WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Україна в європейському реформаційному процесі. загальне й особливе (пошукова робота) - Реферат

Україна в європейському реформаційному процесі. загальне й особливе (пошукова робота) - Реферат

призвело до нового погляду на реальний світ і людину. З одного боку, земне існування особи набувало етичної осмисленості і самоцінності, з іншого - вивищувалася гідність самої людини, розкривався її внутрішній світ. Неоплатонічні вчення потрапляють в Україну завдяки творам мислителів Відродження (Лоренцо Валли, Піко делла Мірандоли, Марсіліо Фічіно, Миколая Кузанського, Еразма Роттердамського), які поширюються у культурних колах.
Ренесансний неоплатонізм знайшов благодійний ґрунт в Україні внаслідок глибокого попереднього ознайомлення з неоплатонізмом візантійським - передусім, через твори Псевдо-Діонісія Ареопаґіта та ідеї ісихазму*. Не випадково твори західноєвропейських неоплатоніків були ориґінально адаптовані й у творчості мислителів з України: і латиномовного поета першої половини XVI ст. Павла Русина з Кросна, і вченого другої половини XV cт. Юрія Дрогобича, і діячів Острозького науково-освітнього центру на зламі XVI-XVII ст. (Василь Суразький, Клірик Острозький), і видатного письменника-полеміста Івана Вишенського.
Протестантизм в Україні зміг розвинутися також завдяки вже відомим тут релігійно-раціоналістичним вченням, насамперед, численним єресям (маніхеї*, павликіяни**, богоміли, генетично пов'язані з ними катари та альбігойці) західного і східного походження. Заперечуючи інститут церкви, окремі засади віровчення і культу, викриваючи традиційну мораль, утверджуючи гідність особистості, значення розуму в пізнанні істини, вони розхитували підвалини християнської ортодоксії. Через раціоналістичні вчення "доходили до нас зерна дуалістичних єресів, маніхейства і богомильства, з їх недоладною міфологією та чистою і гуманною етикою, з їх протестом проти клерикальної гордості і заскорузлості і против догматичної виключності православ'я. В них доходили до нас зі Заходу зерна лицарських ідеалів, Ренесансу і Реформації" [18].
Вплив богомільства (за легендою, - від імені болгарського священика Богоміла) на духовне життя України спостерігається вже з XIV ст., передусім, через зв'язок самої єресі з православною культурою. Ця єретична течія виникає у Болгарії в X-XI ст. та швидко знаходить послідовників у сусідніх землях, зокрема в Сербії, Боснії, Хорватії, Албанії. Існує згадка про богомілів на "південно-західному кордоні Росії" та названо імена двох з них - Адріана і Дмитра. У XIV ст. діяло дві богомільські громади в Константинополі, одна - на святій горі Афон [19]. Остання була інтелектуальним центром православного Сходу і мала тісні зв'язки з Україною, особливо за часів перебування в Афоні Івана Вишенського. Цей факт привертає особливу увагу М.Грушевського, котрий вважає цілком доречним припущення про "домішування богомільства" до загального потоку середньо-болгарських та афонсько-царгородських чернечих впливів. "Свідомо і несвідомо, як рід аскетизму, воно (богомільство - В.Л.) могло переноситись і тими балканськими еміґрантами, що пішли в тім часі на Русь, як правовірні православні, і ріжними народніми проповідниками, слабше або й ніяк не звязаними з офіціяльною церквою, а часом і виразно їй ворожими. Нарешті - набирались його й ті "Русини", що пробували для кращих успіхів в науці і в аскетизмі по ріжних атонських і царгородських манастирях" [20].
Богомільське вчення стало першою ідейно та організаційно сформованою опозицією православ'ю. Адепти (люди, посвячені у таємницю якогось вчення, його ревні прихильники) течії заперечували церкву, вважаючи її вмістилищем сатани, та ієрархію (як прислужницю сатани); відкидали таїнства, віру в чудеса; іконовшанування називали ідолопоклонством, сповідування хреста (що, на їх думку, є знаряддям страти, отже, символом зла) - гріхом. Відмовились богоміли й від більшості віросповідних та обрядових канонів православ'я. Не мали вони і своїх храмів, навіть окремих приміщень для богослужінь, збираючись для бесід у хатах єдиновірців або надворі, традиційну літургію та церковні свята відкидали, визнаючи лише молитву Господню і деякі пости. Незважаючи на таке блюзнірство, єресь приваблювала багатьох своїм етичним вченням (викладено в єдиному, що дійшло до нас, ориґінальному богомільському творі - "Іоанновому Євангелії" або "Таємній книзі", а також у двох протибогомільських полемічних творах (автори яких - болгарський єпископ Козьма і грецький письменник Євфімій Зігабен), яке відповідало настроям незадоволення соціальною дійсністю та офіційною церквою [21].
Етичне вчення богомілів ґрунтувалося на ідеї абсолютної протилежності двох світових начал (добра і зла), яку вони переносили не тільки на видимий (природний і суспільний), а й невидимий (у сфері людських почувань і розуму) світ. У їх постійній боротьбі вбачали головну рушійну силу розвитку: видимого - матеріального і невидимого - духовного життя. Щодо мотиву боротьби (розвитку), то він мав безперечне етичне спрямування: перевага добра над злом, Божественного у людині (душі) - над її природою (тілом). Все, що вважалося носієм "злого начала" і заважало людині у цій боротьбі, єретики однозначно відкидали; невизнання церковних символів та атрибутики виступало логічним висновком аскетичної моралі. Остання не лише передбачала всебічну критику духовного занепаду церкви і особливо ієрархії, а, передусім, розроблення суворої системи самовдосконалення особи - аж до її відречення від реального світу. Богоміли проповідували поміркований спосіб життя, безкорисливість і бідність, заперечували війну, насильство, навіть самозахист. За брехню і ледарство могли вигнати з громади. Чистота віри для них означала, по суті, подвижницьке, гідне своєї належності до світу добра існування. У богомільстві, таким чином, закладено основи нових світоглядних понять - непотрібність зовнішнього авторитету, пошук шляхів духовної автономії, а також нового ідеалу особи - активної, здатної до морального вдосконалення та дійсного євангельського служіння.
Єретично-дуалістичні учення виникають в Україні також у зв'язку з появою тут старозавітних апокрифів, на яких певною мірою ґрунтується богомільська усна і писемна творчість. Загалом, богоміли неґативно ставилися до більшості книг канонізованого Старого Заповіту (крім Псалтиру та Книг Пророчих, що їх, як і Новий Заповіт, тлумачили алегорично), натомість активно запозичували сюжети з апокрифічної літератури (наприклад, Послання Юди або Вихід Мойсея), в якій розроблялися космогонічні (від грец. - Всесвіт і народження, тобто ті, що вивчаютьсвітопоходження і світобудову) та соціо-етичні погляди [22]. Давньоєврейські твори були для богомілів своєрідною ідейною опозицією християнській Біблії та становили основу багатьох їхніх легенд, які увійшли в українську народну творчість. За дослідженнями К.Радченка, богомільсько-іудейську ґенезу мають українські середньовічні легенди та оповідання "Початок світа і перші люди", "Бог", "Сатанаїл", "Боротьба святого Михаїла з Люцифером", "Як Адам чортові записався" тощо [23]. Відтворюючи дуалістичні ремінісценції, оповідання водночас демонстрували принципово новий погляд на природу, деякі християнські святощі, що не відповідали у багатьох моментах офіційному біблійному матеріалу. Зміщення окремих етико-біблійних понять і символів (коли Бог виступає сатаною, а
Loading...

 
 

Цікаве