WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнство епохи вселенськогих зборів (V-VІІІст.) - Реферат

Християнство епохи вселенськогих зборів (V-VІІІст.) - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Християнство епохи вселенськогих зборів (V-VІІІст.)"
ПОШИРЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ТА ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ. ХРИСТИЯНСТВО В АЗІЇ, АФРИЦІ, ЄВРОПІ
Поширення християнської релігії визначалося її логікою як світового, універсального вчення, зусиллями християнських місіонерів, а також політичними інтересами державних правителів з огляду на лояльність християнської спільноти до земної влади та громадського устрою. У IV ст. християнство остаточно утвердилося як на Сході імперії (Мала Азія, Сирія, Закавказзя, Аравія), так і на Півдні (Єгипет, Лівія з Карфагеном, Абіссінія) і Заході (Італія з Римом, Іспанія, Галлія).
На Сході, крім найдавніших регіонів поширення ? Близького Сходу та Малої Азії, християнство проникло до Аравії. Звідти, через торговельні шляхи, поза східними межами Римської імперії християнські місіонери дійшли до Індії та Цейлону. В Африці, після Єгипту з Александрією та Лівії з Карфагеном, християнство поширилося до Абіссінії (Ефіопії). Абіссінська церква підтримувала тісний зв?язок з Александрійською, пізніше брала участь практично у всіх колізіях внутрішньоцерковної догматичної та церковно-політичної боротьби. Вона й сьогодні виділяється своєрідністю традиції (самобутній біблійний канон включає низку апокрифів, власні редакції літургійних книг, творів Отців церкви).
Першими християнізованими державами на Кавказі, вірніше у Закавказзі, стали Вірменія (з II ст.) і Грузія (Іверія) (з IV ст.). Ініціатором християнізації тут вважають Григорія Арзакіда, який прагнув протистояти персидському тискові. Просвітителем вірмен і грузинів вважається Месроп Маштоц (V ст.), за переказом, творець вірменської та грузинської абеток, автор першого вірменського перекладу Біблії.
У Європі поширення християнства збіглося з т. зв. ?великим переселенням народів? і зазнало впливів цього глобального процесу. В ході частих прикордонних сутичок із римлянами, обопільного захоплення полонених, а також у періоди мирного спілкування (торгівля) християнство поширювалося серед германських племен. Серед готів християнство відоме з III ст. Легендарною особою став перший просвітитель германців єпископ Ульфіла, який переклав Святе Письмо готською мовою. У IV-V ст. готи-християни осіли на Південному Сході Європи, на територіях розселення слов?ян; їхні поселення
відомі навіть у Криму. В V-VI ст. християнство поширилося серед лангобардів на півночі Італії та серед франків, які вторглися до Галлії. Франкський король Хлодвіг, засновник династії Меровінгів, у 496 р. був похрещений єпископом Ремінієм із Реймса, й запровадив християнство у своїй державі.
У Британії, частина якої була римською колонією, першими християнами стали кельтські племена бриттів. Тертуліан писав, що ?британці є дуже відданими Христу?. У IV ст. в церковних соборах брали участь єпископи з Британії: Йоркський, Лондонський, Лінкольнський. Ірландія прийняла християнство у V ст. її просвітителем, ?апостолом? був єпископ JJamJjwaujttaTpiiK.), нині національний святий ірландців. У Шотландії Християнство поширювалося протягом V-VI ст. серед кельтських племен піктів, каледонців, скоттів. Германські племена англосаксів, які прийшли в Британію з континенту, були спочатку язичниками і переслідували християн. Однак їхні вожді і королі християнізувалися протягом VI-VII ст. Велику роль у християнізації англосаксів, згідно з церковною традицією, відіграв римський папа Григорій Великий.
У слов?янських землях та державах християнство уперше з?явилося внаслідок іноземного, завойовницького впливу. Так, у VII ст. Візантія (східна частина Римської імперії, яка на той час розпалася) намагалася християнізувати сербів. Невдала спершу, ця спроба повторилася у IX ст. Тоді ж були християнізовані болгари. Ініціатива навернення болгар належала болгарському князеві Борису (хрестився у 864 р.) та єпископу Мануїлу. Словенці, що населяли землі Штірію, Каринтію, Крайну, зазнали германського впливу. Християнізовані у VIII ст., вони потрапили у сферу релігійного, культурного, політичного впливу Римської (?латинської?) церкви. Визначними центрами християнського просвітництва серед слов?ян були Моравія і Паннонія, де у IX ст. діяли просвітителі слов?ян брати Кирило (Константин) та Мефодій. Македонці за походженням, вони присвятили своє життя християнській місії серед слов?ян. Створивши слов?янську абетку, почавши переклад Біблії та іншої християнської літератури слов?янськими мовами, Кирило і Мефодій фактично заснували слов?янську писемну культуру. Вони стали не лише культурними, а й церковними реформаторами. Справою свого життя вони заперечили й подолали обскурантистську церковну традицію ?трьох священних мов? (єврейської, грецької, латини), нібито єдино придатних для проповіді Святого Письма та християнської релігії. Праця просвітителів-македонців сприяла тому, що перша слов?яномовна християнська субкультура була східнохристиянською, греко-візантійського зразка. Це стосувалося й бал-канських слов?ян, сербів і болгар, моравів, словаків. Водночас чехи, що населяли Богемію і Чехію, та поляки (ляхи) зазнавали германського (німецького) впливу. Християнізовані протягом IX-X ст., вони також підпали під церковно-релігійну, культурну та політичну залежність від Риму, від Римської церкви. Своєрідною, як у релігійному, так і в політичному плані була християнізація Русі. Вона тривала протягом IX-XI ст. і була пов?язана з іменами княгині Ольги, князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Прийнявши візантійський, ?східний? варіант ортодоксального християнства у 988 p., князь Володимир здійснив низку заходів, щоб християнізація не призвела до політичної залежності від візантійського імператора, а навпаки, зрівняла правителя Русі з найавторитетнішим християнським ?царем? (?цезарем?, імператором),?
піднесла авторитет Руської держави у християнській Європі. Цю політику продовжував і Ярослав Мудрий, зміцнюючи християнську церкву і культуру всередині держави, намагаючись зміцнити її міжнародне становище завдяки системі династичних шлюбів із християнськими монархами Європи.
ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА У IV ст.: ПОЛІТИКА ІМПЕРАТОРА КОНСТАНТИНА І
Становище церкви у першій половині IV ст. змінилося кардинально: ?церква гнана? (ecclesia pressa) перетворилася на терпиму, дозволену та рівноправну, а згодом ? на привілейовану й навіть панівну.
Велику родьу цьому відіграв уже згаданий вище едикт Галергя 311 р, Влада усвідомлювала значення універсалістського, об?єднавчого, лояльного, державницького в цілому спрямування християнської ідеології. Практичний розвиток нова політика держави знайшла у діяльності імператора Константина Великого (306-337). Вважають, що, крім звичайних політичних розрахунків на зміцнення влади та посилення стабільності й спокою в державі, вибір Константина на користь християнства був зумовлений і його особистим релігійним досвідом. Замолоду Константин був адептом культів Аполлона та Мітри, йому імпонувала ідея монотеїзму та особистого Бога. Існує також легенда про знамення, данеКонстантинов! у 312 p., перед битвою з одним із суперників за владу: християнський хрест з надписом ?Так переможеш?.
У ЛХЗ-р? Константин разом зі сво?щ співправителем Лікінієм у м. Медіолані (Мілані)
Loading...

 
 

Цікаве