WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Місце Протестантизму В Національно-Культурному Русі XVI - першої половини XVII ст. (література і наука) (пошукова робота) - Реферат

Місце Протестантизму В Національно-Культурному Русі XVI - першої половини XVII ст. (література і наука) (пошукова робота) - Реферат

1610). Здебільшого це не стільки богословські, скільки релігійно-етичні твори, спрямовані на пропаґанду віровчення і підготовку читача до практичної реалізації біблійних заповідей, застосування засад віри в особистому, сімейному, суспільному житті. Характерні у цьому плані, наприклад, трактат Войцеха Венгерського "Антидотум або ліки духовні" (Баранов, 1646), брошура його брата Андрія "Казання про шляхетність" (там же, 1644), присвячена Рафалові Лещинському, життя і діяльність якого автор змальовує як взірець чеснот, проповідуваних людині Христом і акумульованих в основних протестантських принципах.
Перу кальвіністів належить низка філософсько-політичних трактатів, спрямованих проти середньовічної суспільної думки, феодально-церковної моралі. Значна роль у розвитку передових політичних ідей у Речі Посполитій ученого і публіциста Андрія Волана (1530-1610), випускника університетів у Франкфурті-на-Одері та Кролевці, автора 28 трактатів, королівського секретаря, дипломата. Частина його творів присвячена, за традицією тодішнього літературного процесу, релігійній полеміці, відстоюванню істинності кальвіністського вчення*. Але найбільше значення мають його суспільно-політичні праці "Про політичну або громадянську свободу" (1572), "Промова до сенату" (1572), "Про державу та її особливі якості" (1574), писані латинською мовою. У цих працях Волан виступав прихильником передової етико-політичної думки.
Гуманістична спрямованість творчості Волана найповніше виявляється у вченні про вроджені якості людини, серед яких на перше місце він висуває прагнення до свободи і справедливості. Лише держава, спроможна реалізувати ці устремління, виконує, за Воланом, основні функції й має право на існування. Головний засіб дотримання свободи і справедливості кальвіністський мислитель вбачав у праві, розумно налагодженому регулюванні суспільних відносин. Критично оцінюючи політично-правовий стан феодалізму, він висунув ранньобуржуазні погляди на станове суспільство. Останнє подається як модель своєрідних партнерських відносин, прообраз ідеї суспільного договору, що повинен був розв'язати проблему громадянських конфліктів, "зняти" жорстку ієрархізацію станів. Таке поняття суспільної будови привело Волана до заперечення нерівності громадян перед законом (адже "воістину вільним можна називати населення такої держави, де право рівною мірою усім служить"12), розуміння переваги морального начала у соціальних відносинах (особливо виразно звучить у проголошеному ним принципі "шляхтою не народжуються, а стають"), сутності держави як союзу людей задля загального блага. "Всі людські об'єднання, - писав Андрій Волан, - що ми називаємо державами, створювалися з тією метою, аби люди могли у злагоді та взаємодопомозі щасливо і благословенно проводити своє життя"13.
Близько до Волана - і за гуманістичними переконаннями, і за характером діяльності та напрямом думок - стояв Петро Кохлевський. Прогресивний мислитель Речі Посполитої першої половини XVII ст., професійний юрист, знавець античної філософії, історії, літератури, у 1638 р. земський суддя на Берестейщині (де знаходилися його маєтки), з 1639 р. - сеймський посол. Найважливіший твір Кохлевського - "Попередження і напоминання братам-євангеликам", де описано життя України, Білорусі, Литви часів католицько-єзуїтської реакції та занепаду Реформації. Головними винуватцями цього автор вважав не тільки єзуїтів, а й короля. Адже саме він потурає сваволі та переслідуванню своїх підданих за віру, нехтує свободою сповідання, яка є складовим елементом громадянської свободи. За Кохлевським, король повинен брати до уваги не сповідання громадян, а їхні заслуги перед державою, доброчесність, розум, керуватися не симпатіями чи антипатіями, а законом. З особливим болем змальовує Кохлевський картини переслідувань протестантів - грабування їхнього майна, погроми домівок, руйнацію шкіл, друкарень, знищення літератури. При цьому автор особливо обурений фактом грубого зневажання постанов Варшавської конфедерації, що гарантували протестантам свободу віросповідання. Таке нехтування законом, на думку Кохлевського, засвідчувало моральний занепад держави14.
Крім теологічних, політичних, філософських творів кальвіністська спадщина у Речі Посполитій багата на історичну й етнографічну літературу. Звернімось до Яна Ласицького, автора твору з історії та віросповідання чеських братів. Тривале перебування Ласицького у православних землях польсько-литовської держави надихнуло його на створення розвідки з релігії, побуту, мови народів Великого князівства Литовського, а також історико-етнографічного твору "Про релігію русинів, московитян і татар" (1582), з додатком-аналізом сучасних подій у Речі та сусідніх державах, описом диспуту Яна Рокити з Іваном Грозним, уривком з твору середньовічного мандрівника і політичного діяча Олександра Гваньїні "Опис європейської Сарматії". Працю автор присвятив Янові Глібовичу, каштеляну мінському15.
Цікавою є й маловідома хроніка Яна Ласицького "Історія вторгнення поляків на Волощину..." (вийшла латиною у Кракові в 1573 р., перекладена польською у XIX ст.). У ній описується участь галицької шляхти в походах польського війська проти татар під час звільнення від них земель Галичини і Поділля. Цю невеличку локальну війну, яких чимало відбувалось на теренах Західної України у другій половині XVI ст., Ласицький описує, аналізуючи її причини, хід і наслідки. На думку автора, це справедлива війна, яку веде корінне населення за свої землі проти давнього ворога і загарбника. Головний герой подій - шляхта (як довідуємося з хроніки, польське військо, зокрема, очолювали староста стрийський Микола Сенявський і воєвода подільський Микола Мелецький16). Натомість Ласицький віддає належне мужності та героїзмові рядових учасників походу, які перемагають ворога умінням і наполегливістю. У хроніці зустрічаємо цікавий історичний матеріал, скрупульозний перелік подій, дійових осіб, географічних місцевостей Західної України. Твір водночас - цінне джерело з вітчизняної історії, адже чимало подібних невеличких епізодів з минулого залишилось поза увагою багатьох істориків. І хоча Ласицький описує військові операції крізь призму діяча Речі Посполитої, акцентуючи на успіхах польських сил, це не применшує вартості твору: досягнуті перемоги повною мірою поділяла українська шляхта, котра, виступаючи на боці польського короля, боронила свою Батьківщину.
Невеличка за обсягом хроніка Яна Ласицького суттєво відрізняється від інших історичних творів протестантських авторів (наприклад, від згадуваної хроніки Андрія Венгерського або "Анналів польських" Станіслава Сарницького) літературною дохідливістю, простотою викладу матеріалу. Особливу увагу привертає звернення автора не стільки до самої події, скільки до її учасників, до аналізу їх вчинків та дій. У цьому виявляються і ренесансна традиція, і зародки нового суспільного світогляду, що формувався у переддень Нового часу й спрямовувався на особу, соціально-етичне тлумачення історичного розвитку. Особистісний вимір суспільних і релігійно-культурних процесів продовжив вихованець Петра Кміти, учень з Вишні Еразм Отвіновський у творах "Про вторгнення ворога у землю руську" (1590; описано оборону від турків Поділля у 1566 р.), "Про справи або історії відомих наречених" (1589), "Голови і монархи костьолу римського"
Loading...

 
 

Цікаве