WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Іудаїзм - релігія євреїв - Реферат

Іудаїзм - релігія євреїв - Реферат

іудаїзму, але в той же час і найбільш важке. У науці воно дотепер остаточно не вирішене. Саме ім'я Ягве, чи Яхве (дехто вважає, що древня форма імені була Ягу), не піддається переконливій розшифровці. Можливо, що воно не єврейське за походжен-ням. Деякі дослідники вважають Ягве спочатку богом мадіанитского племені, що жило на Синайському півострові, біля кордонів Єгипту.
Більш чітко видні в образі Ягве риси. Відповідно до Біблії, Ягве дуже наполегливо вимагає, щоб усі його шанувальники - ізраїльтяни були обрі-зані. Не менш наполеглива претензія Ягве, щоб усі первістки Ізраїлю прис-вячувалися йому.
Деякі дослідники гадають, що вимога викупу первістків, присвячених богу, означає, що колись у стародавності ці первістки дійсно приносилися в жертву богу, тобто убивалися. Але це припущення досконале неправдоподі-бно: жоден народ не міг би зберегти своє існування, якби дотримував звичаю регулярно убивати всіх первонароджених хлопчиків. Етнографія не знає по-дібних народів. Зате з етнографії відомо багато прикладів того, що в присвя-тну церемонію входить обрядова імітація смерті і воскресіння: непосвяченим вселяють, що дух ініціацій дійсно убиває хлопчиків, а потім оживляє їх. От що, ймовірно, і являло собою у предків євреїв присвячування первістків богу Ягве.
Для самих євреїв Ягве не завжди був загальним богом. Він навіть не був спочатку богом всіх ізраїльтян - основного ядра єврейської групи пле-мен. Але отут є неясність. Звичайно вважається, що Ягве був богом власне племені іудеїв, а вже потім став загальнонаціональним богом усіх євреїв-ізраїльтян. З цим, однак, не узгоджується те, що легендарний законодавець євреїв Мойсей, якому вперше Ягве відкрив своє ім'я і який обрав його своїм посередником, належав не до іудейського, а до левітського племені, і надалі всі жерці і служителі Ягве повинні були за законом належати до левітів; самі іудеї не могли служити Ягве.
Палестинський період
Завоювання євреями Палестини мало наслідком зміна усього їхнього способу життя, господарського і суспільного укладу, а разом з тим, звичай-но, і їхньої релігії. Євреї поступово перейшли від кочового життя до осілого, від скотарства до землеробства. Вони при цьому змішувалися з місцевим ха-наанейским населенням. У період завойовницьких воєн - так звана епоха "суддів" - у них ще зберігалися родоплеменний лад і військова демократія: свої походи проти ворогів вони робили під предводительством виборних су-ддів - військових вождів. Але цей лад поступово розклався, з'явилися багаті і бідні, раби і вільні; була встановлена царська влада - спочатку з племені веніамінітов (Саул), потім в іудеїв (Давид, Соломон).
Усі ці зміни відбилися в релігії. Змішавши з місцевими жителями, євреї стали, наслідуючи ханаанейцам, почитати місцевих численних божків - ваа-лов. Культ місцевих ваалов - общинних і міських заступників - був розпо-всюджений у Сирії і Палестині здавна
Від місцевого палестинського населення євреї засвоїли ряд релігійних свят, зв'язаних із землеробством: маццот - весняне свято опресноков, що злився з древньою скотарською паскою; шеббуот - п'ятидесятниця, свято жнив пшениці; суккот - свято кущей, на честь збору плодів, та ін.
Весь культ знаходився в руках відособленої і спадкоємної групи жер-ців, що виводили своє походження від племені левітів. У палестинську епоху слово "левіт" взагалі означало жрець.
Але поруч з цим традиційним і спадкоємним жрецтвом уже з VIII ст. до н.е. з'явились засвідчені в євреїв також релігійні діячі зовсім іншого типу: так називані пророки (по-еврейски набіїм), що представляли собою дуже своєрідне і дуже складне явище. Спочатку пророки були, ймовірно, вольно-практикующими жерцями - ворожками, провісниками. Вони пророкували, приводячи себе в стан несамовитості ударами в бубон, грою на музичних ін-струментах, танцем, іноді роздягалися при цьому догола, інакше кажучи, у діях пророків позначалися чисто шаманські риси. Але в зв'язку з загострен-ням класових протиріч в Ізраїльському й Іудейському царствах (після смерті Соломона єврейська держава розділилася на дві частин) пророки почали ви-ступати якоюсь мірою як виразників народного невдоволення.
Цей заклик до морального очищення, заклик до правди і справедливо-сті мав досить визначений класовий зміст: пророки, вихідці з утворених і па-нуючих шарів суспільства, прагнули відвернути невдоволення і протест при-гнобленого народу від прямих винуватців гноблення. Причина зла, причина нещасть народу, відповідно до проповіді пророків, не в соціальній нерівнос-ті, не в експлуатації, а в чисто моральній області - у тім, що народ грішний, що він не виконує заповідей бога.
З іншого боку, пророки виступали і як політичні публіцисти. Деякі з них були добре інформовані в міжнародній обстановці, бачили небезпеку, що загрожувала маленьким єврейським державам з боку більш сильних су-сідів - Ассирії, Вавілонії; вони застерігали правлячі кола від небезпечного союзу з Єгиптом, пророкували нещастя від ворожих вторгнень. Але вони ж утішали народ надією на те, що зрештою, Ягве звільнить і возвеличить свій народ.
Післяполонниий період
Перехід до третього періоду історії єврейської релігії, що називається звичайно "післяполонним" чи епохою "другого храму", ознаменувався трьома великими подіями: по-перше, релігійною реформою іудейського царя Іосії (621 р. до н.е.), що привів до різкої централізації культу; по-друге, за-воюванням Єрусалима вавілонським царем у 586 р. до н.е. і відведенням ча-стини іудеїв у вавілонський полон; по-третє, поверненням їх з вавілонського полону при Кирі Перському, у 538 р. до н.е., і відновленням Ієрусалимсько-го храму. Саме в цей період і склалися остаточно ті риси іудаїзму, що вва-жаються його характерними рисами, а на думку віруючих, складають навіть його споконвічні і невід'ємні властивості: строгий монотеїзм, централізація культу, канонізація священних біблійних книг.
Релігійна реформа царя Іосії мала свої політичніпричини. Вона була зроблена в обстановці натиску зовнішніх ворогів: Ассирії, що незадовго пе-ред тим зруйнувала Ізраїльське царство, а пізніше Єгипту і Вавілоії. Іудея мала потребу в зміцненні усіх своїх сил. В основу реформи Іосій поклав так звану П'яту книгу Мойсеєву - "Другий закон". По слухах, що поширюва-лися, вона була знайдена, а насправді була складена в ці роки. "Другий за-кон" строго регламентував і правове й обрядове життя євреїв, воно містило закони проти лихварства і кабального рабства - закони, що мали метою трохи послабити класові протиріччя. Але головне в цій книзі - строгий принцип шанування єдиного бога Ягве, суворі погрози за усякий відступ від цього. У дусі нового закону були прийняті круті заходи для централізації культу.
Після повернення з полону землеробсько-рабовласницької аристокра-тії класові протиріччя ще більш загострилися. Знадобилися більш сильні мі-ри приборкання народу. А самостійної державної влади в євреїв уже не бу-ло, вони були під владою Персії. Замість її величезна могутність одержало ієрусалимське жрецтво, що звільнилося від усякої конкуренції світської вла-ди. Іноземні володарі-перські, а пізніше греко-сірійські царі (Селевкіди) - опікувалися ієрусалимським жерцям, спираючи на них для закріплення свого панування над іудеями. Ніякі інші культові центри, крім Ієрусалимського храму, не допускалися. Приносити жертви Ягві іудеї могли тільки в Єруса-лимі. У руки жерців храму стікалися тепер жертви, принесені, із усіх кінців країни. У стінах храму накопичувалися скарби, складені з різних пожертву-вань. Жертви - очисні, вдячні та ін. - були потрібні від шанувальників Яг-ве ледве не на кожнім кроці; кожен випадковий дотик до чого-небудь нечис-того вимагало очисної жертви. Були потрібні і виповнювалися натуральні повинності на користь храму. Жерці храму користувалися його багатствами для лихварства і ще більше їх множили. У жерців не було конкурентів. "Другий храм" перевершив по розкоші і багатству знаменитий храм Соло-мона.
Ієрусалимське жрецтво являло собою строго замкнуту спадкоємну кас-ту, що поділялася
Loading...

 
 

Цікаве