WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Пізній протестантизм (баптизм і євангельське християнство) (пошукова робота) - Реферат

Пізній протестантизм (баптизм і євангельське християнство) (пошукова робота) - Реферат

професії. Головну ідейну роль при цьому виконувала висхідна релігійна мотивація праці, за якою будь-яку трудову діяльність оголошували священною, потрібною Богові, а її успіхи засвідчували ревність віруючого у виконанні Божих заповітів.
Беручи до уваги цю, властиву протестантизмові, характеристику, німецький соціолог Макс Вебер розробив концепцію, згідно з якою, успіхи капіталізму безпосередньо пов'язані з розвитком конфесії, передусім кальвінізму. Вчений відзначав особливе підприємництво, націленість на високий матеріальний статус, першість в економічному змаганні, властиві багатьом протестантам у Європі та Америці, вбачаючи у цьому ідейне підґрунтя "духу капіталізму". Соціальна і культурна історія України, натомість, не сприяла становленню вітчизняних протестантських осередків, здатних відігравати суттєву роль у її економічному розвитку. Не випадково з їхнього кола вийшло, по суті, тільки декілька великих землевласників (брати Мазаєви, котрі, однак, досягли успіху ще до свого переходу від молоканства у баптизм, родина Мамонтових). Православне ж середовище і в Україні, і в Росії дало цілу плеяду сільськогосподарських, промислових, торговельних маґнатів - основних суб'єктів розвитку капіталізму на зламі ХIХ-ХХ ст. Особливо багато підприємців вийшло із старообрядництва та молоканства.
"Комунарна" діяльність євангельських християн, баптистів, меннонітів, адвентистів у 20-х роках лише зовні відповідала ідейним проголошенням більшовизму і стала ще однією вагомою причиною їх переслідувань. Після виходу декретів Раднаркому"Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" (1918) та "Про звільнення від військового обов'язку за релігійними переконаннями" (1919), протестанти мали чергову надію на розв'язання питання свободи совісті. Однак документи діяли недовго - 1 березня 1929 року видано циркуляр ВЦРПС (№53) "Про посилення антирелігійної пропаґанди", в якому вказувалось на "необхідність посилення ідейної боротьби з релігійним світоглядом", зокрема, з "розвитком баптизму, вченням євангелістів… У теперішній момент церква і різні релігійні секти служать прикриттям для антирадянської роботи куркульських і капіталістичних елементів у країні та для міжнародної буржуазії" [29]. Останню крапку у відносинах між державою і церквою поставила постанова "Про релігійні об'єднання", прийнята ВЦВК РРФСР у квітні і підтверджена зміною статті 4-ої Конституції РРФСР у травні 1929 року. Згідно з нею, діяльність церков обмежувалась задоволенням релігійних потреб віруючих у молитовних будинках (тобто культом). Місіонерство і релігійну пропаґанду забороняли. Пресвітери і проповідники могли діяти тільки у культових спорудах і помешканнях віруючих. Забороняли матеріальну допомогу єдиновірцям, створення громадських кас, кооперативів, виробничих артілей і комун, проведеннязборів для дітей, юнацтва, жінок. Не можна було мати біблійні, літературні, рукодільні, трудові та інші товариства, гуртки, групи. Проповідь Слова Божого за межами церкви і прилучення до громади осіб інших сповідань або із середовища невіруючих визнавали злочином перед законом.
Оскільки власне культ у протестантизмі був лише одним із елементів різноманітної діяльності громад, значно поступаючись їх місіонерській та пропаґандистській, культурно-освітній і філантропічній практиці, то, безумовно, майже все життя баптистів, євангельських християн, меннонітів було "злочином". Не випадково у 1928-1929 роках більшість громад припинила існування. Найжорстокіших репресій зазнає протестантизм саме в Україні.
Подібна доля спіткала і господарську ініціативу протестантських громад, "комунарство" яких більшовицька пропаґанда спочатку використовувала як приклад в агітаційних кампаніях за колгоспний рух, подаючи релігійні комуни як взірці колективної комуністичної праці. При Народному комісаріаті землеволодіння у 1921 р. була навіть створена комісія (Оргкомсек) з переселення євангельських християн, баптистів, старообрядців та ін. на вільні землі, а точніше у найменш розвинуті реґіони Росії, туди, де потрібно було піднімати сільське господарство. У зверненні комісії йшлося про намагання уряду "закликати до творчої земельної праці ці народні, переважно селянські та ремісничі, так звані сектантські маси, вже організовані у свої громади, що добре один одного знають, об'єднані кожне в своїй течії єдиним прагненням, які зарекомендували себе особливою працездатністю, чесністю, виконавством, прямотою і щирістю… Наркомзем чекає, що сектантські громади виконають свій обов'язок… примірним працелюбством, будовою взірцевих господарств, піднесенням рівня сільськогосподарського виробництва на потрібну висоту". В обмін на це обіцяли, "що за їхнє вчення ніхто ніколи нікого не буде переслідувати" [30].
Однак 1929 року ці господарства спішно розформовують: адже будь-яка нерелігійна діяльність протестантів була заборонена. Тобто комуна могла залишитися, але будуватися не на релігійних, а на "комуністичних" засадах, об'єднуватися не навколо церковного активу, а партосередку. Оскільки ж, за статутом ВКП(б), одночасне перебування у партії та релігійній громаді було несумісним, то віруючим залишалося або відмовитися від віри, або бути готовими до заслання. Значна кількість протестантів встигла еміґрувати. Це зробили, завдяки матеріальній підтримці єдиновірців з-за кордону, менноніти (за винятком тих, котрі під впливом закликів Оргкомсеку виїхали у Казахстан, Сибір, Поволжя). Впродовж 30-х років в Україні не залишилось жодної меннонітської громади, зате вони значно поповнились, збільшуючи кількість місцевих фермерів, у Північній Америці. Євангельські християни і баптисти змушені були у більшості перейти на нелеґальний статус. Таким чином, основна кількість протестантських осередків в Україні у 1929-1933 роках припинила своє існування.
Появу пізнього протестантизму в Україні, безперечно, підготували попередні протестантські впливи, раціоналістичні та пієтичні рухи. Ідейно-догматичний, культово-побутовий зміст баптизму, подекуди й євангельського християнства, наприкінці ХIХ - першій чверті ХХ ст. ще зв'язаний з духовними традиціями корінного населення. Водночас - це вже течії західного зразка, пробуржуазної орієнтації. Пізній протестантизм переводить живу релігійну творчість, самобутність общинного життя у догматичні та інституційні межі, засвідчуючи своїм прикладом логіку еволюції будь-якої секти (якщо вона життєздатна) або релігійного руху у церкву.
Цей процес спостерігається й в інших пізньопротестантських течіях, які виникають після євангельського християнства та баптизму і також зв'язані з пієтичними модифікаціями ХIХ-ХХ ст.
Loading...

 
 

Цікаве