 5073 члена громад АСД, серед яких більшість "крамарі, ремісники, робітники" [9].
На початку 20-х років утворилося Всесоюзне об'єднання АСД, яке очолили Г.Лебсак, Г.Цират, Б.Шмідт. Воно налічувало 605 громад і до 1929 р. встигло провести шість з'їздів. У 1924 р. (на п'ятому Всесоюзному з'їзді) у середовищі АСД відбувся розкол. Частина віруючих, незадоволених тактикою загравань свого керівництва з радянською владою та позитивним вирішенням питання військової служби, оголосила створення реформістської течії. Об'єднання адвентистів-реформістів - Російське поле адвентистів сьомого дня реформаційного руху - на чолі з Г.Оствальдом створюється у 1929 р. і відразу починає діяти як підпільна релігійна організація. З 1936 р. Російське поле перейменовується у Всеросійський уніон адвентистів-реформістів, керівництво якого переходить до В.Шелкова і П.Манжури.
У 1925 р. розпочало діяльність Всеукраїнське об'єднання АСД за головуванням Г.Лебсака, І.Львова, О.Недоби. Крім вирішення загальновіросповідних та організаційних проблем, метою його було створення біблійного інституту АСД у Києві, короткострокових біблійних курсів у різних містах України, видання адвентистської літератури, розповсюдження українських Біблій і збірників духовних пісень українською мовою. Однак реалізувати задумане члени об'єднання не встигли.
Церква АСД в Україні дотримувалася основних засад загального адвентистського вчення, які оприлюднила на сторінках журналу "Благовестник" - органу Всеукраїнського об'єднання. Крім класичних протестантських (віра в Бога-Творця, Христа-Спасителя, у досягнення благодаті через діяння Святого Духа, у Біблію - єдине джерело життя і вчення, у десять заповідей, у водне хрещення через занурення) кредо АСД містить особливі елементи. Це - сповідування суботи; очікування другого пришестя, що "буде особистісне, видиме і дійсне. Однак ми не визначаємо часу цієї події"; впровадження десятини, якою підтримується справа Євангелія; "як послідовники Христа, ми не наслідуємо світ у гонитві за модою, світськими розвагами... наша мета: сповіщати нинішньому поколінню й усьому світові Вічне Євангеліє або благу вістку про спасіння"; "ми проти будь-яких алкогольних напоїв, китайського чаю, кави та ін. Крім цього, ми оминаємо нечисту їжу"; "пророки відкривають світові плани Божі й показують нам, де ми знаходимось у світовій історії" [10].
Дотримувались адвентисти України й загальнопротестантського культу. Обряд хрещення у громадах АСД не відрізняється від баптистського, як і обряд євхаристії, під час якого адвентисти також вдаються до омовіння ніг. Субота у їхніх громадах часто використовується для спеціальних богослужінь - так званих суботніх бесід, під час яких вони ознайомлюють з своїм ученням не тільки віруючих, а й невіруючих.
Адвентизм був поширеним і в Західній Україні. Перша громада АСД виникла 1890 року під Луцьком. Її членами стали німецькі поселенці, а керівником - К.Рейвен, еміґрант з Таврійської губернії, котрий побував у Америці і повернувся послідовником ідеї швидкого пришестя Христа. Два члени цієї громади, працівники столярного цеху К.Фендель та Й.Шледзинський, у 1896 р. приїхали у Лодзь, де заснували новий осередок. Згодом туди переселилася група німецьких колоністів з Південної та Центральної України, утворивши на теренах Польщі адвентистський центр. При ньому на початку XX ст. відкрилися біблійна школа і місія для Західної України. Очолили центр колишній одесит Д.Гайде та адвентист із Житомира Ф.Ремферд. У 1906 р. була організована громада у Варшаві на чолі із Г.Шміцом, яка також виконувала велику роль у поширенні адвентизму в Західній Україні. У перше десятиліття XX ст. до реґіону прибуло чимало зарубіжних місіонерів, переважно із Швейцарії, Німеччини, Північної Америки. Завдяки зусиллям місіонера Ю.Петера у 1901 р. виникла адвентистська громада у Бєльську на чолі з Павлом Недобою. З іменем останнього пов'язують появу громад у Галичині. У 1922 р. адвентисти об'єднуються у Союз АСД в Польщі, що ввійшов до Східноєвропейського дивізіону. Союз розподілявся на вісім полів. Серед них - Сланське з осідком у Луцьку, Східне - у Гродно, Південне - у Львові. В українських етнічних землях основними місцями поширення громад АСД були повіти Підляський (три населених пункти), Брестський (один), Дубенський (чотири), Львівський (один), Луцький (вісім), Пінський (чотири), Перемиський (один), Сарненський (один), Сокальський (один), Слонімський (три) [11]. У Бєльську 1926 року відкрилася біблійна школа, яка готувала проповідницькі кадри для східних теренів Польщі.
У Варшаві й Лодзі Союз відкриває свої видавництва, що, крім загальної біблійної та віросповідної літератури (насамперед, численних творів Олени Уайт; вони, як і Біблія, вважаються обов'язковим джерелом пошуку Божественної істини), випускали журнали "Слуга зборів", "Знамення часу", "Світло для просвітництва" німецькою, польською та російською мовами. У Львові на кошти Союзу видавали україномовний часопис "Знаки часу" (виходив у 1927-1933 роках за редаґуванням А.Мащака). Поширювалась українською мовою і література зарубіжних адвентистських центрів, наприклад, річник "Збори для місій", що видавали у 20-30 роках у Канаді. Важливу роль у розповсюдженні адвентистської літератури серед слов'янського, у тому числі українського, населення виконували й громади, які діяли в цей період у Закарпатській Україні, де у Тячівському та Рахівському повітах мали розгалужений осередок АСД.
У Західній Україні було також чимало громад, що не увійшли до Союзу адвентистів сьомого дня в Польщі. Такі осередки існували у Дрогобичі, Бориславі, Станіславі, Коломиї, Горохові, Ковелі, Володимирі-Волинському, Рівному. Певне поширення на Буковині, Станіславщині, Львівщині мало також вчення адвентистів-реформістів. У Золочеві 1935 року була створена адвентистська секта християн сьомого дня. Вона не визнавала пророків і пророчиць, священною книгою вважала тільки НовийЗаповіт.
Визначити загальну кількість адвентистів у Західній Україні дуже складно. Хоча більшість прихильників течії перебувала у Галичині, на Буковині та Закарпатті, збереглися відомості тільки про ті церкви АСД, котрі діяли на Волині. Тут, за православною статистикою, у 1932 р.
Loading...

 
 

Цікаве