WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії - Дипломна робота

Релігійний досвід і наукове знання: історичний контекст й актуальні проблеми взаємодії - Дипломна робота

зжати до щільності 1094 г/см3, воно зайняло б об'єм близько 10-33 см3, що приблизно в 1000 разів більше об'єму ядра атома урану. Його не можна було б розглянути й в електронний мікроскоп. [19 с. 75]
Причини виникнення такого початкового стану (або сингулярності - цю гіпотезу й сьогодні підтримують багато вчених), а також характер перебування матерії в цьому стані вважаються неясними й такими, що виходять за рамки компетенції будь-якої сучасної фізичної теорії. Невідомо також, що було до моменту вибуху. Довгий час нічого не можна було сказати й про причини Великого вибуху, і про перехід до розширення Всесвіту, але сьогодні з'явилися деякі гіпотези, що намагаються пояснити ці процеси.
Отож, очевидно, що вихідний стан перед "початком" не є "точкою" в математичному змісті, воно має властивості, що виходять за рамки наукових уявлень сьогодення. Не викликає сумніву, що вихідний стан був нестійким, і породив вибух - стрибкоподібний перехід до Всесвіту, щорозширюється. Це, мабуть, був найпростіший стан із всіх, що реалізувалися пізніше аж до наших днів. У ньому було порушено все, що нам звично: форми матерії, закони, що управляють їхньою поведінкою, просторово-часовий континуум. Такий стан можна назвати хаосом, з якого в наступному розвитку системи крок за кроком формувався порядок.
Хаос виявився нестійким, це послужило вихідним поштовхом для наступного розвитку Всесвіту.
Ще Демокріт стверджував, що світ складається з атомів і порожнечі - абсолютно однорідного простору, що розділяє атоми й тіла, у які вони з'єднуються. Сучасна наука на новому рівні інтерпретує атомізм, і вносить зовсім інший зміст у поняття середовища, що розділяє частки. Це середовище аж ніяк не є абсолютною порожнечею, воно цілком матеріально й має досить своєрідні властивості, поки ще мало вивченими. За традицією, це середовище, невіддільна від речовини, продовжує називатися порожнечею, вакуумом.
Вакуум - це простір, у якому відсутні реальні частки й виконується умова мінімуму щільності енергії в даному об'ємі. Здавалося б, якщо немає реальних часток, то простір порожній, у ньому не може міститися енергія, навіть мінімальна. Але за останніми даними, "порожній" вакуум виявляється заповненим віртуальними частками. Він не безжиттєвий і безликий, а сповнений енергії. А те, що ми називаємо частками, - усього лише рідкі збурювання, подібні "пухирцям" на поверхні цілого моря активності.
Сучасні теорії припускають, що енергія вакууму проявляється аж ніяк не однозначно. Вакуум може бути збудженим і перебувати в одному з багатьох станів із різною енергією, подібно тому, як атом може збуджуватися, переходячи на рівні з більш високою енергією, причому розходження між самою низкою й найвищою енергіями неймовірно велике. [19 с. 82]
Очевидно, вакуум відіграє роль базової форми матерії. На самій ранній фазі еволюції Всесвіту саме йому приділяється провідна роль. Екстремальні умови "початку", коли навіть простір-час був деформований, припускають, що й вакуум перебував в особливому стані, що називають "помилковим" вакуумом. Воно характеризується енергією гранично високої щільності, який відповідає гранично висока густина речовини. У цьому стані речовини, в ній можуть виникати найсильніші напруги, негативний тиск, що рівносильний гравітаційному відштовхуванню такої величини, що і спричинило стрімке розширення Всесвіту - Великий вибух. Це й було першопоштовхом, "початком". З початком стрімкого розширення Всесвіту виникає час і простір. За різними оцінками період "роздування" займає неймовірно малий проміжок часу - до 10-33 сек. після "початку". Він називається інфляційним періодом. За цей час Всесвіт встигає роздутися до гігантського "міхура", радіус якого на кілька порядків перевищує радіус відомого нам Всесвіту , але там практично відсутні частки речовини. Це ще не те розширення, про яке ми говорили, а передумова до нього. До кінця фази інфляції Всесвіт був порожній і холодний. Але коли інфляція скінчилась, Всесвіт раптом став надзвичайно гарячим. Цей сплеск тепла обумовлений величезними запасами енергії, укладеними в "помилковому" вакуумі. Коли цей стан вакууму розпався, його енергія вивільнилася у вигляді випромінювання, що миттєво нагріло Всесвіт до 1027 К. За даних умов, починають формуватись галактики, зірки та планети.
Формування землі, за науковими даними починається приблизно 8 - 12 млн. років тому. Спочатку вона мала форму газоподібного утворення, і мала величезну температуру. Поступово охолоджуючись, вона приймає вигляд приблизно схожий до сучасного. Далі проходять цілі епохи, де відбувається формування атмосфери землі, копалин, материків тощо. Під час наступних епох і періодів, відбувається формування рослинного, а потім і тваринного світу.
Можливість побудови цілісної картини світу.
Важливе значення для взаєморозуміння між богословами й ученими, як вважають багато християнських богословів, для теології має принцип додатковості.
Як відомо, відповідно до квантової механіки, неможливо одночасно отримати точну інформацію про швидкість і координати частки. Щоб отримати цілісну інформацію фізики використовують принцип додатковості, висунутий Н. Бором для тлумачення пізнавальної ситуації, що виникла у квантовій механіці.
Р. Рассел звертає увагу на те, що, згідно Н. Бору, ми не можемо говорити про природу, незалежну від виміру, і ми навряд чи коли-небудь довідаємося, яка вона сама по собі. Тому неправомірно поширювати наші способи її вивчення на неї саму. Додатковість, таким чином, є неминучим і нездоланним обмеженням, накладеним на наукове пізнання.
Багато теологів уважають побудову єдиної цілісної картини світу цілком можливим, хоча вони й усвідомлюють те, що це дуже непроста справа. Для реалізації даного завдання вони вважають за необхідне об'єднання релігійного й наукового шляхів пізнання дійсності.
На думку цих теологів, наукові теорії мають великі ресурси, які можна плідно використовувати в теологічному дослідженні. Як підкреслював Іоанн Павло II, для адекватної реалізації цих ресурсів теологи, безсумнівно, повинні бути обізнаними в науках. Потрібно знайти шлях до згоди й конструктивної взаємодії, що дає можливість створення єдиної, погодженої адекватної картини світу.
Але при цьому варто зазначити, що взаємодія між наукою і релігією може призвести й до негативних наслідків: звеличення одної, і приниження іншої сторони. При діалозі між релігією і наукою треба пам'ятати, що вони є світоглядними формами, які відрізняються одна від одної в багатьох аспектах, і тому співпраця має бути "об'єднанням" а не "приєднанням" одної сторони до іншої.
Звичайно, варто погодитися з тим, що наука більш об'єктивна, ніж релігія; що факти, якими оперує релігія, істотно відрізняються від наукових і можливість їхньої експериментальної перевірки набагато
Loading...

 
 

Цікаве