WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Україна в європейському реформаційному процесі. загальне й особливе (пошукова робота) - Реферат

Україна в європейському реформаційному процесі. загальне й особливе (пошукова робота) - Реферат

в Україні стає Київщина через неабияку активність социніанства. Однак, будучи головним осередком православної України, вона у цьому поступається Волині та Галичині.
Саме через Литву, Польщу (а також і Молдавію) потрапляють в Україну ідеї гусизму - головного конфесійного попередника протестантизму в Речі Посполитій. Цьому сприяють глибокі історичні зв'язки східноєвропейських народів. Як відомо, під час гуситських воєн Чехія неодноразово зверталася до сусідів - потенційних союзників у боротьбі з німецько-цісарською експансією. Чехи пропонували королівську корону Ягеллі та Вітовтові, литовським князям. Вітовт надавав гуситам військову допомогу: висилав збройні загони на чолі із своїм племінником Сиґізмундом Корибутом до Чехії під час боротьби за королівський престол Казимира, брата польського короля Владислава. На боці Чехії воювала також галицька шляхта (близько 5 тис. військових) під головуванням Дмитра Корибута Вишневецького. Чимало учасників цих подій після повернення додому симпатизували гусизмові. Деякі починали навіть відкрито сповідувати нову віру.
Представник князівського роду Острозьких Федько Федорович у 1422-1438 роках під іменем "Фрідеріка, князя руського" не лише бере участь у гуситських війнах, а й стає відомим воєначальником. Про це згадується у багатьох документах. Зокрема, у зверненні чеського війська до мешканців міста Зембіця 1433 р., яке починається словами: "Ми, Ярослав з Буковини, Блажей з Кралуп, Фрідерік, з Божої ласки, князь Русі... та інші старші військові таборитів" [34]. У повідомленні королю Владиславові про операції гуситів біля польських кордонів 1434 р. читаємо: "Дійшла... відомість, що князь руський Фрідерік, котрий в різних справах залишив Вітчизну і опинився у чехах і, перебуваючи там.., перейняв спосіб життя, мову і звичаї чеські..." [35]. Відомо також, що Федько Острозький оженився у Чехії та, очевидно, в Україну не повернувся. Маємо ще згадку про його сина Вацлава, який перебував на службі в одного з чеських маґнатів [36].
Про співчуття у польсько-литовській державі національно-визвольній боротьбі чеського народу проти іноземних загарбників та прийняття шляхтичами і навіть міщанами ідей гусизму свідчить оприлюднення у 1424 р. королівського Велюнського декрету (підтвердженого у 1430, 1432, 1433, 1434 роках Варшавським сеймом), за яким приналежність до гусизму вважалась антидержавним злочином. Цікаво, що цей декрет був у 1439 р. двічі підтверджений на провінційних сеймах у Мостиськах та Кам'янці-Подільському [37], хоча після Варшави такі підтвердження виглядають зайвими. Однак, якщо згадати попередні факти з історії Галичини, то дії уряду цілком логічні. Маємо на увазі відоме звернення Владислава Ягелли до "рицарства землі Руської", оголошене у Теребовлі 27 травня 1423 р. У ньому король, який став на бік антитаборитської коаліції, висловлює обурення з приводу відмови галицької шляхти виступити проти гуситів. "... сповнює нас, - читаємо у документі, - дуже великим смутком і вболіванням, що деякі з Вас, жителів королівства нашого, а передусім землі руської, що служили перед тим ...пану Жигимонту .., котрим за шкоди і небезпеки нічого не обіцяно.., виступили на поміч вищевказаним гуситам, тепер на бажаня наше, що є вашим паном.., для очищення нашої слави і здобутку королівству нашому спокою, а передусім для... відпущення гріхів від кари і від провини, відмовляються від виступу з нами і твердять, що є неспроможні для дороги" [38].
Прогуситські настрої населення Галичини відчутні й у листі Владислава від 27 вересня 1423 р. до галицького і руського старост. Занепокоєний ситуацією у реґіоні, король повідомляє про майбутню поїздку львівського арцібіскупа до Риму і звертається з проханням до урядовців не допустити під час відсутності владики пограбування мешканцями міста його майна, причому не лише домашнього, а також і церковного [39]. Безперечно, що передбачення такої можливої ситуації, котре до того ж висловлював сам король, повинно було мати ґрунтовні підстави, підтверджуватися іншими подібними фактами, які мали місце в Західній Україні. Не випадково у 1506 р. у Львові за наказом інквізиції спалюють цілу групу якихось "єретиків-богемців". У другій половині XVI ст. в Галичині ще поширюються антигуситські полемічні твори, розраховані і на католицького (наприклад, брошура Б.Гербеста "Історія єресі Гусової", Краків, 1567), і на православного читача. Один з таких творів переписав дяк Данило у Смотричі (батько Герасима Смотрицького) [40].
Зрештою, симпатії православних до гуситів мали не лише політичну, а й духовну основу. Відомо, що чехи і морави у час прийняття християнства спиралися на східну кирило-мефодіївську традицію і до свого загарбання німецькими феодалами підтримували зв'язки з православною церквою. У першій половині IX ст. у Великоморавській державі (до якої входила і краківська земля) здійснюється спроба утворення церковно-політичного союзу з Візантією; сюди у 863 р. приїздять брати Кирило і Мефодій, що вводять слов'янську мову у богослуження (а у деяких церквах Кракова ще в XIII ст. правили службу за грецьким обрядом). Тому, на думку деяких дослідників, реформаційний рух в Чехії та Моравії є "особливим в ряді інших західно-європейських реформаційних потоків, ... котрий при сприятливіших умовах... міг би призвести до зближення чехів із православним сходом" [41].
Ще Ян Гус до своєї загибелі намагався налагодити зв'язки з Константинополем; православну церкву він вважав найближчою гусизмові за духом, структурою та обрядовістю. Проправославну політику проводив і сподвижник Гуса Ієронім Празький, який 1413 р. був у Великому князівстві Литовському з аґітацією щодо утворення єдиної християнської церкви для східних і західних слов'ян. Литовський князь Вітовт, мріючи про єдину державу, яку б підтримувала могутня церква, виявляв прихильність до його проповідей. Після загибелі діячів чеської Реформації ідеї гусизму ще довго хвилювали суспільство,пробуджували національні почуття і готували фундамент для перших успіхів протестантизму [42]. Серед цих ідей чи не найпривабливішими для загарбаних народів були ті, що робили гусизм національною релігією. І хоча гуситський рух був спрямований проти Священної Римської імперії, населення литовсько-руських земель вбачало у ньому патріотичне начало, співзвучне своїм політичним і національним почуттям. Цей мотив звучить як один із пунктів звинувачення Ієроніма Празького під час влаштованої над ним католицькою церквою розправи. "Деякі подробиці процесу.., давно завважені дослідниками, кидають дуже яскраве світло, як представники чеського руху підчеркували своє прихильне становище до східної церкви... і викликали велику вдячність православних, що складали Єронімові великі дари за таку підтримку... Сим пояснюється та прихильність, яку знайшла експедиція Жиґимонта Корибутовича в поміч Гуситам протів цісаря і папи якраз серед галицької шляхти" [43].
У середині XV ст. контакти православного центру з гуситами продовжувались, що засвідчують їх дипломатичні зносини і цікаве листування між Константинополем і чехами. Йдеться про документи, писані латинською і грецькою мовами й вперше надруковані у XVII ст. ієрусалимським
Loading...

 
 

Цікаве