WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнство епохи вселенськогих зборів (V-VІІІст.) - Реферат

Християнство епохи вселенськогих зборів (V-VІІІст.) - Реферат

такої можливості через залежність від імператорів.
Поряд з ?історичними? східними патріархатами ? Александрійським, Антіохійським, Єрусалимським ? протягом IV-V ст. зросло значення Константинопольської архієпископи. Заснування Константином у 330 р. нової столиці імперії сприяло швидкому зростанню ролі єпископа цього .* ?Нового Риму?. Вже Другий Вселенський собор (381 p.), що відбувся у тому ж Константинополі, своїм III каноном проголосив, що Коне- II тантинопольський єпископ має ?перевагу честі? безпосередньо після Ш Римського, ?бо цей град є Новий Рим?. Константинопольська церква, спираючись на підтримку імператора, добилася прийняття; IV Вселенським, Ц собором у Халкідоні спеціального (28-го) канону, у якому проголошувалося, .Ji що Константинополь є рівний з Римом, будучи ?царствуючим градом?. Ц
Таким чином, уже з середини V ст. в імперії існувало п?ять найбільших 1 церковних об?єднань ? патріархатів. Західним патріархатом був Римський, східних було 4 ? Константинопольський, Александрійський, Антіохійський, If Єрусалимський. Ця церковно-історична ситуація дістала назву пентархія ! (з грец. старшинство п?ятьох). Відомо, що деякі митрополії з різних причин не входили до складу великих патріархатів (наприклад, кіпрська, 1 карфагенська тощо). Предстоятелі Римського та Александрійського патріархатів титулувалися ?папами?, решта використовували титули ?патріархів?.
ЦЕРКОВНА ОРГАНІЗАЦІЯ: ВНУТРІШНІЙ УСТРІЙ
З IV ст. остаточно утвердився поділ членів церкви на клір та мирян. Релігійна активність мирян поступово обмежувалася пасивною участю у богослужіннях. Обмежувалася також участь мирян в упорядкуванні церковного життя, зокрема у виборі духовних. Згідно з правилом 13-м Лаодикійського собору народним зборам заборонялося обирати священиків. У пізніших юридичних актах (Кодекс Юстиніана) було зафіксовано, що від імені мирян у виборах єпископів має брати участь імператор. Сформувалася і зміцнилася церковна ієрархія, її складали єпископи (керівники церковних територій ? єпархій), пресвітери (постійно служили в одній церкві і в одній громаді ? парафії), диякони (помічники пресвітерів). Основним елементом церковної структури остаточно стала єпархія, очолювана єпископом. Останній призначав пресвітерів та дияконів. Дісля IV Вселенського собору єпископам були підпорядковані й ченці, що мешкали на території єпар?хій. Єпископи обиралися зібранням єпископів; з IV-V ст. над обраними єпископами здійснювався обряд посвячення ? хіротонія (покладання рук). Згодом хіротонія стала елементом таїнства священства. Тривав розвиток церковних служб адміністративного та господарчого характеру; зберігалася роль церковних чиновників, про яких вже йшлося у попередній лекції ? економів, нотаріїв. Розгалужену систему церковного управління забезпечували протопресвітери (старші пресвітери), протодиякони (старші диякони). Призначення на всі ці посади здійснювалися єпископом і під його повним наглядом.
ВСЕЛЕНСЬКІ СОБОРИ ТА РОЗВИТОК ХРИСТИЯНСЬКОГО ВІРОВЧЕННЯ
Вселенські собори збиралися у складі представників усіх помісних церков (тобто Вселенської Церкви) для вирішення найважливіших догматичних та канонічних питань. Проходили ці собори під патронатом римських, а згодом візантійських імператорів. В історії християнства важливу роль відіграли 7 Вселенських соборів, які відбулися протягом IV-VIII ст.:
o 325 р. ? Перший Вселенський собор, м. Нікей, за імператора І Константина Великого;
o 381 р. ? Другий Вселенський собор, м. Константинополь, за Іімператора Феодосія Великого;
o 431 р. ? Третій Вселенський собор, м. Ефес, за імператора Феодосія Молодшого;
o 451 р. ? Четвертий Вселенський собор, м. Халкідон, за імператора Маркіана;
o 553 р. ? П?ятий Вселенський собор, м. Константинополь, за імператора Юстиніана І;
o 680 р. ? Шостий Вселенський собор, м. Константинополь, за імне- ратора Костянтина Погоната;
o 787 р. ? Сьомий Вселенський собор, м. Нікей, за імператриці Ірини.
На цих соборах через вирішення важливих для християнського богослов?я тринітарної та христологічної проблем були вироблені найважливіші догмати християнства: вчення про Святу Трійцю, Боговтілення та Боголюдську природу Ісуса Христа.
ТРИНІТАРНА ПРОБЛЕМА. АРІАНСТВО
По суті, вже І Вселенський собор був скликаний для розв?язання тринітарної проблеми. Загострення її було ініційоване виступом александрійського пресвітера Арія, який виступив проти ідеї єдиносутності Бога-Отця і Бога-Сина (Тертуліан, Оріген), а отже, й проти ідеї Божественності Христа. Основні положення Арієвого вчення ? аріанства ? були такими:
o Передвічним є один Бог-Отець;
o Христос (Син Божий, Логос) мав початок свого буття, інакше він не міг бути Сином;
o Христос не є єдиносутнім з Отцем, бо це привело б до розділення Божественної Сутності;
o Христос створений за волею Отця, є створеною істотою, поцейбічною, а не трансцендентною;
o Хоча Христос і є створеною істотою, він усе ж має перевагу над іншими: він має найвище достоїнство після Бога-Отця; через Христа Бог створив усе;
o Якщо Син і є в якомусь відношенні рівним Отцю, то лише через Благодать, добру волю Отця та своє святе життя; вважати ХристаБогОм неправильно.
Очевидно, на появу цих ідей вплинули біблійна традиція монотеїзму, ідея абсолютної трансцендентності Бога. Не можна також відкидати бажання виступити проти гностицизму, який ?дробив? Божественне начало та вкрай символічно витлумачував особу Христа. Адже Арій був з Александра, з Єгипту, де позиції гностичних течій були досить сильними. На появу такого вчення вплинуло також монархіанство з його ідеями ?усиновлення? та субординаціоналізму. Використовував Арій і деякі місця з новозаповітних Писань про те, що саме Бог ?настановив?, ?учинив? Ісуса Христом (Дії, 2:36; Євр., 3:2). Протягом багатьох століть аріанство, поряд із монархіанством, було ідейним підґрунтям для виникнення різних форм антитринітаризму. Антитринітарні єресі ортодоксальна церква здавна йменувала ?аріанськими?.
Божественна у всій повноті сутність Христа, Його єдиносутність із Богом-Отцем була утверджена на перших двох Вселенських соборах ? Нікейському та Константинопольському. Там був у цілому вироблений т. зв. Нгкео-Константинополъсъкий Символ віри. Велику роль в обгрунтуванні цього Символу віри, в запереченні аріанства відіграли такі відомі церковні діячі та богослови, як Афанасгй Александрійський, Василгй Великий, Григорій Богослов, Григорій Нисъкий. Мислительні конструкції попередньої філософії (зокрема неоплатонізму), такі як ?усія? та ?іпостась?, були використані ними для позначенняєдиної сутності Бога (?омоусіос?), яка тотально, в усій повноті виявляється в кожній із Божественних Осіб (?іпостасей?). Крім обгрунтування єдиносутності Отця і Сина було встановлене сходження Святого Духа від Отця. Божественна сутність однаково належить усім трьом іпостасям. Своєрідність кожної з них виражається лише у відношенні до інших ? це ненарод женгсть Отця, народженість Сина та сходження Святого Духа. У розкритті церковного вчення про Святу Трійцю велику роль також відіграв помісний Александрійський собор 362 р. Так було обгрунтоване й зміцнене тринітарне вчення, започатковане
Loading...

 
 

Цікаве