WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії - Дипломна робота

Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії - Дипломна робота

перший афінський (за народженням) філософ, сучасник Демокріта. Сократ цікавий не тільки своїм вченням, а й усім своїм життям, оскільки його життя стало втіленням його вчення. У центрі філософії Сократа - людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа - це етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Філософія Сократа народжувалася під двома основними девізами: "Пізнай самого себе" і "Я знаю, що я нічого не знаю".
Афінський філософ Платон (427-347 pp. до н.е.) вважається учнем Сократа. Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані. В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство. Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. [5 с.37] Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеальний (духовний) світ є вічним, і вже з нього виходять всі матеріальні речі. [ 21 с.321]
Учень Платона - Аристотель, один із найвидатніших старогрецьких філософів. Філософія у Аристотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Аристотеля все ще філософія, але"друга". Предметом "першої" філософії є не природа, а те, що існує за нею. "Перша філософія, за Аристотелем, - наука "найбільш Божа" у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є "божественні предмети". Тому Аристотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога. Однак Бог - це тільки "одне з начал". Тому філософія Аристотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі "начала і причини всього існуючого, оскільки воно береться як існуюче". Філософія Аристотеля - спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, - визначити його по відношенню до неіснуючого.
Отже говорячи про співвідношення науки і релігії в стародавній Греції, варто взяти до уваги наступне:
1. Наука в Елладі не була відокремлена від філософії. Сама ж філософія покликана розкрити сутність речей і явищ, що відбуваються у світі.
2. Міфологічні уявлення греків формуються під впливом поетичної філософії "домілетської" доби.
3. Як міфологія, так і філософія відображають грецький ідеал: постійний рух від "Хаосу" до впорядкованого Космосу.
4. Грецька філософія не заперечувала міфологічних уявлень, а навпаки, намагалась за допомогою науки вдосконалити їх.
Філософська думка середніх віків корениться у релігіях монотеїзму (однобожжя). Це такі релігії, як іудаїзм, християнство, мусульманство (іслам), і саме з ними пов'язаний розвиток як європейської, так і арабської філософії середніх віків. Середньовічне мислення за своєю суттю теоцентричне: первинною фундаментальною реальністю, яка об'єднує у собі все суще, є вже не космос, а Бог. Головним принципом розуміння світу є його бачення за образом і подобою духу.
На цьому ґрунті формується нова - середньовічна філософська парадигма, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки найдосконалішим втіленням і виразом духовності мислиться Бог, то теологія (вчення про Бога, богослов'я) підіймається до рівня найголовнішого знання, здатного дати вичерпні відповіді на всі загадки буття.
У IV ст. завершується процес формування середньовічної світоглядне-філософської парадигми. На Нікейському соборі формулюються основні догмати християнського віровчення. "Встановлення офіційної догматики, - пише російський історик філософії В. В. Соколов, - ставило перед філософуючими ідеологами християнства обмеженіші, ніж перед цим, завдання, тепер вони повинні були виправдовувати і, за можливістю, роз'яснювати встановлені догмати, використовуючи і необхідні елементи античної... філософської думки".
Наприкінці V - на початку VI ст. починає складатися система освіти середньовіччя. Римський письменник V ст. Марціал Капелла пропонує ідею "семи вільних мистецтв", серед яких основою всіх знань виступають перші три - граматика, риторика й діалектика. Остання тлумачиться як мистецтво логічного міркування і його вираження в мові, тобто як формальна логіка. До решти "мистецтв" належать арифметика, геометрія, астрономія і музика. Северин Боецій детально розробив і обґрунтував ідею "семи мистецтв", розділивши їх на дві групи. Перша ("трипуття") містила власне гуманітарне знання (граматику, риторику, діалектику); до другої групи ("чотирипуття") входили "мистецтва" природничої орієнтації (арифметика, геометрія, астрономія, музика Так, уже в перших монастирських і парафіяльних школах, що виникають у IX ст. в деяких містах Ірландії, Німеччини, Франції та Італії, викладання ведеться відповідно до системи "три"-і "чотири пуття". Деякі з таких шкіл (Шартрська, Ліонська, Рейнська та Фульдська) стають провідними центрами середньовічної культури та освіти, теоретичних досліджень свого часу. У цих школах зароджується специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки - схоластика (від грец. "схола" -школа).Трохи пізніше, в XII ст., виникають перші університети - Болонський в Італії, Паризький у Франції та інші, на базі яких схоластика й набуває свого розвитку (XI-XII ст. - рання схоластика, XII-XIII ст. - зріла схоластика, XIII-XIV ст. - пізня схоластика).
Один із провідних принципів середньовічної філософії - підпорядкування розуму вірі - починаючи з VI-VII ст. проводився у філософських дослідженнях. Уже в Августина, який недвозначно вказував на безперечну вищість віри над розумом, знаходимо водночас виразний потяг до раціонального упорядкування й систематизації теології . Так само й Еріугена говорить про відсутність суперечності між "правильним розумом" та "істинним авторитетом", а Ансельм Кентерберійський відверто проповідує ідею "раціонального" доведення буття Божого. П'єр Абеляр звертався до розуму як провідного інструменту й критерію в пошуках істини.
Наприкінці XIII - на початку XIV ст. класична середньовічна філософія - схоластика (і реалістична, й номіналістична), вичерпавши свої історичні позитивні можливості, поступово вступає в період кризи. У літературі трапляється огульно негативна оцінка середніх віків як "провал" у "нормальному" ході історичного процесу, як "крок назад" в історії, як "темні віки" тощо. [5 с.71]
Р. Бекон (1214-1294 рр.) був передвісником дослідної науки Нового часу. Він вказував на безплідність відірваного від життя схоластичного методу,
Loading...

 
 

Цікаве