WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Пізній протестантизм (адвентизм, п’ятидесятництво, єговізм) (пошукова робота) - Реферат

Пізній протестантизм (адвентизм, п’ятидесятництво, єговізм) (пошукова робота) - Реферат

поверненні свого внеску: в різних формах матеріальної допомоги від громади, у поліпшенні умов задоволення його релігійних потреб, навчанні дітей у суботній школі тощо. В цьому своєрідному соціальному страхуванні є певний сенс заповіді та її привабливість для віруючих. Так здійснюється глибинний зв'язок релігійної ідеї з конкретною життєвою практикою особи, що властиво протестантизмові.
І ще один, чи не найспецифічніший елемент адвентистського вчення - санітарна реформа. Це своєрідний кодекс правил з охорони здоров'я, згідно з яким, віруючому забороняється вживати свинину (що вважають "нечистою" їжею), каву, спиртні напої, курити. Рекомендується вести здоровий спосіб життя, займатися фізичними вправами, уважно стежити за своїм здоров'ям і піклуватись про здоров'я інших членів суспільства. На думку Уайт, кожна людина має надану їй Богом життєву силу, якої вона може позбутися при недотриманні цих вимог. (Саме тому, до речі, у діяльності світового адвентизму чільне місце посідає медико-профілактична та лікувальна практика; церкви АСД фінансують лікарні, клініки, санаторії; чимало прихильників течії мають середню і вищу медичну освіту). В теологічному плані санітарна реформа ґрунтується на розумінні тіла людського як Божого храму, а земного життя - як стану постійної готовності до другого пришестя. Це вимагає від віруючого щоденного прагнення до моральної та фізичної досконалості. Отже, догмат виступає і як моральне вчення: віруючий прагне вести такий спосіб життя, який сприятиме духовній чистоті, "щоб тіло і душу в усій цілісності зберегти без пороку до пришестя Христа" [1].
Ориґінальністю вирізняється організаційна структура адвентизму. Згідно із "Засадами внутрішньої будови Церкви АСД", група громад, створених на невеликій території (наприклад, в області), називається полем. Поля у межах великих реґіонів (країни) складають уніони. Уніони, поширені на весь континент або його частину, об'єднуються у дивізіони. Сучасна церква АСД має три дивізіони : Європейський, Американський, Азіатський. До 1907 р. громади АСД в усій Росії входили у Німецький, потім - Східноєвропейський уніон. Від 1908 р. вони отримали самостійність в межах Російського уніону. Сьогодні церква АСД в Україні є окремим уніоном Європейського дивізіону.
В Україні діють дві адвентистські течії. Найчисельніша - адвентисти сьомого дня, об'єднані у релігійну структуру церковного типу, значно менше адвентистів-реформістів.
Започаткування АСД в Україні пов'язане з діяльністю європейських центрів течії, насамперед у Гамбурзі. Тут в останній чверті XIX ст. було створено Міжнародне трактатне товариство, що розповсюджувало адвентистську літературу, а також біблійна школа, де готували місіонерів для роботи у Східній Європі. Загалом, відомостей про початкову діяльність АСД в Україні небагато. Основна причина цього - в особливій близькості течії до зарубіжних центрів. Якщо баптизм, котрий значною мірою вийшов із штундизму, поступово виокремився в Україні у самостійну, з потенціалом національного самовизначення протестантську гілку, то адвентизм ще довго залишався "німецькою вірою", хоч і об'єднував у своїх громадах щороку все більше українців, росіян, поляків. Адвентизм почав формувати свою релігійну структуру в Україні, коли тут вже домінував баптизм, який місіонерством та пропаґандою, кількістю віруючих і церковними ресурсами повністю випереджав інші пізньопротестантські течії.
В Україні перші групи АСД з'явилися у місцях найбільшого зосередження німецьких колоній. У Таврійську губернію у 1886 р. приїхав Луї Конраді (з 1910 р. - голова Європейського дивізіону Генеральної конференції адвентистів сьомого дня). Він "знайшов" тут близько 30 німців-протестантів, котрі сповідували суботній день (увірували після ознайомлення з адвентистською літературою, що надходила в Україну зі США). У 1886 р. Конраді став пресвітером першої громади АСД у колонії Бердубулат (тепер с. Привольне). Дияконом громади обрано П.Перка. Цього ж року обоє потрапили до в'язниці за "розповсюдження єресі іудействуючих". Після відбуття покарання адвентистські місіонери розгорнули ще активнішу діяльність. Упродовж трьох років виникли громади у Таврійській, Херсонській, Київській, Полтавській губерніях, на Волині, Кубані та Донеччині. Адвентистська проповідь мала вплив і на місцеве населення. Її есхатологічний зміст привернув увагу насамперед міщан, ремісників, а також бідноти, робітників, дещо менше - селян.
Про збільшення кількості прихильників адвентизму свідчать цифри. (Щоправда, вони стосуються всієї Росії; окремо по Україні підрахунків не проводили). Згідно з ними, у 1896 р. у Росії налічувалось 779 адвентистів, у 1906 - 2261, у 1911 - 4 тис. [2]. Це були переважно колишні баптисти, штундисти, православні. У 1911 р. у громадах АСД працювало 58 пресвітерів (13 - з корінних жителів) [3]. Під час Першої світової війни зростання кількості адвентистів дещо призупинилось* у зв'язку з посиленням репресій, особливо через зв'язки течії з німецькими зарубіжними осередками. Налякані діями уряду, лідери адвентизму публічно висловлювали свої патріотичні почуття, лояльність до державної влади і навіть готовність до участі у війні. Голова церкви АСД у Росії, пресвітер Київської громади Г.Лебсак писав: "Одразу ж після оголошення війни Німеччиною та Австрією київські адвентисти 7-го дня передали через губернатора його Імператорської Величності свої вірнопідданські почуття... Адвентисти також брали участь у пожертвуванні білизни для поранених і досі займаються безкоштовним пошиттям білизни для Червоного Хреста... З міста Києва і губернії знаходяться на театрі воєнних дій близько 25-30 братів. Деякі з них потрапили до санітарних загонів, деякі до телеграфних частин, а решта... бере участь у боях" [5].
Буржуазну революцію адвентисти сприйняли позитивно, очікуючи від неї, насамперед, розв'язання питання свободи совісті. "Здійснилася знаменна подія... Деспотизм старої влади герметично закривав усі щілини, через які міг проникнути промінь світла у темряву. Сьогодні він волею Всевишнього сам похований... Божі вісники... Можете бути вільними!" [6]. Однак подальші політичні події, прихід до влади більшовиків принесли нові розчарування.
З одного боку, адвентисти були незаможними, а в селі - на відміну від меннонітів - безземельними, отже, не вписувались у категорію класового ворога. З іншого, це були "сектанти", отже (згадаймо стилістику партійних постанов), "прихильники світового імперіалізму". Добре проглядається подібний "подвійний стандарт" у ставленні влади до протестантів хоча б у такій цитаті: "У деяких селах Одеського округу значна частина адвентистів живе у жалюгідних землянках... У с. Гальбштадті (Мелітопольського округу), с. Великокняжому (Армавірськ. окр.) й інших місцях... адвентисти переважно бідняки, ремісники і середняки. Щодо бідняків-адвентистів місцеві радянські й партійні працівники часто потрапляють у складніобставини. Звільнені від податків, користуючись різними пільгами, вони, тобто бідняки-адвентисти, дозволяють своїм вождям обдирати їх, сплачуючи в общинну касу десятину... Трудяще населення в
Loading...

 
 

Цікаве