WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Просвітництво і прояви пієтизму в Україні (пошукова робота) - Реферат

Просвітництво і прояви пієтизму в Україні (пошукова робота) - Реферат

сьогодні вже повністю доведене, про його перебування не лише у Лейпціґу та Йєні, а й у Галлє8. Так, Прокопович був особисто знайомий з Авґустом Франке, жваво листувався з ним (а після його смерті з сином Франке - Германом). В одному з ранніх листів до Німеччини Прокопович згадує про свої відвідини "Сирітського дому" і будує плани налагодження співробітництва Києво-Могилянської академії з його навчальними закладами. У період ректорства в академії (1711-1717) Прокопович посилає у Галлє "учнів Василя, Івана молодшого та Івана старшого за віком" з метою оволодіння "кращим духом" Галльської школи. У листі до А. Франке він називає науки, якими повинні оволодіти його учні: історія, астрономія, хронологія, географія, геометрія, мови (латинська, грецька, давньоєврейська, німецька) й музика9. Особисті контакти з лідерами німецького пієтизму Прокопович підтримував усе життя, всіляко допомагаючи тим, хто приїжджав в Україну і Росію.
У величезній власній бібліотеці мислителя знаходились майже всі відомі на той час праці протестантських теологів, містиків, пієтистів (Меланхтона, Лютера, Квенштедта, Пфефера, Ґергарда, Буддеуса, Полянського, Майснера, де Моліно, Хемніція, Мосгайма). Він ретельно досліджував твори Християна Вольфа ("Елементи універсальної математики", "Всілякі корисні експерименти"), Іоґанна Буддеуса* ("Історико-теологічний вступ", "Хрестоматія з історії філософії", "Теологічні тези про атеїзм і віру", "Дослідження про природу людини"), німецького теолога, одного з найближчих попередників пієтизму Іоґанна Арндта ("Правдиве християнство") та ін. Багато з цих творів потрапляли в Україну завдяки Прокоповичу. На думку Дм. Чижевського, він мав конкретну домовленість про це з галльськими видавцями, яким допомагав матеріально, а тому його смерть виявилася "для галльського підприємства великим ударом"10. Пієтична література у першій половині XVIII ст. була не лише у приватних книгозбірнях, а й у монастирських. Переклади з Арндта до 1743 р. можна було купити у книгарні Києво-Печерської лаври. Вплив пієтичної літератури на православну думку засвідчує той факт, що 1743 року Священний Синод скликав спеціальне засідання для її заборони (цікава деталь: участь у засіданні змушений був узяти перший перекладач Арндта українською мовою Симон Тодорський).
На думку В. Литвинова, який ознайомлює з багатьма цікавими фактами із життя Прокоповича на основі досліджень сучасних німецьких вчених, "пієтизм притягнув увагу Прокоповича своїм філологічно-критичним ставленням до Біблії, а також своїм практицизмом і дієвістю у шкільній справі"11.
Однак, симпатії Прокоповича до пієтизму все ж таки не обмежувались практично-просвітницькими мотивами, - він був не тільки церковно-державним діячем, а й мислителем, прагнув оновлення православ'я, піднесення його до передового європейського рівня. Це вимагало серйозних філософсько-теологічних досліджень і звернення до самої протестантської доктрини. Вона ж у творах Прокоповича виявляється у найголовніших ідеях і принципах. Так, мислителеві було близьке вчення про особисту віру, яку, на його думку, потрібно сповідувати передусім "духовно", внутрішньо, так би мовити, безпосередньо (у цьому відчуваємо відголосок неоплатонізму). У діалозі "Розмова тектона з купцем" він відстоював протестантське розуміння сотеріології, заперечуючи рятівну роль церкви. У катехитичному викладі "Перше вчення отроком", а також у богословських працях ("Скорочене християнське вчення", "Богословське вчення про стан непошкодженої людини") Прокопович взагалі не подає розділи про церкву. За протестантською традицією, він вважав священною книгою, головним джерелом істини лише Біблію.
Безумовно, такі погляди православні ортодокси сприйняли як єресь. Однак протестантизм Прокоповича далекий від позиції отців-реформаторів; це модель ренесансно-гуманістичної традиції, що на зламі XVII-XVIII ст. акумулювали пієтисти-просвітники. Прокопович, наприклад, актуалізував погляди социніан, вимагаючи обов'язкового аналітичного вивчення текстів Святого Письма. Він і сам демонстрував приклади такого аналізу окремих положень Біблії, продовжуючи лінію Симона Будного і Фауста Социна; заперечував мислитель поклоніння мощам, іконам, більшість релігійних таїнств. У цьому Прокопович бачив результат людської неосвіченості. "Коли немає світла учення, не може не бути безладдя і багатьох сміху гідних забобонів"12. У реформаційному дусі вчений тлумачив проблему етичної гідності людини та її сумління. Особливо критично, нагадуючи пристрасні проповіді ранніх протестантів, він описував бездуховність церковного кліру, інститут російської православної церкви, оцінюючи її як знаряддя духовного панування над людиною. В уявленнях про Бога Прокопович виявив пантеїстичні та деїстичні елементи, наближаючись до ідейної системи антитринітаризму. В історіографії неодноразово підкреслювався вплив на світогляд Феофана Прокоповича видатного голландського філософа Бенедикта Спінози. Як відомо, Спіноза формував свої погляди під значним впливом социніанства, творів Яна Амоса Коменського (праця якого "Пансофія" теж знаходилася у бібліотеці Прокоповича), протестантських просвітників з кола голландських пієтистів (факт, що спеціально досліджувався у творі І. Буддеуса "Про спіносизм до Спінози").
Цей невидимий зовні зв'язок внутрішньо споріднених течій і вчень виявився у творчості багатьох мислителів XVIII-XIX ст., які так чи інакше пов'язані з протестантизмом, зокрема, у ставленні до іудейської традиції в християнстві, посиленому дослідженні Старого Заповіту, єврейської мови і культури. (Не випадково це зумовило запозичення деякими ранніми і пізніми протестантськими течіями елементів іудейського вчення і культу). Тому цілком закономірні звернення Прокоповича до релігійно-філософського раціоналізму (насамперед, у праці "Книжиця, в ній же повість про чвару Павла і Варнави з іудействуючими") і звинувачення мислителя в аріанстві з боку православного кліру13.
Апологет православ'я М. Родишевський, багаторічний опонент Феофана Прокоповича, стверджував, що останній "на полях кальвінської книги понаписував, ніби Кальвін правильно вчить, а благочестиве наше вчення ніби неправдиве,.. і та книга нині знаходиться в училищі в Києво-Братському монастирі". В іншому місці Родишевський констатує значний вплив поглядів мислителя на церковно-культурні кола Києва: "А як він у тому учительстві утвердився, почав київських і малоросійських жителів, дітей та дорослих людей запрошувати до себе й навчати своєму єретизмові і чимало єресів у народ сіяти, і численні наклепи на святу православну кафолічну церкву говорити..."14. Навіть якщо у цих твердженнях і є перебільшення (адже таким був стиль полемічної літератури), факт поширення протестантських ідей в середовищі українських просвітників XVIII ст. очевидний. Не випадково в листі до А.Франке перекладач німецької літератури російською мовоюі один із галльських місіонерів Генріх Вільґельм Людольф у 1705 р. повідомляв, що "багато людей в Києві їх (протестантів - В. Л.) за єретиків своєї церкви не вважають"15.
Засвідчує це і життя багатьох
Loading...

 
 

Цікаве