WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Візантійський ісихазм та давньоруська печерна аскеза - Курсова робота

Візантійський ісихазм та давньоруська печерна аскеза - Курсова робота

яка принесла благодать Божу до християнського світу.
Аскетичні прагнення та відомі форми їх прояву були відомі ще раніше. Так, неоплатоніки прагнули до невидимого Блага, переборюючи зло чуттєвого світу; хотіли від плоті піднятися до Божества, виробляючи форми аскези і утверджуючи дуалістичне світорозуміння. Аналогічні дуалістично-аскетичні моменти бачимо і у неопіфагорейців і стоіків. Іудаїзм, піддавшись елліністичним впливам і продовжуючи свй розвиток, підійшов до того ж. Назареї уникали усього "нечистого", віддавали себе Богу, дотримуючись "великого обіту"; вино не торкалось їх вуст і залізо - їх довгого волосся. Терапевти (релігійно-аскетична секта І ст. н.е. в Єгипті) віддалялися від світу в свої "монастирі", займаючись там читанням своїх священних книг та спогляданням. Єссеї (близька до терапевтів іудейська секта ІІ ст. до н.е. - І ст. н.е.) приносили "страшну клятву" - почитали Бога, виконували його заповіді, жили разом, відмовляючись від особистого майна і тримаючи піст. Монашеські гуртожитки знаходимо вже у терапевтів, єссеїв та служителів Серапіса. Отже, як бачимо перші аскети з'явилися досить рано. Вірогідно, що росту пустельництва сприяли і гоніння на християн. При Деції (250 - 251 рр.), Валеріані (257 - 258 рр.) і пізніше при Ліцинії (315 чи 319 рр.) багато єгипетських християн тікало в пустелю та гори. Багато з них гинуло від холоду та спраги, від хвороб та диких звірів. Минала загроза, і втікачі повертались, але не всі. Деякі так і залишались невеликими групами або одинокими анахоретами.
Батьківщиною монашества є Єгипет, Нільська долина. Історик східного монашества - Бесс бачить в цьому ніби нагороду Єгипту за те, що він прихистив гнаного Іродом Христа - Немовля. Першим християнським монахом був Павло Фівський. Він утік від переслідувань Деція в гори Фіваїди; там він обрав собі за житло печеру. Харчувався Павло фініками, воду брав із джерела. Він назавжди залишився в пустелі, його навіть не спокусила звістка про перемогу християнства за Констянтина. Засновник монашеського життя помер у своїй печері глибоким старцем. Могилу йому вирили леви. Павло випадково здобув популярність, адже багато анахоретів жили та померли в безвісти. Як правило, вони селилися поблизу джерел та фінікових пальм, в печерах чи під відкритим небом. У часи дозвілля вони плели кошики, які відносили у сусідні поселення і вимінювали їх на хліб і сіль.
Перші об'єднання анахоретів про'язують з іменем Антонія Єгипетського (251 - 356 рр.), якого вважають "батьком монашества". Життя його було описане Св.Афанасієм, архієпископом Александрійським. Антоній народився в християнській сім'ї недалеко від великого Ієраклеополісу, в Середньому Єгипті. Будучи 20-річним юнаком, перебуваючи в церкві, його глибоко вразило євангельське читання про багатого юнака (Мф. 19). Він роздав своє майно і став аскетом. Після 26-річного проживання в пустелі Антоній з 306 року почав збирати навколо себе учнів. Люди йшли до нього задля отримання доброї поради, душевної настанови. Слава Преп.Антонія була настільки великою, що навіть сам імператор Констянтин написав йому листа. Перед своєю смертю Антоній знайшов собі усамітнене місце, де і помер у 356 р. у віці 105 років. Учні та послідовники Антонія продовжували роботу великого пустельника, створюючи колонії єремітів (від грец. - відлюдники) - "лаври".
В Нижньому Єгипті такі єремітські колонії були засновані Аммонієм. Він батько Нітрійського монашества. У Аммонія було багато учнів, які жили чи поодинці в житлах, чи разом. За Палладієм, в його час в Нітрійських пустелях проживало до 500 єремітів. В просторій церкві збирались монахи в суботу і неділю на загальне богослужіння. Кожен монах здобував собі їжу та одяг власною працею, працював до 9 годин вечора, а потім співав різні гімни та псалми разом з братією.
На південь від Нітрійської пустині утворилась знаменита колонія єремітів, яка отримала назву Скітська пустинь. Макарій Єгипетський, чи Макарій Великий був першим, хто почав мешкати тут, як єреміт. Макарій був аскетом ще з юності, але в пресвітери його посвятили проти його волі. В 30 років він тікає в Скітську пустинь. Цей аскет мав харизму (дар) зцілення та пророцтва. 50 гомілій, які залишились після Макарія, свідчать про його глибокий містисний настрій. До сучасників Макарія Великого відносять ефіоплянина Мойсея (колишнього розбійника), Піора та Макарія молодшого.
Але не тільки Нітрійська та Скітська пустині, увесь Єгипет до кінця IV ст. був вкритий келіями єремітів, чи колоніями кіновитів.
Засновником гуртового монашества, чи кіновитства вважають Св.Пахомія (282 - 346 рр.). Колишній солдат, ще до прийняття ним християнства був аскетом. Прийнявши християнство, Пахомій вирішив створити монашеський гуртожиток. В результаті виник перший монастир Табеннізі (328 р.) пізніше утворилось ще 9, серед яких перше місце зайняв Бафуа (тепер Фау). Заслуга Пахомія також полягає в тому, що він створив міцну організаційну основу для єремітів; він обніс стіною келії анахоретів і він дисципліну. Його настанови - це найдавніші монашеські правила, які підпорядковують життя монахів певним здоровим нормам. вони ставлять в обов'язок монахів працю та молитву, містять вказіівки щодо одягу могнахів, їжі та сну. Монахам було заборонено виходити з монастиря, біля єдиних воріт сидів вартовий. Святий Пахомій також заснував два жіночих монастиря.
З Єгипту монашество поширилось на Синайський півострів, де ми дещо пізніше зустрічаємо двох видатних аскетичних письменника: Нила Синаїта (430 р) та Іоанна Лествичника (580 р.).
Якщо в IV ст. класичною країною монашества був Єгипет з Нільською долиною. то в V - VI ст. центр монашеського життя переноситься на Схід, в Палестину. Саме тут учень Св.Антонія - Іларіон з Гази заснував пустельництво. Десь в середині IV ст. виникли в Палестині численні монастирі. Найвидатнішими архімандритами Палестинського монашества були Каппадокійці - Феодосій (441 - 519 рр.) і Савва (439 - 532 рр.). Останній заснував сім лавр в Палестині в одній з яких жив сам.
Після Єгипту Сирія є найближчою країною, де монашество досягає найвищого розвитку.
В Каппадокії монашество з'явилося завдяки Василію Великому, Григорію Богослову та Григорію Нисському. Василій спочатку пзнайомився з відомими аскетами Сирії та Палестини. Він має славу в історії монашества як організатор східного монашества. Його відомі "Великі та малі монашеські правила" досі залишаються єдиними правилами грецького монашества.
Після того, як Єгипет та Палестина перестали бути головними центрамимонашеського життя на Сході, такими стають Константинополь, а дещо пізніше Афон.
Розділ ІІ. Візантійський ісихазм.
2.1. Афон - колиска християнського аскетизму.
Від Констянтина Великого до Василія, засновника македонської династії, від єпископа Кастіна до Фотія, релігійні будинки та монастирі примножувались у Візантії до безкінечності. В 430 році прийшов в Константинополь авва Александр і запровадив тут акіматенство. Акіматени поставили собі за мету безперервно служити Богу - молитися вдень та вночі. В 460 році римський консуларій Студій заснував монастир акіматенів "Студіон". Золотим віком для заснування монастирів було царювання Юстиніана (527- 565 рр.).
З середини IX ст. заселяється відлюдниками Афон, де починають з'являтися лаври. Однак Порфирій Успенський у своєму творі "Схід Християнський" говорить, що згідно з переказом, монашество на Афоні було ще в V - VІ
Loading...

 
 

Цікаве