WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови) (пошукова робота) - Реферат

Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови) (пошукова робота) - Реферат


Науковий реферат
Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови)
У духовному життi України наприкiнцi XVI - у першiй половинi XVII ст. спостерiгається розвиток книгодрукування, освiти, лiтератури. Це вiдбувається у контекстi iдейної полемiки, що охоплює всю Україну. Полюсами в нiй виступають католицька i православна церкви, а її головним мотивом, як уже пiдкреслювалося, - загострення соцiально-полiтичних та нацiональних протирiч, зростання самосвiдомостi народiв Речi Посполитої, їхнє прагнення до полiтичної незалежностi. Наслiдком боротьби стає духовне пiднесення українського народу, яке вилилося в першу хвилю нацiонально-культурного вiдродження. Участь в ньому прагнули взяти i протестантськi осередки, насамперед кальвiнiстськi та социнiанськi.
Культурно-освiтня мiсiя протестантiв в Українi найбільш повно виявилася у шкiльництвi, видавничiй i перекладацькiй дiяльностi, а також у лiтературi та науцi.
За оцiнкою багатьох дослiдникiв, налагодження i широке впровадження вже з другої половини XVI, а ще бiльше - на початку XVII ст. шкiльної справи стало важливим здобутком протестантизму. Й.Лукашевич, аналiзуючи освiтню дiяльнiсть протестантiв, зазначав, що саме через неї вiдбувалася популяризацiя нової вiри, оскiльки їхнi школи "засновувались насамперед для цього"1. Однак таку ж пропагандистсько-виховну мету у своїй просвітницькій практиці висували i католики, i православнi. Школа стала основною iдейною зброєю єзуїтiв у їхньому контрреформацiйному наступі. Натомість важливою прикметою протестантських шкiл, що у XVI ст. вiдрiзняла їх вiд багатьох релiгiйних навчальних закладiв (а iнших тодi взагалi не iснувало), була особлива присутнiсть свiтського начала: нововiрчі школи створювались не як вузько богословськi заклади, а спрямовувались, передусiм, на виховання широко освiченої, ерудованої людини, готової для участi у полiтичному i культурному життi. За словами В.Бiднова, "знання, що давали католицькi й протестантськi школи, були значно вищі тих, що виносила наша молодь зi своїх православних шкiл, i бiльше вiдповiдали практичним потребам Польсько-Литовської держави, а тому нашi молодi люди, особливо з вищих верств громадянства, охоче йшли до тих шкiл, щоб пiдготуватися до замiщення адмiнiстративних, судових та iнших посад"2. Це згодом взяли на озброєння передовi дiячi православної церкви у справах реформи шкiльної освiти в Українi.
Нас цiкавлять, передусiм, протестантськi заклади, що iснували у XVI-XVII ст. саме в Українi. Однак варто згадати про декiлька шкiл, розташованих у сусiднiх польсько-бiлоруських землях. Адже, по-перше, у них навчалося чимало українцiв або вихiдцiв з України (наприклад, серед студентiв кальвiнiстської школи у Вiльні були дiти родiв Гарабурд, Головищинських, Сапєгiв, Гулевичiв, Ходкевичiв, Глiбовичiв, Бучацьких, Потоцьких та iн.). По-друге, деякi з цих шкіл вiдомi на той час не лише як навчальнi, а й культурно-науковi центри, що мали неабиякий вплив на реформацiйний рух у Схiднiй Європi.
В усiх протестантських течiях України та найближчих земель iснувала розгалужена мережа шкiл, якi створювались майже при кожнiй громадi. Безумовно, переважна бiльшiсть шкiл вiдкривалась у мiстах i мiстечках, що були власнiстю патронiв. Перше мiсце за кiлькiстю шкiл посiдали кальвiнiсти i социнiани.
Лютерани мали навчальнi заклади, переважно, у Великiй Польщi (головний дiяв у Торунi). Декiлька лютеранських шкiл iснувало в Литвi i Бiлорусi - у Вiльні, Вiтебську, Меречi.
Бiльшiсть кальвiнiстських шкiл розташувалась у Малiй Польщi, на литовських, бiлоруських i захiдноукраїнських землях. Оскiльки вони створювалися майже при кожнiй громадi, то назвати всi неможливо. Андрiй Венгерський, наприклад, згадує лише про головнi з них, i його список налiчує близько сорока назв. Це, здебiльшого, школи початковi або середнi: у них навчали граматицi, риторицi, дiалектицi, арифметицi, геометрiї, астрономiї й музицi (так званi сiм вiльних наук).
Звернімо увагу, насамперед, на школи вищого ступеня (тобто п'ятикласнi). В них, окрiм згаданих предметiв, викладали теологiю, фiлософiю, право, етику. Однiєю з них була Вiленська школа, заснована, ймовiрно, на початку або в серединi 60-х рокiв XVI ст. Вже у 1568 р. вiйт мiста Ротундус Мiлевський писав кардиналовi Станiславу Гозiю: "Спробуйте переконати провiнцiала ордену єзуїтiв, щоб вiн негайно ввiв своє братство у Вiльно, перш нiж прибудуть до нас вченi єретики, покликанi для навчання Бландратою, тому що вони, швидше за все, притягнуть до себе усе литовське юнацтво"3. Вiленська школа була побудована за взiрцем Кролевецької академiї. У нiй, окрiм юнакiв, навчалися i дiвчата, що най той час було явищем прогресивним. При закладi у 1612 р. вiдкрили гуртожиток для учнiв i педагогiчного персоналу. Найкращим студентам виплачували стипендiю. З учнiвського осередку школи вийшла плеяда вiдомих в Речi Посполитiй лiтераторiв i вчених. Христофор Миколайович Радзивiлл Рудий, котрий у 30-40-х роках XVII ст. запросив сюди групу європейських професорiв, хотів перетворити Вiленську школу на академiю. Однак саме напередоднi цього, у 1640 р., через активну протидiю єзуїтiв, школа була заборонена королiвським едиктом.
Неабиякою популярнiстю користувалась чеськобратська школа у Лешні, заснована Якубом Остророгом у 1553 р., яку можна вважати одним з найперших освiтнiх центрiв польсько-литовської держави у XVI ст. В нiй поряд з чеськими братами навчались кальвiнiсти i католики, нiмцi та мадяри, поляки i русини; серед її учнiв на початку XVII ст. були шляхтичi з Перемишля, городяни зi Львова, купецькi дiти з Белза. У 1626 р. новий володар мiста Рафал Лещинський переводить школу у ступiнь вищої, власноручно склавши її програму за захiдноєвропейським взiрцем. Серед ректорiв закладу у першiй половинi XVII ст. вирiзняються лiтератор i вчений Ян Рибiнський, мислитель i педагог Ян Амос Коменський, серед викладачiв - iсторик i теолог Андрiй Венгерський, математик, архiтектор, письменник Ян Декан, ученi Мартiн Крузiус, Ян Кiрiлус, Ян Лаубман, Ян Борович, Данiєль Яблонський та iн. Надзвичайно вiдомим викладачем був також Ян Йонстон (1603-1675), дiяч чеського братства, виходець з сiм'ї шотландського емiґранта, філософ і натуралiст, автор наукової працi свiтового значення "Постiйнiсть природи". Окрiм дiтей шляхетського стану, в школi навчались дiти мiщан, причому дванадцять найздiбнiших учнiв з бiдних родин утримували безкоштовно. Тут вчились й дiвчата. Одна з випускниць - Ганна Мемората, котра знала польську, латинську, нiмецьку i грецьку мови, стала авторкою латиномовних поезiй4.
Взiрцем для навчальних закладiв у Захiднiй Українi в другiй половинi XVI ст. була школа у Пiнчувi, заснована 1552 року Миколою Олесницьким з участю Франциска Станкара. ЇЇ першим ректором став Григорiй Оршак, один з перекладачiв Радзивiллової Бiблiї, а вчителями - Петро Статорiй та Iван з Батурина. У 1560 р. вона переходить до социнiан, а з 1586 року, пiслясмертi патрона, її забирають католики. У школi навчали читанню, письму i катехизису польською мовою, латинської граматики i самостiйного перекладу з
Loading...

 
 

Цікаве