WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Протестантизм у XVIII-XIX ст. меннонітство - Реферат

Протестантизм у XVIII-XIX ст. меннонітство - Реферат

ранньореформаційні традиції (згадаємо, хоча б, погляди Яна Гуса та Джона Вікліфа).
Побут меннонітських громад також контрастував із життям тодішнього сільського православного приходу. Це знову ж приваблювало до колоністів українських селян. Особливо незвичною для останніх була система соціального забезпечення, яка у Росії до 1907-1910 років, тобто до початку столипінської реформи, майже не охоплюваласільське - основне в Україні - населення. Менноніти натомість займалися філантропічною діяльністю й у сільській місцевості. Звичайно, матеріальна допомога як складова цієї діяльності та разові пожертвування заможних колоністів поширювалися тільки на єдиновірців. Проте деякі інші форми філантропії стосувалися й місцевого населення, хоча і менше. Йдеться переважно про найбільш обездолених - інвалідів, тяжко хворих, літніх та самотніх, кинутих напризволяще суспільством. Опікуванням цією категорією людей займалися меннонітські організації: Маріїнське училище для глухонімих (Таврійська губернія), психіатрична лікарня "Бетанія" (Хортицький округ), лікарні в селах Мунтау, Орлові, Вальдгеймі (Молочанський округ), будинки для літніх та самотніх в Рюккенау і на Курушані, сирітський притулок в Ґрюсвайзі. Дитячою філантропією керувало Молочанське управління опікунськими справами. У 1886 р. воно, наприклад, володіло капіталом, що становив 278 646 крб. та майном на суму 354 150 крб. Це дозволяло щороку надавати дитині чи учневі, якими опікувалися менноніти, до 600 крб. 24.
Для порівняння наведемо дані про фінансове забезпечення державних гімназій. Так, згідно із звітом Міністерства народної освіти Росії за 1868 р., річний видаток на утримання одного гімназиста дорівнював в середньому 100 крб., хоча реально ця цифра була значно меншою25. Щодо шкіл, котрі перебували на утриманні церков, земств, товариств і приватних осіб, то з бюджету Міністерства народної освіти їм надавали близько 1,5 тис. крб. в рік на губернію. У 1870 р. на усі земські та сільські школи Харківської губернії припадало 400 крб., на приватні - 700, що становило в середньому по 2 крб. на школу26.
Натомість матеріальне забезпечення навчально-освітніх закладів меннонітів щороку збільшувалось. Ще на початку XIX ст. у Молочанському окрузі було організоване Товариство друзів школи під головуванням Іоґанна Корніса, яке відкривало школи спочатку при найбільших громадах, а згодом майже у кожному поселенні. Перші школи відкрилися в Орлові та Хортиці; у середині XIX ст. - в Гальбштадті та Гнадефельді (Молочанський округ), а ще пізніше - у Ніколайполі, Краснополі, Нью-Йорку (Катеринославська губернія), Олександркроне (Бердянський повіт), Карассані, Спаті (Крим). Окрім звичайних початкових і обов'язкових релігійних знань, у школах викладали російську мову. Цікавий такий факт. Незважаючи на відсутність українських шкіл та й, як відомо, державну заборону української мови, абсолютна більшість меннонітів вільно володіла нею і спілкувалася з місцевим населенням*.
Поступовий відхід колоністів від тактики ізоляціонізму, розширення сфер їх участі у господарському та суспільному житті краю висуває на порядок денний потребу виховання своєї освіченої верстви, підготовку віруючих для ширшої економічної, а також культурної, навіть політичної діяльності. Тому з 1879 р. в училищі в Гальбштадті, а згодом і у деяких інших, створено спеціальний педагогічний клас, де готували власних вчителів, а також викладали нові предмети (наприклад, для підготовки бухгалтерів). Відкриваються меннонітські жіночі гімназії (у Гальбштадті, Хортиці) та комерційне училище (у Гальбштадті). На початку XX cт. менноніти мали 400 шкіл, в яких працювало 500 вчителів-чоловіків і 25 жінок та навчалося близько 15 тис. юнаків і дівчат. Кількість учнів стосовно загальної кількості віруючих становила 1:528, що засвідчує високий рівень освіти у меннонітських громадах.
Чимало українців, працюючи в колоністських господарствах, безкоштовно навчалися читати і писати. Відвідуючи молитовні збори меннонітів, деякі з них прилучалися до азів протестантського вчення і ставали його прихильниками. Однак це не було масове навернення, у чому намагалися переконати громадськість православні місіонери. І хоча деякі меннонітські діячі навіть перехрещували українців у нову віру, але вже тоді, коли самі переходили в баптизм. У класичному меннонітстві такі перехрещення були неможливі, бо єдиновірцем міг стати лише колоніст. Меннонітські поселення і на початку ХХ ст., а тим паче у першій половині XIX ст., залишалися ізольованими від навколишнього середовища, ревно оберігаючи свої традиції та мову. Їхня друкована продукція, а також періодика (газета "Вісник", журнал "Голос миру") виходили німецькою мовою.
Меннонітству в Україні до революційних подій 1905 року вдавалося зберегти усталений побут і духовно-релігійну спадщину. Як і всі протестанти, сповідуючи принципи - одна віра, одна Біблія, загальне священство віруючих, вони зберегли спорідненість з реформатами. Будучи радикальною гілкою кальвінізму, меннонітство на ранньому етапі дотримувалось догматів про передвизначення та мирське призначення віруючого, цвінґліанського розуміння євхаристії. Однак, на відміну від кальвіністів, визнавали хрещення тільки дорослих (у формі обливання водою або цілковитого занурення у воду).
За кальвіністською традицією, меннонітство не висунуло єдиного загальнообов'язкового віровчення. Для потреб братства в Україні були систематизовані символи віри, які існували тоді у Голландії, Німеччині, Польщі, надруковані німецькою мовою у його видавництві "Райдуга" (колонія Гальбштадт) під назвами "Віросповідання меннонітів у Росії" та "Віросповідання об'єднаних християн хрещених братських меннонітів у Росії".
Подібно до всього протестантизму, меннонітство пройшло через декілька внутрішніх поділів, новоутворень. В Україні упродовж XIX ст. в їхньому середовищі виникли різні угруповання (мала і велика громади), партії (прихильників Корнелія Регера, Геппнера і Бартца, Петра Гільдебрандта, Рейнера і Янцена та інших), а також секти* (ієрусалимські друзі, фламінгійці, гарнгуттери, сепаратисти тощо), які по-різному тлумачили ті чи інші культові дії, правила церковного життя. І хоча основна догматична платформа названих відгалужень залишалася спільною і незмінною, протиріччя призвели зрештою до розколу колись єдиного організму на дві основні течії: староменнонітство (або церковне) та новоменнонітство (або братське). Причини розколу містились в об'єктивному процесі адаптації колоністів до нових умов життя. Це зумовило поступову втрату їхнього архаїчного побуту, проникнення у громади нових ідейних віянь, що розмивали й релігійну окремішність конфесії. Старша ґенерація намагалася зупинити процеси секуляризації, не сприймала будь-яких нововведень. Молодь, як завжди, прагнула більшої самоініціативи, виходу в загальне громадсько-суспільне життя. Незважаючи на рішучі протести консервативної
Loading...

 
 

Цікаве