WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Просвітництво і прояви пієтизму в Україні (пошукова робота) - Реферат

Просвітництво і прояви пієтизму в Україні (пошукова робота) - Реферат

неофіційної віри, духовного життя, вільного від формальної обрядовості та аскетичної християнської моралі. Хоча масонство захопило передусім привілейовані верстви, однак підготувало важливі зміни у внутрішній політиці російського царату. Ці зміни у XIX ст. мали вже безпосередніший вплив на розвиток релігійних процесів у народному середовищі в Україні. Йдеться, насамперед, про Бблійне товариство, біля джерел якого - і в Європі, і в Росії - також стояла культурно-просвітницька частина масонів. Російське біблійне товариство як філія Британського товариства* було засноване у 1813 р. у Петербурзі і невдовзі відкрило свої відділення у багатьох містах України: у 1815 р. - у Кам'янці-Подільському, Харкові, Сімферополі та Феодосії, 1817 - Києві, 1818 - Полтаві (тут активним діячем Товариства був Іван Котляревський, а самій філії вдалося проіснувати до 1830 р.), 1819 - Острозі, Чернігові, Херсоні, Одесі (у Маріуполі було відкрито співтовариство сприяння Товариству), у 1820 р. - Херсоні та Молочних Водах.
Віце-президентом відділення у Харкові був виходець з української слобідської старшини (колишній губернатор і майстер масонської ложі "Теоретичний градус" у Орлі) Захар Карнєєв, котрий у 1817-1822 роках обіймав посаду куратора Харківської шкільної округи і проводив євангелізаційну проповідь серед молоді. Його зусиллями тут у 1821 р. створено Студентське біблійне товариство, основу діяльності якого віце-президент бачив у тому, щоб "поєднати тілесну освіту з євангельською, без якої не може існувати справжнє просвітництво"34. Подібні прояви спостерігалися і в Одесі, де у 1818 р. на базі світського Рішельєвського ліцею було створено Дитяче біблійне товариство, яке займалося релігійним навчанням юнацтва35.
Основна мета Російського біблійного товариства полягала у перекладі Біблії мовами народів імперії та її безпосередніх сусідів. Хоча російський переклад суворо заборонив Священний Синод, завдяки зусиллям світських членів товариському комітетові вдалося отримати царський дозвіл і на це видання. Впродовж 1818-1820 років побачили світ російські Євангелія, Дії і Послання апостолів. У 1822 р. вийшов переклад Нового Заповіту. Переклад Старого Заповіту розпочався у 1820 р. Його здійснювали професори Петербурзької, Московської та Київської духовних академій. Однак робота не була завершена. Про український переклад Біблії у той час, а тим паче пізніше, після сумнозвісного валуєвського указу, не могло бути і мови*. Однак і російські переклади виконали неабияку роль у духовно-релігійному житті України, зробивши, нарешті, текст Святого Письма доступним усім віруючим. Це мало особливе значення для появи антицерковних течій, а згодом і євангельського пробудження вУкраїні, що, до речі, майже "передбачив" опонент Біблійного товариства, російський реакціонер А. Шишков, так оцінивши можливі наслідки національних перекладів Біблії: "Усякий зробиться сам собі тлумачем Біблії і, утворивши віру за власним поняттям і нахилом, відійде від союзу з церквою"36.
Діяльність Товариства підготувала деякі зміни у культурному житті України, у черговий раз викристалізовуючи давню мрію про національну Біблію. У середині XIX ст. її спробував здійснити інспектор Ніжинського історико-філологічного інституту Пилип Морачевський, чернігівський дворянин, вихованець Харківського університету, поет і прозаїк, викладач мов у Луцьку, Кам'янці-Подільському, Ніжині. Впродовж 1860-1865 років він переклав українською мовою Новий Заповіт і Псалтир, відчайдушно намагаючись отримати дозвіл на їх друк і у Священного Синоду (збереглося листування Морачевського з митрополитом петербурзьким і новгородським Ісидором), і в різних державних закладах. У зв'язку з цими спробами він знайшов чимало прихильників серед наукових кіл Росії, однак їхні спільні кроки також виявилися безрезультатними: церква наклала рішуче вето на працю Морачевського. В архіві Імператорської академії наук, що знаходиться в Петербурзі, міститься чимало документів, у яких засвідчено високу оцінку перекладу Морачевського найавторитетнішими славістами Росії. Як писав академік І.Срезневський, "це один з кращих перекладів Євангелія на слов'янські наріччя... Немає сумніву, що переклад Євангелія Морачевського повинен зробити епоху в літературній освіті малоруського народу..."37. Сумний кінець справи Морачевського за тодішніх умов був закономірний.
Подібні спроби здійснювали вже за межами Росії. У другій половині XIX ст. вони переносяться на Західну Україну і в Європу. Так, у 1868 р. на сторінках львівської газети "Правда" з'являються (під псевдонімом Павла Ратая) дві україномовні "Мусієві пісні", а згодом - український переклад Псалмів та "Книги Йова" Пантелеймона Куліша (1819-1897), відомого поета, мовознавця, культурно-громадського діяча України, члена Кирило-Мефодіївського братства. У 1869 р. "Книга Йова" знову у Львові виходить вже окремим виданням із авторською передмовою, а у 1871 р. з'являється його "Псалтир, або книга хвали Божої". Наступні переклади Куліша друкуються у Відні: 1870 року виходить "Святе Письмо, перша частина Біблії", "П'ять Книг Мусієвих" і переклад чотирьох Євангелій, зроблені у співпраці з Іваном Пулюєм. І хоча невдовзі Куліш вже мав повний переклад Біблії українською мовою (перший варіант якого у 1875 р. був знищений під час пожежі, однак знову відновлений майже на дві третини; після смерті Куліша цю працю завершив Іван Нечуй-Левицький), надрукувати йому за життя вдалося тільки окремі уривки. Переважно ті, що були розраховані на широку читацьку аудиторію і мали на меті початкову біблійну освіту народу, - друк Старозавітної апокрифічної книги (вийшов 1893 року у Коломиї), віршована переробка з "Пісні пісень" під назвою "Хуторянка, або співана хвала молодої перед весільними гостями, антична народна дивовижа" (1877; у чернівецькому альманасі "Руська хата"). Щодо основної праці - повного перекладу Біблії українською мовою, зробленого Кулішем за допомогою Пулюя і продовженого Нечуєм-Левицьким, - то вона змогла побачити світ лише у 1903 р. у Відні за кошти Британського біблійного товариства.
Після закриття його філіалів у Росії деяким євангельським місіонерам і впливовим сановникам - прихильникам протестантизму, вдається домогтися дозволу на відкриття Товариства розповсюдження Святого Письма (1863) і Товариства заохочення духовно-морального читання (організоване В.Пашковим у 1876 р.). Ці осередки, крім суто біблійних творів, широко популяризували релігійно-тлумачну та просвітницьку літературу, насамперед, для масового читача. Продовжуючи традицію попередників, вони опікувалися також розгортанням початковоїосвіти серед найбідніших верств населення (так звані ланкастерські школи), недільних шкіл та євангельських гуртків, де викладали основи релігійних знань і учень, альтернативних православ'ю, тобто переважно протестантських. Ця форма релігійно-просвітницької діяльності мала антицерковний характер. Більшість брошур, що розповсюджували товариства, друкували за кордоном, а з кінця XIX ст. - і в Західній Україні. Вони не мали чіткого конфесійного визначення (хоча зустрічаються і суто протестантські
Loading...

 
 

Цікаве