WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігія в структурі духовних цінностей українського народу, релігія і церква в Україні - Курсова робота

Релігія в структурі духовних цінностей українського народу, релігія і церква в Україні - Курсова робота

роду, значущості неперехіднихзагальнолюдських моральних норм і цінностей. Однак релігія може бути виразником зовсім інших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.
Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттєво змінюватися, набувати специфічних особливостей.
Соціальні функції релігійних організацій не тотожні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, політичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійних функцій.
У середні віки церква не тільки володіла монополією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві релігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю.
Релігійні організації можуть дотримуватися й прогресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи християнські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Багато релігійних організацій і в наш час активно виступають за мир, за ядерне роззброєння. В пострадянських суспільствах релігійні організації сприяють національній ідеї.
Так, в Україні відродження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія - явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку суспільства, і саме суспільні процеси визначають в кінцевому підсумку її долю.
ІІІ. Релігійні традиції та звичаї в культурі українців
Основу православного віровчення складає Біблія ("святе письмо"), Святий переказ, Символ віри, затверджений на перших двох соборах 325 і 381 рр.
Особливої уваги церква надає наверненню неофітів, внутрішньому пишному оформленню храмів, проведенню богослужіння, де важлива роль належить священику. Для православних віруючих є дуже важливим відвідання храмів, виконання постів, таїнства, у яких "під видимим образом передається невидима благодать божа".
Православна церква визнає сім таїнств: хрещення, причастя, священство, сповідь, миропомазання, шлюб і маслосвяття.
Хрещення - прилучення до християнства шляхом занурення у воду або скроплення. Слово "хрещений" рівнозначне слову "християнин".
Обряд скроплення водою як магічна дія виник ще в далекому минулому. У багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини "нечисту силу". Тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплювати немовля водою і при занурюванні в неї давати йому ім'я.
Раннє християнство не знало обряду хрещення. Воно впроваджувалося поступово і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст.) було оголошене обов'язковим. Форма обряду у різних християнських церков різноманітна: католики обливають хрещеною водою; протестанти - окроплюють або занурюють у воду; православні тричі занурюють немовля у "святу воду". Цією дією нібито змивається "первородний гріх", наслідуваний дитиною від "прабатьків людства", що відкриває перед ним перспективу спасіння.
Причастя, або євхаристія, - з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров Христа. Причащаючись, вчить церква, віруючий приймає "подячну жертву" і "прилучається до божественного єства". У деяких протестантських церквах і сектах (євангельські християни-баптисти, адвентисти, менноніти, п'ятидесятники та ін.) специфічною формою причастя є хлібопереломлення. На відміну від православ'я та католицизму, вони вважають причастя не таїнством, а обрядом, який символізує духовну єдність віруючих у їхній вірі у друге пришестя Христа. Першоджерелами таїнства причастя є ті самі стародавні вірування та обряди. Первісні люди вважали, що поїдання тотемної тварини надає їм її сили, властивостей. З появою землеробства хліб і вино почали вважатися кров'ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди "причащалися". З стародавніх релігій християни запозичили таїнство причастя, пов'язавши його з вченням про спокусливу жертовну смерть Іісуса.
Миропомазання - передавання хрещеному "благодаті святого духу" змазуванням його ароматичною речовиною - миро.
Обряд змазування тіла оліїстими речовинами виник набагато раніше, ніж християнство. Люди вірили в магічні властивості речовин. Пізніше помазання здійснювалося, наприклад в Індії, при хрещенні, на весіллях і похоронах. У Єгипті застосовували помазання при освяченні жреців, змазували голову при освяченні первосвящеником згідно з обрядом іудаїзму.
Запозичивши з стародавніх релігій обряд миропомазання, християни оголосили його таїнством. У ранніх християнських церквах хрещення і миропомазання здійснювалося лише на пасху. Таїнство миропомазання виконували, як правило, над немовлям.
Сповідь - спокутуючи власні гріхи священикові, віруючі сподівалися одержати через нього прощення від Бога.
Джерела таїнства покаяння, або сповіді, - в первісних віруваннях про зло і гріх як "бісові сили", котрі переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим людям або промовляючи слова закляття.
У християнстві сповідь спочатку була прилюдною, і лише наприкінці IX ст. - замінена таємною, тобто сповіддю віруючого священику, хоча в православ'ї тепер, поряд з таємною, існує і загальна сповідь.
У християнській релігійній обрядності таїнство шлюбу утвердилося порівняно пізно. Його ритуал склався лише у XVI ст. Згідно з твердженням православних і католицьких священиків, це таїнство освячує шлюбний союз "іменем божим", передає нареченим "благодать одностайності" в народженні й вихованні дітей.
Священство - посвята у сан диякона, священика або єпископа. Рукоположений служитель культу після цього стає посередником між богом і людиною.
Обряд священства існував і у дохристиянських релігіях, був запозичений християнами в період утвердження перших релігійних громад і посідав значне місце. Після проголошення християнства державною релігією розпочалося становлення церковної ієрархії - священовладдя церковних чинів зверху донизу. Католицька церква встановила свою власну ієрархію за феодальним зразком. Те саме можна сказати і щодо православ'я. У протестантизмі священовладдя спрощене. Всі християнські релігії визнають божественне походження церковної ієрархії.
У християнстві священство здійснюється лише чоловіками і має три ступеня: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон - священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер (священик) може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств з семи, визнаних у католицизмі й православ'ї крім рукоположення. Єпископ - священнослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім таїнств і має право висвячувати у сан диякона і пресвітера. Всі служителі культу наділені владою над віруючими.
Маслосвяття, або
Loading...

 
 

Цікаве