WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови) (пошукова робота) - Реферат

Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови) (пошукова робота) - Реферат

без малого забуренiя изображенiя пришли. же слово боже златинских и иных писмъ, своим теж языком прирожоным перекладати ичитати почали"54. Реформацiйно-гуманiстичний мотив цих авторських мiркувань очевидний.
Значною подiєю на тлi нацiонально-духовного поступу можна вважати переклад Євангелiя слов'яно-руською мовою, що зробив у 1589 р. волинський шляхтич, социнiанин Валентин Негалевський. Щоправда, твiр дiйшов до нас тiльки у рукописному варiантi, але, судячи з численних примiток, залишених на полях, вiн мав багатьох читачiв. Серед них, наприклад, пресвiтер Леонтiй, священик Гапон, козак запорозький з Канева Гавриїл Крутневич.
Свою мовно-лiтературну спробу Негалевський також мотивує патрiотичною метою. У передмовi до перекладу автор зазначає, що зробив його за порадою багатьох людей, якi прагнуть знайомства i розумiння Слова Божого, "...за намовою и напоминанєм многих ученых, богобойных, а слово Божее милуючих людей, которые писма полского читати не умеют, а языка словенского, читаючи, писмом руским выкладу з слов его не розумеют". Однак автор мав на увазi не лише залучення своїх читачiв до рідної мови, а й виразну протестантську мету, яка для нього має неабияке значення, - переконати своїх спiввiтчизникiв у необхiдностi самостiйного оволодiння змiстом Бiблiї як важливого кроку у пiзнаннi самого Бога. Не випадково вiн визнає, що свiй переклад адресує "каждому побожному христианину, хотячи его участником властного вырозумения слова Божого вчинити"55.
Важливою пам'яткою української мови i лiтератури є "Крехiвський Апостол" (окремi частини Апостолу з Радзивiллової Бiблiї, знайденi в 20-х роках ХХ ст. у Крехiвському монастирi на Жовкiвщинi), перекладений у другiй половинi XVI ст. мовою, наближеною до народної. Конфесiйна приналежнiсть автора твору (iм'я якого невiдоме) не викликає сумнiвiв. Вже I.Огiєнко переконливо довiв протестантське (ймовірнiше, кальвiнiстське) кредо перекладача, зробивши ґрунтовний науково-лiтературний аналiз пам'ятки. Вона цiкава i своїм змiстом, i численними примiтками на полях (марґiналiями), зробленими автором i читачами твору, i так званими глосами (поясненнями незрозумiлих слiв), i невеличким додатком - апокрифiчним "Листом апостола Павла до Лаодикіян", переплетеним разом з текстом "Крехівського Апостолу".
Як зазначає Огiєнко, "багато ознак говорить за те, що пам'ятка готувалася до друку"56, однак дiйшла до нас у рукописному виглядi. Вже застосування марґiналiй та глос свiдчить про обiзнанiсть автора з творами Ф.Скорини i протестантською бiблiйною лiтературою (нiмецькою, польською, чеською), в якiй примітки на полях активно використовують для розтлумачення читачеві змiсту текстiв. Багато коментарiв мiстилося у Берестейськiй Бiблiї, до того ж спрямованих на полемiку з католиками. Чимало "берестейських" коментарiв використав i автор "Крехiвського Апостолу". Однак його переклад - це, передусiм, самостiйна праця.
Твiр адресовано православному читачевi. Якщо Берестейська Бiблiя у коментарях до Дiй апостолів вказувала на помилки, зробленi тлумачами при перекладі з грецьких текстів на латинськi, то автор "Крехiвського Апостолу" цi помилки вiдносить до тих, "которыи грецькии книги на словенъский языкъ переклали". Визнаючи свої запозичення з протестантських бiблiйних творiв (наприклад, Нового Заповiту М.Чеховича), автор водночас використовує й церковно-слов'янськi тексти. Послання апостолів подає у тому порядку, який застосовувався у православних виданнях 57.
Звертаючись до православного читача, автор (а в Огiєнка немає сумнiвiв щодо його українського i православного походження) пропонує нове розумiння Божественних iстин. Останнi полягають не у вшануваннi церков ("штрофуєт глупъство люду оного. которы зле розумеючи о церквах руками будованных хотъли в них бога замкнути"), не у поклонiннi святим ("штож колиб тепер были живи и облачили што ся за хвала образом их дъєть певне бы большей на то кричали"), не у визнаннi Божественного намiсництва папи ("то значит антихреста теперешнего [за] которым стоятъ вси баламутнъ рускiи и орменъскiи")58. Iстина, за автором, - у прийнятті Христа як особистого спасителя, у вiрi, а не формальних приписах: "Жаденъ не будет збавенъ для учинъков своих, колиж только через х[рист]а збавеньє... усправедливенє єст щироє ласки божей через въру христову, а не через учинки законны"59.
Пропаґандистське спрямування мав також згадуваний апокрифiчний "Лист апостола Павла до Лаодикіян" - вiдомий в Європi твiр антицерковного змiсту, котрий використовували iдеологи опозицiйно-релiгiйних рухiв (наприклад, альбiгойці). У XVI ст. апокриф було перекладено багатьма мовами. Його варiант, вмiщений у "Крехiвському Апостолi", - це перший руськомовний досвiд. Апокриф розв'язує проблему сотерiологiї, яка вирiшується у протестантському дусi. Так, запорукою спасiння проголошено не дотримання обрядiв, вшанування iєрархiї, а перебування в "умысле Христовом"; життя во Христi протиставлено виконанню церковних приписiв 60.
Прикладом поєднання реформацiйно-протестантської свiтоглядної традицiї з нацiонально-мовною слiд вважати також коментарi невiдомого волинського вiльнодумця першої третини XVII ст. , залишенi на полях Острозької Бiблiї (вiд 1581 року). Примiрник було придбано у 1902 р. для Волинського древньосховища61. Коментарi стосуються полiтичних, побутових та, найбiльше, богословських питань, мають полемiчне спрямування. Основний критичний пафос марґiналiй адресовано католицькiй церквi, iєрархiї, папi. У своєму розумiннi церкви автор наближується до протестантського, заперечуючи клiр як посередника мiж Богом і людиною. "Його ченцi тiльки аскети, його священики i владики - вчителi та керiвники церковної громади, якщо гiднi цього своїми знаннями i моральнiстю, але не люди, надiленi особливою духовною владою i наданим у таїнствi священстваблагодiйним даром"62.
Автор коментарiв виступає як вiдвертий iконоборець, противник церковних обрядiв, зовнiшнього благочестя, вшанування святих, мощiв. Чимало спiльного у нього з поглядами релiгiйних рацiоналiстiв, зокрема, у засудженнi практики поклонiння хресту, заперечення натiльних хрестикiв. При цьому авторська мотивацiя нагадує богомiльську: "Кажетъ каждому свой крестъ [имъти], а не его носити, то есть сам свое терпеніе, то есть укоризну, бесчестя, раны и смерть за имя Христово и за правду его, а не деревянный або сръбръный". У питаннi спасiння автор коментарiв також схиляється до протестантського вчення :"Присмотритеся, христiане милыи, ...въ единого бога... върти, ...не потребуючи жадных посредников, кромъ единого милого сына его господа нашего Іисуса Христа"63.
На думку О.Фотинського, авторство марґiналiй безумовно належить українцеві, який виховувався у православному середовищi. Дослiдник припускає, що це був ченець, який потрапив пiд вплив антитринiтарної пропаґанди, однак не до кiнця порвав з православною вiрою. Автор коментарiв намагається наповнити віру "новою релiгiйною думкою", максимально наблизивши її до божественної iстини. Свою спробу волинський вiльнодумець здiйснює не чужими звичайнiй людинi латинською та церковно-слов'янською, а "народною малоросiйською мовою"64. Цим автор коментарiв, по
Loading...

 
 

Цікаве