WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Місце Протестантизму В Національно-Культурному Русі XVI - першої половини XVII ст. (література і наука) (пошукова робота) - Реферат

Місце Протестантизму В Національно-Культурному Русі XVI - першої половини XVII ст. (література і наука) (пошукова робота) - Реферат

довело нас до такої простоти"43. Відстоюючи право Христофора Філалета боронити православну церкву перед пропаґандистським наступом католицизму, Кисіль пише: "Чому ж нам не радіти захистові істинної віри єретиками та іноді не користати з цього захисту?.. несправедливо звинувачувати наш народ у тому, що захисником віри є людина, у якихось відношеннях відмінна від нас?"44. При цьому автор намагається виступити захисником не лише Філалета, а й усього православ'я. Кисіль підтримує Філалета - протестанта, котрий прагне прислужитися українцям в обороні своєї віри. Мелетія Смотрицького (який на той час перейшов у греко-католицизм) автор натомість звинувачує у забутті рідної віри.
Арґументуючи свій критичний пафос, Євстахій постійно звертається до творів православних авторитетів (до речі, й аналіз "Апокрисису" здійснює саме на прикладі руськомовного, а не польського видання), демонструючи ґрунтовну обізнаність з літературно-церковною традицією, з православним ученням. Не лише Філалета, а, мабуть, і себе самого мав Кисіль на увазі, коли писав: "Це саме і є важливою ознакою ґрунтовності віри руського народу, що навіть ті, котрі не належать до неї, здатні перемагати людей, які не припиняють нападок на його віру, і перемагати грецькими доказами"45. Підтримував він Філалета насамперед у тих питаннях, котрі хвилювали православного читача і водночас, на думку полеміста, могли зацікавити його у протестантському вченні. Так, Кисіль поділяє православне розуміння євхаристії, ретельно обґрунтовує обов'язковість участі у ній мирян під обома видами46. Тобто акцентує на розходженнях православних з католиками і на спільності перших з протестантами.
Подібний прийом використав Кисіль й при розгляді церковного життя. Як і Христофор, він відстоював право мирян на участь у церковних справах, виборі пастирів, вияві самоініціативи47. Однак як протестант не зупинився на цьому, пропонуючи радикальніші нововведення: право мирян мати власні судження у питаннях віри48. Щодо "єретичних" поглядів Філалета, на чому особливо наполягав Мелетій Смотрицький, то Євстахій не вбачав у них нічого "супротивного православ'ю". "Хай не сподіваються, що руський народ відмовиться від думок Філалета, перш ніж буде доведено, що ці думки неістинні. Але довести їх неістинність навряд чи вдасться і наймудрішій людині"49.
Отже, виступивши у ролі захисника православ'я, Євстахій Кисіль так і не спромігся приховати справжніх переконань. У творі у завуальованій, а часом - і неприхованій формі розкривається протестантська позиція автора. Він, наприклад, доводив: єпископський ступінь не вищий за пресвітерський50, що у зародку містило ідею загального священства віруючих. У розв'язанні спірних питань віри і культу Кисіль закликав звертатися не до церкви та ієрархії, а до Біблії та власного розуму. При цьому пропонував читачеві пильніше придивитися до учень, котрі звикли вважати "єретичними", адже не все в них неістинне. "Якщо ж, за словами Апології, Апостоли Павло та Іоанн навчать руський народ, у тому числі мирян, котрі становлять більшість руського народу, перевіряти єресі та хиби, ... а перевірка не може бути здійснена без суджень, то кому із розсудливих не зрозуміло, що виголошувати судження про різниці у вірі не тільки дозволяється, а є обов'язковим для людей світських? Як же шляхетський стан зможе очистити віру від єресі, не розмірковуючи, що є віра і що єресь"51. У полеміці з Мелетієм Смотрицьким щодо слів Ісуса Христа про камінь Кисіль пише: йдеться не лише про Петра як засновника церкви, а й про інших апостолів. "Блаженний Авґустин також не припускав, що Христос назвав тільки Петра каменем, а між тим себе єретиком не вважав"52. Протестантська позиція автора "Антапології" стала одразу очевидною. Не випадково, незважаючи на присвяту, Петро Могила після виходу твору наказав спалити весь тираж53.
Взагалі постать Євстахія Кисіля поки що малодосліджена у вітчизняній історіографії, хоча він виконував суттєву роль у житті социніанських громад в Україні. Був ректором школи у Киселині, а перед тим - учителем у Ракові. Знав декілька європейських мов, греку і латину. Разом з П. Стоїнським та І. Шліхтинґом входив до редакційної колегії польськомовного видання Нового Заповіту. В останні роки життя (середина 50-х років XVII ст.), перебуваючи на посаді вихователя у маєтку Мартіна Любенецького на Волині, працював над перекладом "Християнської конфесії" Іони Шліхтинга українською мовою (твір не зберігся)54.
Відомий социніанський поет Речі Посполитої - Збіґнев Морштин (1628-1689), син Юрія, володаря декількох убогих фільварків на Підгір'ї Карпатському, активний учасник військових подій під час Визвольної війни. У 1650 р. з дипломатичною місією польського короля приїжджав у Київ, через рік - до Лупула, господаря молдавського, у 60-х роках - до Львова. Обіймав певний час посаду мечника мозирського. Після одруження з Софією,дочкою Олександра Чаплича, був активним социніанським діячем на Волині, зокрема у Рожнові. В еміґрації у Кролевецькому університеті опікувався студентами з України, Литви, Білорусі. В історію польськомовної літератури увійшов як автор оди "Славна вікторія над турками під Хотином" (місце друку, очевидно, Слуцьк), збірки 60 поезій "Муза домашня" та перекладач з Горація й Піко делла Мірандоли55.
Чільне місце серед социніанських літераторів посів Юрій Немирич (1612-1659), який вже у 20 років, під час закордонних подорожувань, написав у формі політичного трактату листа дядькові, київському каштеляну Романові Гойському, під назвою "Роздуми про війну з московитами" (Париж, 1632). У ньому повністю заперечував монархію та самодержавний спосіб правління, показуючи його вади на прикладі Росії. Найбільший недолік монархії - в обмеженні людських прав і свобод, у репресивно-тиранічному способі життя, коли люди вже "ні свободи не прагнуть, ні неволі не хочуть і від неї не втікають, вважаючи, що таке призначено Богом... Що ж до молоді, то вона не захоплюється вільними студіями, навчена лише лестощам на адресу князів, з віком звикаючи до неволі"56. Виступаючи з позицій ідеалів демократії, як прихильник життя, побаченого у Голландії, Немирич вбачає саме у республіці політичний прогрес, майбутнє батьківщини.
Як і більшість єдиновірців, Юрій Немирич цікавився різними науками, був літератором і поетом. Йому належать екзеґетична розвідка "Коментар на листи до ефесян", збірка протестантських молитов та гімнів (Раків, 1653), декілька параграфів "Братерської декларації" видання 1646 року (місце друку невідоме)*, "Виступ Немирича козацького депутата" на Варшавському сеймі у 1658 р. (Варшава, 1659), "Промова пана Немирича підкоморія київського до короля" (місце друку невідоме, 1659)59. Залишив Немирич епістолярну спадщину, з якої збереглися, зокрема, листи до Я. Замойського, Є. Лещинського, Є. Лаского, членів родин Сапєгів, Любомирських, Радзивіллів тощо. Дійшов до нас і документ, підписаний Немиричем, про укладання військового союзу між гетьманом Іваном Виговським і шведським королем Карлом Густавом від 6 жовтня 1657 р.60. Та найвідомішою працею Юрія вважається барокова поема "Опис і виклад духовної зброї християнина, або Паноплія" (Париж, 1653, видана під псевдонімом Єжи Зміцерина), назва якої засвідчує,що автор знав давню літературну традицію православної України. Відомо, що вже у XIV-XV ст. православна церква у
Loading...

 
 

Цікаве