WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Раціоналістичні рухи Хiх ст. Український штундизм (пошукова робота) - Реферат

Раціоналістичні рухи Хiх ст. Український штундизм (пошукова робота) - Реферат

йому і його послідовникам змогу побудувати на землі новий Ієрусалим як прообраз Царства Божого. Чільне місце у проповідях Марцинкевича посідала етична проблематика: він закликав слухачів до праведного, безгрішного життя і братерської любові, добра і служіння ближньому. Цікаво, що у своєму зверненні до суду, Марцинкевич підтверджує й особистий зв'язок з духоборами: "Я ніколи не приєднувався до євреїв, а бажаю приєднатися до народу руського… Тому прошу, щоб мене залишили в спокої і призначили у Таврійську губернію… на Молочні Води…" [23].
Таким чином, погляди Афанасія Марцинкевича ґрунтуються, передусім, на релігійному раціоналізмі та елементах пієтизму. Це не просто хаотичні пророкування, а певна ідейна конструкція, результат синтезу багатьох учень. Звичайно, арґументи мандрівного проповідника доволі примітивні, поступаються релігійним системам не тільки аріан, а й духоборів (адже Жива книга була витвором не окремого самоука, а плодом творчості кількох поколінь віруючих). Вчення Марцинкевича адекватно відбивало рівень освіти піонерів штундистського руху, вихідців з нижчого прошарку, так би мовити, мислителів з народу.
З такого ж прошарку вийшов і Охрім Піднебесний, про якого довідуємося з побудованого на документальних фактах оповідання російського письменника Миколи Лєскова "Нехрещений піп". Його герой - реальна особа, колишній козак, а потім селянин с. Парипасів на Житомирщині, котрий "належав до нового, дуже цікавого малоросійського типу, який почав вирізнятися і формуватися у задніпровських поселеннях майже чи не з першої чверті поточного віку. Тип цей до цього часу вже зовсім визначився і чітко окреслився великим впливом на релігійний настрій місцевого населення. Воістину дивно, як наші народовіри і народолюбці… прогледіли або не взяли до уваги малоросійських простолюдинів, котрі ввели цілком новий струмінь у релігійний побут південноруського народу.., через чверть століття ці люди з'явились у широкому релігійному союзі, що називається "штундою" [24].
Цікаво змальовує письменник самого Охріма Піднебесного, який відрізняється від односельців тверезим життям, здоровим побутом, зовнішнім виглядом, манерою спілкування. Самотужки вивчився грамоті, а потім влаштував гурток для навчання молоді з навколишніх сіл. За науку грошей не брав, навпаки - сам усіляко допомагав людям. Заняття з молоддю проводив на вечорницях, де розповідав про Христа. "Тлумачення його були найпростіші, зовсім чужі будь-якій догматиці та богослужбовим настановам, а мали майже виняткові цілі морального виховання людини за ідеями Ісуса…" [25].
У 40-х роках ХIХ ст. з'являється ще один тип українського штундиста - організатора опозиційних до православної церкви груп. Перша штундистська громада, яку створив на Катеринославщині селянин Сергій Циба, була типовою пієтично-аскетичною сектою з елементами фанатизму та відокремленості від "гріховного світу". В секті панував культ харизматичного лідера. За матеріалами слідства, її члени відмовлялись "від батьків і матерів, дітей і майна" (цікаво, що подібні вимоги, за Євангельськими настановами, висував перед своїми гуртківцями у ХVI ст. Феодосій Косой), а "при намовах відстати від Циби та повернутися до церкви висловлювали готовність на усі… кари; …один з них сказав під час слідства, що коли його та інших розлучать з Цибою, то це буде рівнозначне тому, що їх розлучать із Христом. Інші вперто залишались при своїх блудних поглядах, що Циба є посланець Божий" [26]. Однак обрядність групи майже не відрізнялася від православної з тією тільки різницею, що її відправляли самі сектанти. Віровчення взагалі не було вироблене. Головні відхилення від офіційної доктрини полягали у ствердженнях Циби про святість і Божественну обраність його послідовників, відмові від вживання м'яса і спиртних напоїв. Уже на початку 60-х років прихильники секти існували у Павлоградському та Новомосковському повітах на Катеринославщині, Кременчуцькому, Кобеляцькому та Полтавському повітах Полтавської губернії.
Найвідомішою постаттю в історії українського штундизму, якій вдалося згрупувати навколо себе чимало прихильників і розпочати ланцюгову реакцію поширення руху в багатьох місцевостях, був селянин з с. Основи Одеського повіту Херсонської губернії Іван Онищенко. Вже у 1845 р. він відкрито виголошував антицерковні проповіді. Під час і після Кримської війни, чергового спустошення південних теренів України, голоду і спалаху чуми проповіді Онищенка особливо впливали на сільське населення краю, яке винесло тягар війни. "Ці всі події не могли не викликати водночас почуття переляку, каяття та жадоби направи життя. Богобойні душі в такій добі мають особливий нахил до шукання Бога та Його вічної Правди. У них з особливою силою тоді постає свідомість, що всі нещастя, які спадають на людей, з'являються карою Божою за гріхи людства" [27]. Власне, саме есхатологія та хіліазм становили основний зміст проповідей Онищенка. Однак згодом вони наповнилися новими ідеями: відмови від церкви і повернення до живого Бога, пізнання Його істини на основі самостійного прочитання Біблії, прагнення до святості й безгрішного життя. Саме у цей період почалося релігійне пробудження у німецьких колоніях (Рорбах, Вормс, Іоґаннесталь, Комісарівка, Чорногорка). Онищенко та його однодумці у 1856 р. активно спілкуються з німецькими штундистами, проводять з ними зібрання, біблійні бесіди, ознайомлюються з протестантською літературою. Особливою популярністю користувалася серед них збірка німецьких духовних віршів та псалмів з красномовною назвою "Приношення православним християнам", що її переклав російською мовою Карл Бонекемпер. Під впливом твору погляди місцевих сектантів набували більшої логіки і системи. Саме з 1856 р. українські нововіри отримали назву штундистів, яку з самого початку сприймали як образливу, називаючи себе "братством людей Божих", "братством друзів Ісусових" або "євангельським братством" [28].
Внаслідок проповідницької діяльності Онищенка та Михайла Ратушного з цього ж села нововірство поширюється у с. Гнатівці, містечку Ряснопіллі і швидко охоплює майже весь Одеський повіт. Про кількість віруючих у перших штундистських осередках довідуємося лише з 1861 р., коли сектанти починають проводити зібрання відкрито. Так, у 1864 р., під час слідства з приводу цих зібрань в Основі, зафіксовано 32 сектанти; у 1871 р. у Ряснопіллі - 48. Штундистський рух охоплює усі сусідні реґіони. Чисельний осередок виникає ще наприкінці 50-х років на хуторі Миколаївському Ананьєвського повіту, а згодом - у селах Гнатовичах й Скаржинцях, де у 1867 р. проживало вже близько 200 штундистів [29].
Окрім селян, серед українських штундистів зустрічалося чимало ремісників іміщан, колишніх солдатів і навіть збідніле панство. Лідером секти на хуторі Миколаївському, наприклад, був дрібний ("ходачковий") шляхтич Адам Войсарівський. Він "навернув" у штундизм міщанина з Ананьєва, католика Данила Кондрацького; до них прилучилися одеські міщани Андрій і Сильвестр Войсарівські, Григорій Яворський, Ілля Довженко, Міхей Зайченко, Яків Меншин, колишній солдат, а потім
Loading...

 
 

Цікаве