WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Протестантизм у XVIII-XIX ст. меннонітство - Реферат

Протестантизм у XVIII-XIX ст. меннонітство - Реферат


Реферат
Протестантизм у XVIII-XIX ст. меннонітство
Друга половина XVII - початок XVIII ст. - період найбільших втрат протестантизму в Україні, що була охоплена смугою військових дій. З одного боку, Росія, Польща, Швеція, Туреччина вели міжусобну боротьбу за розподіл її території, з іншого - українське козацтво, селянство, частина шляхти і міщан виборювали державну незалежність. У вітчизняній історіографії цей період означено як Руїну, занепад економічного і культурного життя.
Особливо трагічно позначився він на протестантизмі. Конфесія позбулася підтримки пануючої верстви, яка перебувала в її середовищі переважно з політично-станових інтересів. З усіх вельможних протестантських патронів лише дім Радзивіллів залишився в лоні нововірства. Однак вплив Радзивіллів на українське життя поступово звужувався, а у XVIII ст. чимало представників дому еміґрували у Західну Європу. На східних теренах України, де утверджувалося московське православ'я, шляхта остаточно відвернулась від протестантів. Подібне спостерігалось і в Західній Україні. У цей час з'явилася низка антидисидентських рішень польського уряду, які позбавляли дисидентів юридичних і станових прав. Генеральна конфедерація 1668 року, наприклад, ухвалила: "Аріани та відступники від католицької віри... не повинні користуватися захистом сеймових рішень, що забезпечують свободу віросповідання; відступників потрібно карати вигнанням з вітчизни...". Сейм 1764 року постановив усіх, хто перейде з католицької віри в іншу, страчувати1.
Репресії та переслідування похитнули протестантизм і в Польщі. Конституція 1717 року позбавила протестантську шляхту права засідати в посольській розправі, комісіях й трибуналах. Як наслідок цього, у 1768 р. у Великій Польщі залишилось тільки 47 лютеранських і 7 кальвіністських зборів2. Ще у 1698 р. у Малопольщі налічувалося дві лютеранські та 12 кальвіністських громад3; а в 1768 р. - одна лютеранська та 8 кальвіністських4.
Воєнні події на східних теренах Речі Посполитої та невпинна російська експансія звели нанівець діяльність протестантських осередків у Білорусі й Литві. Із 32-х церков Білоруського округу, що існували в середині XVII ст., у XVIII ст. залишилося всього дві, з 17 Віленського - одна5. Це остаточно підірвало позиції протестантів в Україні, які таким чином втратили внутрішню і зовнішню підтримку.
Звичайно, поодинокі лютеранські й кальвіністські громади в Україні ще діють у першій половині XVIII ст. Однак це малочисельні острівки тогочасного релігійного атласу. Тому інформація про них вкрай обмежена. Залишилося фактично близько двадцяти лютеранських і реформатських зборів, переважно у Західній Україні, Підляшші, Холмщині.
За даними, які Й.Лукашевич взяв з рукописних реєстрів протестантських зборів, складених у 1701 і 1754 роках, та деяких пізніших польських актів, до XIX ст. в українських етнічних землях була лише одна лютеранська громада у Венгрові. У 1784 р. їй вдалося відремонтувати молитовний будинок і навіть спорудити окреме помешкання для просвітера6. Щодо кальвіністських зборів, то вони на початку XVIII ст. діяли ще у Підляшші (Цабкудів, Докудів, Сідра, Венгров, Пьєтухів), налічуючи подекуди кілька десятків віруючих. До 1754 р. проіснували реформатські збори в Орлі, Ямну, Непокойчицях, Нурці7. За підрахунками М. Грушевського, продовжують діяти у цей час поодинокі реформатські громади у Галичині (у Дорогоєві - до середини XVIII ст.), Сяноччині (Новотанцю - до кінця XVIII ст.), у Холмсько-Белзькому реґіоні (Бончі - до початку XVIII ст.), на Берестейщині (у Докудові, Нурці, Орлі - до кінця XVIII ст.), на Поділлі (у Панівцях - до початку XVIII ст.)8. Інформації про існування социніанства у цей період не знаходимо.
Новий етап в еволюції протестантизму в Україні розпочався з другої половини XVIII ст. Центр діяльності конфесії внаслідок глибоких соціально-економічних, станових, юридично-правових і культурних змін, що їх здобули козаччина і Гетьманщина, остаточно переходить з правого берега Дніпра на лівий. Акцентуємо на цьому моменті, принципово важливому у вивченні протестантизму, - у вказаний період течія втрачає західноукраїнську домінацію і стає фактором релігійної історії всієї України.
Однак і Західній, і Східній Україні не вдалося утримати свою незалежність. Лівобережжя у 1782 р., після скасування Малоросійської колеґії, втратило залишки автономії. У 1783 р. російська цариця Катерина II юридично впровадила тут кріпосне право. З 1797 р. українське козацтво перетворено на складову регулярної російської армії. Правобережна Україна до початку XVIII ст. ще залишалася колонією польської держави. Та внаслідок занепаду і трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795-1797), Правобережжя, у тому числі Волинь, а з 1815 р. і Холмщина, також відходять до Росії. Західноукраїнські землі - Галичину, Буковину та Угорську Русь (Закарпаття) - загарбала Австрія.
Черговий поділ України скасував майже всі здобуті права і свободи. Жорстокий соціальний гніт вилився у численні селянські повстання, виступи міщанства. Політика національного гноблення та денаціоналізації місцевого населення, що її впроваджують і російський царат, і ґабсбурзька монархія, неґативно впливають на духовне життя України.
Внаслідок перманентної колоніальної політики Росії кордони давніх українських земель просуваються на південь і схід. Після російсько-турецьких воєн вони сягають вже берегів Чорного моря. За Кучук-Кайнарджійським миром 1774 року до Російської імперії входить Крим, а згодом інші землі Кримського ханства, поваленого у 1783 р., - Таврія та Кубань. За рішенням Ясського (1792) і Бухарестського (1812) миру кордони імперії пролягали до Пруту і Дунаю. Більшість цих земель прагнула повернути також Україна, вважаючи "козацькі походи на море за продовження походів Олега і Ігоря"9. Швидко утворюються нові губернії - Таврійська, Катеринославська, Херсонська. Ще раніше відбувалося енергійне заселення малолюдних просторів Слобожанщини. Особливо активно опановували її "дикі поля" монастирі, що на них осаджували своїх селян, та українські козаки, які прямували сюди після невдалих повстань. Уся ця величезна, багата на родючі землі та природні надра територія вимагала якнайшвидшого господарського використання. Вона відкривала широкі можливості для бурхливого розвитку торгівлі, мореплавства, рибальства, виходу на багаті східні ринки, нові міжнародні шляхи.
Однак спочатку українські переселенці становили переважно найбідніший і найзлиденніший прошарок. Серед перших колоністів було чимало людей, котрі шукали притулку від переслідувань царату: учасників народних повстань, кріпаків-втікачів, розкольників, членів сектантських рухів. Їх матеріальні можливості для економічної розбудови реґіону були надто сумнівними. Царський уряд розгорнув широку кампанію, заохочуючи до переселення на свої нові колонії іноземців.
Першими колоністами із Західної Європи були
Loading...

 
 

Цікаве